А народ війни не хоче
Шрифт:
Хай там собі і проривають фронти, хай і обходять ворога, хай беруть один одного в кліщі — одне слово, хай роблять усе те, що робиться на всякій війні.
От щодо використання на війні атомних бомб, поскільки цю справу не зовсім іще вивчено, обов'язково питайтесь у кози, бо це єдиний безпосередній свідок дії атомної енергії.
Пам'ятаєте, вона тоді заявила кореспондентові Ассошіейтед Прес:
— Стояла я на пароплаві й смикала сіно… Раптом як ба-б-б-ба-бахне!
— А ви? — запитав кореспондент.
— Я й мекнула!
— І
— Дуже мекнула! На славу американської зброї мекнула! Я — біла коза! Не думайте…
— Ол райт! [2]
Щоб така коза та поганим консультантом була?! Отак собі, панове-містери, воюйте!
Тільки подовше воюйте. Ми не проти.
Точна адреса
Турецька преса повідомляє, що до Анкари прибула американська «експедиція» для одержання дозволу на розшуки «Ноєва ковчега». Побувавши в Анкарі, «експедиція» на чолі з своїм керівником паном Смітом повернулась до Стамбула.
2
All right! — Гаразд! (англ.).
Турецька газета «Тасвір», посилаючись на заяву Сміта, пише, що питання про дозвіл для розшуків «ковчега» обговорюється в генеральному штабі турецької армії і що днів через три-чотири цей дозвіл буде видано.
Це для всіх ясно, що дозвіл шукати «Ноїв ковчег» буде видано, бо «ковчег», як відомо, зачепився за гору Арарат, а гора Арарат знаходиться якраз на кордоні з СРСР.
Ясно й те, що всю гору Арарат буде обшукано геть до найменшого кущика, до найдрібнішого горбочка й проваллячка…
І все це буде зафотографовано, зафільмовано й зарисовано…
Потім всі ці матеріали ретельно вивчатимуть в генеральному штабі американського військового міністерства, бо ніхто так тепер не цікавиться Ветхим завітом, ніхто так не уболіває за старим Ноєм та його трьома синами — Симом, Хамом і Яфетом, як військове міністерство США.
Розшуки, треба сказать, будуть нелегенькі.
Трудні, скажемо прямо, будуть розшуки, бо чимало часу минуло після всесвітнього потопу.
Тварини, — сім пар чистих і сім пар нечистих, — що їх був узяв з собою Ной, теж навряд чи до цього часу залишилися
Труднувато, — ще раз кажемо, — буде знайти ковчег…
В цій справі ми дещо можемо допомогти, бо нам пощастило оце недавнечко бачити нащадка того голуба, що його Ной випустив був шукати сухого місця.
В родині нашого голуба збереглися перекази, де саме на горі Арарат зачепився ковчег і де його слід шукати.
Керівникові експедиції Смітові слід вилізти на вершечок гори Арарат, стати лицем в напрямку Кавказького кряжа і одрахувати 723 метри в лівий бік…
Пройшовши ті 723 метри, він побачить величенький кущ бузини…
Як узяти від тої бузини трохи
Оце й є те саме місце, де зупинився «Ноєв ковчег»…
Тільки під час розшуків ні в якому разі не можна дивитися в дзеркало, бо як тільки хтось з «експедиції» подивиться, зразу ж побачить лице Хама. І тоді з ним може трапитися те, що трапилося з містером Форрестолом. Тільки летіти доведеться значно довше, ніж покійному міністрові США…
І взагалі це дуже заважатиме побачити бузину і ґудзик.
Сутана і тіара
За два, приблизно, століття до нашої ери на Апеннінському півострові Європи, на крутому березі річки Тібр трапилася така історія.
Албанська весталка Рея-Сільвія покохала вовка й народила двох синів — Ромула та Рема. Весталки — це колись були такі жінки, які призначалися богові, тобто, власне, не богові, а його жерцям. Рея-Сільвія була дівчина розумна — вона одразу збагнула, що жрець і вовк — істоти характером однакові, — і… вибрала вовка.
Жреці зчинили ґвалт, хотіли Рею-Сільвію вбити, та її врятував бог річки Тібру — взяв її собі за дружину.
Немовлятам, Ромулові й Ремові, було гірше — їх просто посадили у ночви та й кинули в річку Тібр.
Попливли ночви з дітлахами за водою, а за ніч вода спала, ночви й прибилися до берега.
Хлоп'ята — в плач…
А якраз одна вовчиця прийшла до річки напитися водички.
Почула та вовчиця дитячий плач, підійшла, подивилася, понюхала — пахнуть вовком. Хлоп'ята їй сподобалися, вона взяла, попереносила їх до глибоченької на бугрі ями, обігріла та й нагодувала їх своїм вовчим молоком.
Вовчиця була характеру доброго, — вона так і залишилася хлоп'ятам за мамку: годувала їх своїм молоком, а пташки — дятел та чибис — приносили хлоп'ятам з тодішнього «Гастроному», дивись там, — чи сосисок, чи солодкого сирку. Яєчний порошок у тих місцях з'явився значно пізніше, коли замість вовків та вовчих синів там почали правити де-гаспері й сфорці.
Ромул із Ремом попідростали та й заснували на семи горбах над річкою Тібром город Рим.
Будував Рим, власне, Ромул, бо Рема йому невдовзі довелося вбити. Грали вони в підкидного — так Рем чи козирного туза приховав, чи «генеральського» Ромулові почепив, — точних відомостей не маємо. Знаємо тільки, що побились за картами.
На місці тої вовчої ями, де брати повиростали, було пізніше збудовано так званий Ватікан, де оселилися і де й досі живуть так звані римські папи.
Чому саме «папи», а не «мами» — невідомо, — історія, на жаль, дуже плутає походження назви «папа», а їхній, папівський одяг — сутана й тіара — та зовншній вигляд (папи не носять ні вусів, ні бороди) більше надають їм вигляду мами.
Зовні, отже, римський папа щось таке — напівпапа, напівмама.
Отак почалася історія римського папізму.