Адепт

Ешкилев Владимир Львович

Порушив він клятву і, настраханий Намісником, відніс щит Фраата в Махмудів палац. Сам клятвопорушник вирішив тікати з Ітхелю, доки варяги не прийшли за щитом. Але звістка про те, що Око Бау вже оглядає скарбницю Намісника, добігла до фортеці Башнур скоріше, ніж Абд-ар-Рахман спакував вантажі. Опівдні загін з півсотні кнаґів Індульфа Чорного з'явився на вулиці Товстого Мінарету, де мешкав купець. За час, менший, ніж потрібно, щоб прочитати молитву до Отця Небесного, варяги знищили охорону палацу й увірвалися до спочивальні клятвопорушника. Вони випустили з черева Абд-ар-Рахмана нутрощі і повісили на них його старшого сина. Кнаґи зґвалтували жінок дому, перерізали слуг, забрали з палацу все золото, що знайшли, срібло й коштовності; а відходячи, запалили будинок.

Потім,

вбиваючи всіх на своєму шляху, Індульфів загін попростував до палацу Махмуда.

Ця споруда, що гучно звалась «Оселею Аршакидів» [105] , стояла на площі Чорної Синагоги, неподалік від вулиці Мідяного Стовпа. Щоб добратись до неї з Саргишу, де палав палац купця, варягам треба було переплисти Велику Ріку. Звістка про напад кнаґів і вбивство купця увійшла в Оселю Аршакидів раніше, ніж перший лейданґ Індульфового загону пристав до берега Ханбалика.

105

Аршакиди — парфянська династія царів (240р. до P. X. — 224 р. після P. X.), до якої належав цар Фраат IV.

Махмуд викликав із царських казарм тисячу арсіїв. Коли хорезмійська кіннота понеслася вулицями, всі мешканці поховалися у своїх будинках. Площа Чорної Синагоги спорожніла, а старий рабі Песах із Торою й семисвічником під пахвою ледве врятувався від копит семендерських рисаків.

Як тільки сп'янілі від крові й ненависті варяги вийшли на площу перед Оселею Аршакидів, Махмуд почав бій.

Від перших стріл загинули десять кнаґів і серед них — брат Індульфа Кнут. Індульф Чорний заревів, мов скажений ведмідь, і з мечем кинувся на арсіїв, що в два ряди стояли під муром оселі Намісника. Як нищівний вітер Єгипетської пустелі налітає на лівійський караван, так загін варягів напав на гвардійців Махмуда і крик жаху здійнявся колоною в небо Ітхелю. Але Махмуд не дарма носив сапфіровий ланцюг Великого Шалішина Хазарії. У той момент, коли в першій шерензі арсіїв, розчавленій варягами, останні вої віддавали свої душі до рук Милосердного, схований за Чорною Синагогою загін кінноти вирвався на площу й ударив у тил варязькій півсотні. Розгортаючись у бойову лаву, кожен із кінних обрав собі жертву серед варягів. На скаковому злеті, не гальмуючи баский біг рисаків, арсії встромили довгі списи з позолоченими лезами у спини кнаґів. Індульф, наскрізь прохромлений списом, ще встиг обернутися й розсікти навпіл з конем свого вбивцю. За мить бій було закінчено. Піші арсїї другої шеренги добили конаючих варягів.

Махмуд був утішений. Але, коли ввечері того дня він залишився сам-на-сам зі щитом Фраата й поглянув у пурпурову безодню Ока Бау, йому в обличчя вдарив такий могутній потік ненависті та презирства, що Намісник прошепотів: «Етель, Етель! Навіщо віддав я тебе!..»

Як тільки звістка про смерть Індульфа Чорного і його загону досягла цегляних мурів фортеці Башнур, чотири сотні варягів залоги повстало. Військовий радник Найвищої Ради Ашк-Келеф спробував був захопити надбрамну вежу раптовим нападом шести сотень піших арсіїв. Але варяги підбили наступ і завалили браму дубовими колодами. Потім вони порубали всіх мусульман, іудеїв та їх жінок, що мешкали у фортеці, і перекинули шматки людського м'яса через мури, на голови воїв Ашк-Келефа.

Через день після повстання в Башнурі, Махмуд на чолі двох тисяч арсіїв переправився у Саргиш. За його наказом будинки навколо Башнуру було зруйновано і на їхньому місці почалось будівництво обложних машин.

Навпроти брами грецькі інженери змонтували великий таран із залізною довбнею на кінці.

Підготовка до штурму тривала три дні. А на третій з півдня до Ітхелю прибув гонець. Він передав рабі Ієгуді листа, де повідомлялося, що цар Хазарії Манасія Другий убитий і арсії в Семендері проголосили царем його старшого сина Ніссі.

Коли Махмуд почув цю новину, сила й воля полишили його. Великий Шалішин і наступник трону Ніссі вже два роки були ворогами. Ніссі закохався у Етель і запропонував за неї десять тисяч дирхемів і двох

рабинь, кожна з яких коштувала п'ять тисяч. Але Махмуд відмовив, та ще й посміявся з наступника трону, кажучи, що надто красиві жінки шкодять здоров'ю хлопчиків. Ніссі було тоді чотирнадцять років, але він добре запам'ятав образу. Смерть Манасії Другого не віщувала Махмудові нічого доброго. Він раптом залишив військо під стінами обложеного Башнуру і сховався в Оселі Аршакидів.

Без полководця арсії розгубились. Уночі варяги зробили вилазку і спалили п'ять обложних машин. Ашк-Келеф наказав стратити молодших начальників тих загонів, що охороняли машини, і відновив порядок у війську. Але штурм був відкладений на невизначений час.

І сталося те, що мало статися. Звістка про повстання варягів в Ітхелі і смерть Манасії дійшла до Чорної Вежі. І сатанинська потвора вирішила; останній день Хазарії настав. Абайка-ябгу проголосив себе Великим Каганом і підняв у похід всі степові роди гузів, синіх угрів і північних булгар. Від буртаських земель до кордонів Хорезму кочові племена визнали Абайку своїм володарем.

У перші дні літньої спеки величезне військо дияволосповідників посунуло на Ітхель. А попереду цієї орди в особливих, щільно закритих чорних ношах чотирнадцять сатанинських волхвів несли потвору з Карайлаху — мешканця Чорної Вежі.

Пияки Ханбалика біля Дмитрієвої бочки казали: коли рабі Ієгуда довідався про те, що саме потвора веде військо дияволосповідників, у нього від жаху на лисині почало рости волосся.

У шостий день місяця Сріблястих Вовків [106] вивідувачі повідомили, що військо Абайки-ябгу перебуває у п'яти фарсагах від Ітхелю. У цей день до Мелхиседека прийшов посланець Найвищої Ради і сказав йому: «Найвища Рада збирає в ніч із шостого на сьомий день місяця Сріблястих Вовків у залі нарад Зеленої синагоги Великі збори мудреців — Кабат-хак-Кахал. В ім'я Прихованого, ти, син Левія, повинен прийти».

106

Червень-липень.

— Так буде, — сказав мій Учитель.

За весь час існування Хазарії Кабат-хак-Кахал скликали тричі — кожного разу у дні смертельної загрози існуванню Імперії Степових Вовків. Я зрозумів, що настав час четвертого скликання. Близько півночі Мелхиседек одягнув білого вісонового плаща та амулет Білого Озера на срібному ланцюгу, розчесав бороду черепаховим гребінцем і пішов у нічну темряву. Все, що я далі оповім, почув я від Мелхиседека; він не крився.

Зелена синагога є найбільшою з чотирьох синагог Ханбалика. Свою назву вона дістала від малахітового обличкування стін. У підземеллі її ще в часи царя Ханукки була обладнана величезна зала для нарад. Стелю цієї зали підтримує дванадцять шестикутних колон із чорного мармуру висотою в десять хазарських ліктів [107] . Стіни теж обличковані полірованим малахітом. За кожним із дванадцяти світильників, що освітлюють цей чертог, розташовані срібні дзеркальні плити висотою в людський зріст. Три золоті трони стоять на мармуровому підвищенні посеред зали — для Великого Кагана з написом на бильці «Шаддай», для царя з написом «Ховар» — «Великий» і для голови Найвищої Ради з написом «Хорайсін» — «Таємний».

107

Хазарський лікоть— дорівнював приблизно 46 см.

Навколо підвищення з тронами розташовані шістдесят дерев'яних ослонів. Це «Хавіла» — коло місць для Обраних. У ніч Кабат-хак-Кахалу п'ятдесят сім ослонів зайняли запрошені. Троє не прийшло.

Рівно опівночі, коли Хавілу було заповнено, слуги вийшли із зали й зачинили грубезні двері. Потім молодші члени Найвищої Ради перевірили стіни зали і не знайшли там інших отворів, окрім вентиляційних. Після ритуалу перевірки стін на трон із написом «Хорайсін» сів рабі Ієгуда. Два інших престоли залишилися порожніми.