97
Шрифт:
К о п и с т к а. От тобі й на!
П а р а с к а. Тобі на!.. То ж закурив собі голову так. що й смерті вже своєї не бачиш! І так увесь вік. Як ще колись козаки приїздили вбиваги людей за ту панську економію, що спалили, — так люди — як люди… Той утік, той заховався, а він, руда сатана, досидівся, докурився отак, аж поки наскочили козаки…
К о п и с т к а. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той інцидент і случився. Прибігла отак: гари, гари… їдуть! А хто їде — не добереш…
П
К о п и с т к а. Подивись ти мені у вічі!..
І дивились одне одному в вічі, аж поки К о п и с т к а не одвів своїх.
Ну годі, бо хіба жінку передивишся!..
П а р а с к а. Моя правда, Мусію!
К о п и с т к а. Годі!..
П а р а с к а. І побачиш, як не на моє вийде! Отак і вб’ють тебе, отак через цигарку не вбачиш, де й смерть на тебе візьметься…
К о п и с т к а. Та кажи, що в церкві?
П а р а с к а. Ага! Тепер кажи… Слухай, Мусію! Вони ось-ось прийдуть з церкви сюди… вбивати…
К о п и с т к а. Хто?
В а с я. Кого?
П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а і нас!
К о п и с т к а. Та кажи товком!
П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (він живе у неї) прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложці варений ячмінь людям, і Лизька була, і знаєш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить, ще й свічечку. А Лизька роздає. Побачив мене і, як пес той, щулився і свічечку ту не зна, де подіти… Га, Мусію? Наш секретар!.
К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далі!
П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Орині ячменю, каже:
«Піди та перш помолись, у батюшки посповідайся». А вона вже несповна розуму, пішла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповіді й каже: дітей з Л а р и в о н о м поїла…
К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?..
П а р а с к а. Піп про це Гирі, Г и р я людям… Задзвонили в дзвони, позбігалися, Л а р и в о н а пов’язали… До розправи, кричать, повбивати їх треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять… Кажуть: С м и к утік, Совіта нема — саме слушний час… Та я з церкви та городами, городами сюди… Тікаймо, Мусію, бо вб’ють!
К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти…
П а р а с к а. Тікаймо, кажу! Чого ще сидіти отут! Щоб на шматки розірвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали… Тікаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили…
К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, біжи зараз та скликай…
П а р а с к а. Кого?
К о п и с т к а. Наших!.. Усіх, хто живий ще зостався.
П а р а с к а. Вже й: їх не докличешся, дурний ти!..
К о п и с т к а. Дев’яносто сім…
П а р а с к а. Було та загуло! Сьогодні вночі не спалося, дак я
К о п и с т к а. А Кондратій Хурса, Клименко Захар, Барило один і другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?..
П а р а с к а. Та вони вже такі, що й ніг, либонь, не потягнуть…
К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидів… Та й Сергій казав, як їхав: гляди ж, стережи, Мусію, казав…
П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу?
К о п и с т к а. Совіцькую власть, дурна на тобі голова!..
П а р а с к а. На тобі! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зірвуть, а без неї що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не приїде…
П а р а с к а. Не приїде твій Серьога! Він уже забув, відкіля й двері до нас одчиняються. П’ятий тиждень пішов, а його нема. І не буде! Бо він не такий дурний: забрав золото…
К о п и с т к а (аж руку звів). Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. Не піднімай преній — от що!
П а р а с к а. Мусію! Благаю!..
К о п и с т к а. Я що сказав?
П а р а с к а принишкла.
Зараз, кажу, біжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чуєш? Одною ногою там — другою щоб тут!..
П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти мені світ розв’яжеш! І якби ж путяще що, а то ж… (Вибігла і за хвилину назад). Мусію!.. Ідуть!.. Вже недалеко, ось…
К о п и с т к а. Ну що ти їй!.. Біжи!
П а р а с к а. Тепер я городами… Ти ж гляди, Мусію, без мене… нічого не роби тут… Я одним духом… (Побігла).
К о п и с т к а (до Васі). А ми, синок, ось що… Зараз зорганізуємо ревком.
В ас я. Як це ревком?..
К о п и с т к а. А так, що Совєта у нас нема? Нема, бо повмирали або неспособні лежать. Г и р я до власті свої руці простяга? Простяга, через Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався… Я оце про все подумав, про всю їхню політику… А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж — і хлопець — єрой революції. Сідай за секретаря.
В а с я. Та я не вмію, щоб по-писарському. Не вчився.
К о п и с т к а. На біса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дістав із шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васі). Пиши: як у нашій слобідці комнезами вимерли, Совєта нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили…
В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!..
К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сідай! (Посадив Васю, умочив йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тоді підпишемо… удвох… Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав? Тепер пиши: постановили…