Brute force
Шрифт:
На вдмну вд кмнати Рей, це була повноцнна оселя з свом кабнетом. Обстановка не те щоб шикарна, але навть монаршу особу сюди привести буде не соромно. Прикинувши приблизну вартсть оздоблення одн кмнати, нспектор незадоволено нахмурився. У бюджет Академ цього року не було видлено коштв на ремонт гуртожитку. Треба буде направити когось з помчникв, нехай знайде джерела фнансування - може ще десь так 'ремонти' вилзуть. Хоча що тут думати, так зрозумло, що хтось з учнв постарався. Звсно, якщо це буде компенсаця - то на такий випадок можна заплющити оч, але якщо виявиться, що псля тако 'благодйност' хтось з майбутнх лицарв отримав привле або замовчування свого проступку - ось тут уже виникнуть питання до Директриси.
Всвшись у крсло,
***
Як любив верещати один персонаж: Ябба-Дабба-Ду!!! У мене вже 98% розгорнутих систем! А треба було всього лише скинути дефектн елементи - ту саму куртку, вдростити х заново. Всм вдомо, що будувати з нуля простше, нж ремонтувати, що складнший проект, то бльшою буде така рзниця. В стор навть був випадок, коли прекрасний атомний пдводний човен не пшов у серю лише тому, що хтось забув у реакторному вдску гайковий ключ, а щоб дстати його - треба було розбрати мало не половину човна. З мною все значно складнше. Це як запуск супутника: якщо якийсь дефект першо ступен ракети, то простше буде помняти ракетоносй, нж усувати недолк прямо на стартовому майданчику. Особливо коли ракету вже заправили...
– Ось так?
– вирвав мене з блаженства голос Кай, яка саме намагалася пдловити мене тренувальним мечем.
– Н. Жорсткше. Бльше сили.
– А не бошся, що я зроблю тоб...
– Що?
Кайя почала щось лепетати, а я стояв лупав на не очима, не розумючи н слова. Тепер я розумю Лашуру, яка постйно зависала пд час мого допиту. Як я вже казав, мсцева мова збрною вд японсько, з невеликими додатками вд китайсько та англйсько. Мй перекладач прекрасно себе показав пд час бесд на загальн теми, але на цьому його переваги закнчувалися. У мене тупо не було спецалзованих словникв. Щоб нормально сплкуватися, мен потрбен повний курс мсцево мови, починаючи з самих азв. мен начхати, як я буду виглядати серед малеч! з власною письменнстю ситуаця ще грша: я не вмю читати. Взагал! Тутешн письмо, як виявилося, узагал не ма такого поняття, як алфавт! Все записують роглфами! Навть перекладач не мг нчого вдяти. Добре, що хоч з числами розбрався швидко, та на цьому мо успхи й закнчилися. Схоже доведеться всерйоз зайнятися наукою, поки ще можливсть.
– Ай!
– Не вдволкайся. Забуть про паузи. Забудь про розмови. Зупинка в бою - смерть.
– Ось так?
Кайя знову кинулася на мене. Вже звична зв'язка по три-чотири удари, нод доповнена якимось капосним прийомом, вона знову розрива дистанцю. Я ж, вдбивши атаку, перекидаю нж у лву руку, спокйно дстаю пстолет стрляю й в голову. Помчаю, як вд звуку пострлу здригнулися працююч в саду двйнята, що крадькома спостергали за нашим тренуванням.
– Фе! Що це за гидота?!
– вигукнула Кайя, не випустивши однак меч з рук.
– Це тво мзки. Ти вдйшла. Я дстав зброю. Прострелив тоб голову. Тепер розумш?
– Пстол застосовують перед бом, щоб вдгнати другого лицаря!
– видала двчина завчену фразу, розплющивши нарешт оч.
– Дурниц. Я не лицар. Я не солдат. Зараз я вбивця. Я тебе вбив. Пду вбивати Лашуру.
Роблю вигляд, що розвертаюся
– Не смй!
– Нарешт. Ти зрозумла.
– Що я мала зрозумти?
– Напала з спини. Це правильно.
– Це суперечить кодексу лицарв!
– А чому напала?
– Бо зараз я не лицар! Зараз я дуже зла учениця, яка накрутить комусь... Ай-яй-яй!
Кайя вдстрибнула назад, пдтягуючи вдтоптану ногу. А не треба було взувати на тренування оцю пародю на сандал! Нехай я не виглядаю на сотню клограм, але це не означа, що у ншого суперника не буде шипв на пдошв. Якщо вона не засвоть цей урок - моя вра в не пдрветься. Хоча вчиться двчинка швидко. Не так як я, але дуже пристойно для людини. Основн удари у не вдпрацьован до автоматизму, достатньо ефективн, вже майже без отого нальоту ефектност, яким гршать учорашн курсанти. Треба тльки вибити з не усю навнсть, вдучити вд простоти, буде нормальний боць десанту. А стрляти скоро навчиться - це я гарантую.
– Це правильно.
– знову повертаюсь обличчям до не, продовжуючи розмову.
– Не будь лицарем завжди. Лицар, це спортсмен. Його стихя - чесний бй. знову помилка.
– В чому?
– вже зовсм без ентузазму запитала Кайя.
– Я стояв вдкритий. Спиною до тебе. Ти знову зупинилася.
– Ти не мг вдбити удар, якби....
– Знову кодекс лицарв?
– Угу.
– буркнула двчина, одразу зрозумвши промах.
– Я зрозумв. Вбили намертво. На рвн рефлексв.
– Угу.
– Погано. Буду вдучувати.
– опускаю ножа даю знак Кай, що вона може хвилину вддихатися.
– Сьогодн продовжимо заняття. Без змн. Але завтра - залучимо Лашуру.
– Навщо?
– Потрбен стимул. Сильнший за догми правила. Безпека королеви - пдйде.
– Що ти збирашся робити?
– з насторогою перепитала Кайя, мцнше стискаючи меч.
– Дам тоб завдання. Не пропустити ворога. Мене. За кожен промах - страждатиме Лашура. Спочатку не серйозно. З часом - сильнше.
– Не дозволю!
– Кайя одразу ж зрвалася на ноги й полетла на мене, розмахуючи мечем як вентилятором.
Так, я все ж зайнявся тренуванням Кай. По-перше, сьогодн перший з двох вихдних декади. Цлий день, коли можна зайнятися власними справами. По-друге, активне використання костюму прискорю його дозрвання, тим бльше, що мен залишилося зовсм трохи. По-трет, я й сам хотв уже трохи розм'ятися, попрацювати по спецальност. По-четверте, мене все ж зловили на слов, з самого ранку нагадали мен про це. А я не став вдмовлятися, щоб не забувати свй промах. Хай там що, а за сво помилки я вдповдаю сам, тльки перед собою. Тому краще визнати власний прорахунок, а нж потм проколотися на чомусь дйсно серйозному. Для мене це буде такий же урок, як для Кай.
– Ну от - зовсм нша справа!
– зрадв я цлому граду ударв, що обрушила на мене двчина.
– Цього я й добивався!
– То ти навмисне мене дражнив?!
– ще бльше розйшлася Кайя, одразу ж дозволивши пдловити пдсчкою ноги пд час чергового замаху.
– Я не дражнив. Я говорив серйозно. Як бачиш - пдхд виявився двим. знову помилка. Забула про оборону. Вддалася злост. Так неправильно.
Урок продовжився. Як би смшно це не звучало, але зараз я взяв на себе роль наставника. Не вчителя. Ми майже не розучували няких нових прийомв, окрм удару в пах (Кайя постйно червонла, коли виконувала його). Все, що мен було потрбно, це систематизувати отой набр навикв, який Кайя уже мала. У не вже давно мг бути власний стиль, але вона застосовувала однаков прийоми до двох рзних видв збро, зводячи ус сво старання нанвець. Адже прийоми роботи з дворучним мечем, яким був озброний лицар, та катаною, яка й дйсно пдходила, були абсолютно рзними. Дивно, що вона сама цього не ще зрозумла. А може справа тут не в нтелект, а у чомусь ншому? Так, щось я вдхилився вд початково теми. На чому я зупинився? Ага.