Амок
Шрифт:
«Чому він такий лагідний? Чого йому треба від мене? Чи не хоче він видурити у мене гроші?» думав він.
Але новий приятель не тільки не зазіхав на його гроші, а навпаки — сам запропонував почастувати його.
— Ходім, братіку, почастую. Ти тут людина нова, і я можу бути корисним для тебе. А то може ще статися так, що, визволившись з одного лиха, потрапиш у друге, і тоді я буду винен, що визволив тебе.
І він весело засміявся.
Усміхнувся і Нонг. Цей дивак почав навіть цікавити його.
«Ну
Крім того, Нонг був упевнений, що цей чоловік не знає про його, Нонгове, багатство. Навіть коли б і побачив, як туан давав йому гроші, то все одно не міг знати скільки.
Сіли в трамвай і поїхали у гавань Прийорк. Всю дорогу новий товариш розважав його, жартував.
— Тебе як звати? Я забув.
— Нонг.
— А мене — Като. Мушу тебе попередити, що у пас в місті шахрай на шахраї їде і шахраєм поганяє. Сам побачиш. Ось чому мені приємно познайомитися з чесною людиною. Поки ти ще не зіпсувався в місті, — підморгнув він з хитрою усмішкою.
Але саме це здорове, незіпсоване почуття якраз і говорило Нонгу, що він має справу в одним з таких шахраїв. Почуття було інстинктивне, але стійке, виразне. Може, цьому Като навіть і вдалося б зламати недовір'я, коли б не його таємнича роль там, на слідстві.
Нонг добре пам'ятав це. Чим більше він пригадував усі подробиці, тим більше переконувався, що цей тип веде якусь підступну політику. А «приятельство» його напевне має якусь лиху мету.
Нонг добре бачив і розумів, що Като там був свідком і знає «тих», тому й не признав Нонга та його туана. Ясно було, що «тих» шукають і, очевидно, натрапили на якийсь слід. Ясно було також, що головним винюхувачем був цей самий Като. І, нарешті, Нонгу легко було зрозуміти, куди веде все це «приятельство».
Після цього в голові Нонга одразу вивітрився той туман, усі ті нові враження, яких зазнав він за останній час. І місто, і гроші, і плани свого власного життя відсунулися вбік. Перше місце посіла інша, важливіша справа.
Виразнішими стали його колишні почуття, виразніше пригадав і «тих» товаришів у лісі, пригадав, з яким бажанням ішов він до них, як обіцяв служити їхній справі. І, нарешті, найголовніше, що надавало сили, — це те, що йому тепер трапляється відповідальний випадок самостійно допомогти «тим», відвести небезпеку.
А як — це вже залежить від нього самого і від обставин. Поки що ясно одне: він повинен стежити за цією людиною.
Коли вони вийшли з трамвая, Нонг уже почував себе вільніше, впевненіше, він знав, як триматися.
У гавані стояло багато кораблів з різних кінців світу. Вивантажувались європейські товари, навантажувались місцеві: кава, хіна, цукор, кориця, мускат, перець. Під палючим промінням сонця бігали по сходнях жовті, бурі, чорні
Здавалося дивним, як ці маленькі, худі стомлені люди могли носити такі тягарі. Зігнувшись мало не до землі, з викоченими на лоб очима, з гиком мчить такий вантажник, і видно, що цей гик є його останнім засобом підтримати сили.
А ввечері більша частина заробітку гине в незліченних тавернах, які, ніби пастки, розкидані навколо. Лише китайські вантажники — або, як їх звичайно називають, кулі — більш стримані і бережуть кожний гріш. Повечерявши пригорщею рису та бананом, вони так і лишаються ночувати на узбережжі до наступного дня. До того ж робітників дуже багато, і вони вже з вечора повинні ставати в чергу, щоб одержати роботу на завтра.
Като і Нонг зайшли в одну з таверн. У брудній низенькій кімнатці біля запаскуджених столиків сиділи голландські, англійські, японські, китайські, французькі матроси.
Галас, гамір і міцні слова з різних мов свідчили, що присутні вже добряче випили. Від диму і різних запахів повітря було таке густе, що здавалося, крізь нього треба було проштовхуватись. Нонг навіть трохи злякався, вперше опинившись у такому місці.
— Китайоза, віскі! — скомандував Като хазяїну-китайцю.
З жадобою налив Като дві склянки, цокнувся з Нонгом і миттю випорожнив свою., Нонг доторкнувся вустами до своєї, але не випив: міцним і неприємним здався йому цей напій.
— Що ж це ти, братіку, здрейфив? — засміявся Като. — Звикай!
— Не можу, — сказав Нонг.
— Ну ні, братіку, так не можна! Так з тебе ніколи не буде людини. А я бажаю тобі добра і хочу з тебе зробити людину. Ну, бери. Коли хочеш, я собі другу наллю. Ну, разом! Сміливіше, не бійся! Ось ця!
І він зі смаком, поволі почав тягнути з своєї склянки. Нонг трохи відпив, а решту, скориставшись з моменту, непомітно вилив під стіл.
— От і добре! — похвалив Като, не помітивши цього. — Коли хочеш мати успіх у житті, треба вміти пить. Хто вміє пити, той уміє жити. Скільки у мене було товаришів, які не вміли ні того, ні цього. Вони тепер десь марно страждають, а я, як бачиш, живу і тобі бажаю так жити. Признавайся: ти, мабуть, зацікавився, чого це я виявляю до тебе прихильність, і, мабуть, не віриш мені, га?
— Правду кажучи, я нічого ще не думав. Бачу, добра людина — і все, — відповів Нонг з простакуватим виглядом.
— Звісно, добра. І зараз ти в цьому переконаєшся.
Като нахилився ближче і тихо запитав:
— Скажи, який вигляд у того другого туана, якого ти бачив у Бантамі?
«Починається!» подумав Нонг і весь напружився.
— Та я ж казав уже, — відповів він голосно. — Досить високий, років під тридцять п'ять чи більше, з чорним волоссям і бородою.