Алхімік
Шрифт:
Юнак відразу пригадав свій сон, і йому все стало ясно. Стара циганка нічого з нього не взяла, але цей дід — мабуть, її чоловік — намірився отримати значно більше в обмін за те, чого навіть не існує. Він також, напевне, циган.
Та не встиг юнак і рота відкрити, як старий нахилився, підняв гілочку й почав писати нею на піску. На грудях у нього щось дуже яскраво зблиснуло, на мить засліпивши хлопця. Напрочуд спритно для людини його віку старий затулив цей блиск плащем. Коли до юнака вернувся зір, він зміг побачити, що там написано.
Там, на піску містечкового
— Я — король Салему, — повторив старий.
— Чого б то королю розмовляти з пастухом? — запитав спантеличений юнак.
— Є на те різні причини. Та головне, що ти почав здійснювати Особисту Леґенду.
Хлопчина нічого не чув про Особисті Леґенди.
— Це те, чого ти прагнеш досягти. Кожен знає свою Леґенду ще змалечку. Це та пора, коли ми все розуміємо і все можемо. Ми ще не боїмося мріяти й жадати того, чого нам хочеться від життя. Але минає час, і таємнича сила починає нас переконувати, що Особисту Леґенду здійснити неможливо.
Юнак мало що з усього цього втямив. Але дуже вже хотів він знати про «таємничу силу» — щось таке справило б враження на доньку крамаря!
— Сила ця здається руйнівною, але насправді готує нас до здійснення Леґенди, гартуючи наш дух і волю. Бо є одна велика істина на цій планеті: ким би ти не був і що б не робив, коли ти палко чогось прагнеш, так це тому, що прагнення це зародилося в душі Всесвіту. Це — твоя місія на Землі.
— Навіть якщо прагнеш мандрувати? Або одружитися з крамаревою донькою?
— Або знайти скарб. Світова Душа живиться людським щастям. Як і нещастям, заздрощами, ревнощами. Єдиним обов’язком людини є здійснення своєї Леґенди. Весь світ — одне ціле. Тому, коли ти чогось зажадав, цілий Всесвіт змовляється, щоб тобі допомогти.
Якийсь час вони мовчки стежили за людьми на майдані. Тоді знову заговорив старий.
— Чому ти пасеш овець?
— Бо люблю мандрувати.
Старий показав на пекаря, що стояв біля своєї крамнички.
— Цей чоловік також мріяв про мандри, коли був малим. Та вирішив купити пекарню, щоб заробити грошей. А коли стане старим, поїде на місяць в Африку. Він так і не збагнув, що мрію можна здійснити будь-коли.
— Йому треба було стати чабаном, — сказав юнак.
— Він думав про це, — відповів старий. — Але пекарі — люди солідніші. В них є житло, а чабани ночують у відкритому полі. Та й батьки охочіше віддають своїх дочок за пекарів, не за чабанів.
Юнак подумав про крамареву доньку, і йому стислося серце. Без сумніву, в їхньому містечку також є пекар.
— Врешті-решт, те, що люди думають про пекарів і чабанів, стає для них важливішим, ніж Особиста Леґенда.
Старий погортав книгу, а тоді поринув у читання. Юнак трохи зачекав, та згодом перервав
— Чому ви все це мені розповідаєте?
– Тому, що ти прагнеш прожити свою Леґенду. Але настав момент, коли ти можеш їй зрадити.
— І в такий момент з’являєтесь ви?
— Так, хоча не завжди у цьому вигляді. Часом я приймаю форму цікавої ідеї або готового рішення. Іноді, в критичну хвилину, сприяю, щоб сталося так, а не інакше. Всяко буває, але люди переважно не здогадуються, що це зробив саме я.
Старий розповів, як минулого тижня він мусив з’явитися у вигляді камінця перед старателем. Той чолов’яга покинув усе на світі ради смарагдів. За п’ять років праці на берегах однієї річки він розколов 999 999 камінців у пошуках єдиного смарагда. І вже готовий був здатися — саме тоді, коли, щоб знайти смарагд, лишалося розколоти тільки один камінь — тільки один.Старатель усім пожертвував заради своєї Леґенди, тому старий вирішив йому допомогти. Обернувшись камінчиком, він підкотився старателеві до ніг. Той, повен жалю, що змарнував п’ять років, спересердя пожбурив камінця геть. Але пожбурив з такою силою, що розколов ним інший камінь, у якому й був найрозкішніший смарагд на світі.
— Люди дуже рано довідуються, задля чого вони живуть, — з гіркотою сказав в старий. — Мабуть, тому рано й здаються. Але так уже влаштовано цей світ.
Юнак нагадав старому, що він говорив щось про скарб.
— Вода виносить скарби із землі, вода ж їх і ховає, — прорік старий. — Якщо хочеш знати про скарб, мусиш віддати десятину своїх овець.
— А може, десятину скарбу?
Старий був розчарований.
— Якщо почнеш обіцяти те, чого ще й сам не маєш, втратиш бажання його добути.
Юнак тоді розповів, що вже пообіцяв десяту частину скарбу циганці.
— Цигани це вміють, — зітхнув старий. — У будь-якому випадку добре знати, що все в житті має свою ціну. Це те, чого вчать Воїни Світла.
Він повернув юнакові книгу.
— Завтра, о цій порі, приведи мені десятину своєї отари, і я навчу тебе, як знайти захований скарб. Бувай.
І він зник за рогом.
Юнак знову почав читати, але не міг зосередитись. Був збентежений, бо знав, що старий говорив правду. Пішов по хліб, міркуючи, чи не розповісти пекареві, що говорив про нього старий. «Іноді краще лишити все, як є», — подумав собі він і промовчав. Інакше пекар вагався би три дні, чи не кинути все до біса, хоча вже звик до своєї пекарні.
Не варто завдавати йому такої гризоти. Юнак побрів містом навмання і врешті опинився в порту. Там стояла невеличка будка з віконечком, де продавали квитки до Африки. А Єгипет знаходився в Африці.
— Тобі щось потрібно? — запитав чоловік у віконці.
— Та ні, може завтра, — відповів юнак і відступив. Досить продати лише одну вівцю, і він буде на другому боці протоки. Ця думка його налякала.
— Ще один мрійник, — сказав продавець квитків своєму помічникові, коли юнак відійшов. — Хочеться їхати, а грошей нема.