Берестечко
Шрифт:
За ці роки я так їх перетряс!
Чому ж не взяв я шапку Мономаха
у свій найвищий, в зоряний свій час?!
Коли вступив у Київ я комонно —
Після Пиляви, після Жовтих Вод —
мене ж вітали малиновим дзвоном,
мене ж Мойсеєм називав народ!
Чому ж не взяв я владі притаманного?
Коронуватися в ті дні
на Теодора Начертанного
було начертано мені!
Почесним правом — волею
Таке не снилось вичахлим родам.
А цар московський, він якого роду?
Він що, з князів? Я сам герба "Абданк"!
У них там Боголюбський,
у них тверські та клязьминські.
Романова знайшли десь, одмили од грязі.
А в мене за плечима король Данило Галицький!
А в мене за плечима всі Київські князі!
От і сиджу, дивлюся на вали.
Каміння скель — оце мої всі трони.
Над королями страж несуть орли.
А наді мною каркають ворони,
АЛЕ Ж ЯКА НАД РІЧКОЮ СТРОМА!
Обличчя скель пооране віками.
Тут нізвідкіль і приступу нема.
Її не візьмеш голими руками.
Згадав степи… Молочну, Янчекрак.
Не те що цей мурований задвірок.
А про корону це я так.
Мені в короні змалечку цар Ірод.
ШРАМКО ПРИЙШОВ.
ПРИНІС НЕДОБРІ ВІСТІ.
Мені тепер не йде із голови,
як полонених, а не менш як двісті,
учора вранці полем провели.
Вони ішли, прив'язані до коней.
Одному ткнув хоч хліба у рукав.
Не дав жовнір благословить іконою,
а він же сина серед них шукав!
НАД ВАЛОМ ПРОЛЕТІЛО ВОРОННЯ.
Закаркало, крильми залопотіло.
Аж дріж пішов по шкірі у коня.
Мабуть, він знав, куди воно летіло…
Я ЗАВЖДИ ПЕРШИЙ БИТВУ ПОЧИНАВ.
Вони на нас посунули, я вдарив.
Початок був для мого війська вдалий,
і йшлось до перемоги конче нам.
і стелився в полі як у пісні.
Гусарам крил вже не тримав хребет.
Вже в небі знаки їм були зловісні.
Вже їхні коні їли очерет.
Уже ядром черкнуло короля.
Уже Потоцький у сідло не втрапив.
Уже Пшепюрський з лівого крила
рвонув навтьоки, загубивши прапор.
Пани вже геть поникли головами.
А хто й на Краків нищечком потяг.
Король їх кляв корчемними словами.
А Єремія кликав до звитяг.
Над ким звитяги? Над своїм народом?!
Князь Єремія з Вишневецьких родом!
НЕНАВИДЖУ ПЕРЕВЕРТНІВ. ЦЕ КОДЛО,
Мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило.
Колись
То ще душа хоч ятрилася болем.
Жолкевський, гетьман, той, що із Жовкви,
іще молився й плакав перед боєм.
А ці уже і вухом не ведуть.
Мед-пиво п'ють і по-чужинськи чешуть.
А ці уже і матір продадуть,
І Україну по світах оббрешуть.
На всіх шляхах линовища гадючі.
Повзли до влади, терлись при дворі.
Відтак з Ревух робилися Ржевуські
і добрі хлопці йшли у Киселі.
В герби їм треба не орла, а змія.
Такі свої чужіші чужини.
Але найгірший, звісно, Єремія,
бундючний син волоської княжни.
ТВІЙ ГЕРБ, ВІДСТУПНИКУ ЯРЕМО,
в віках чорнітиме окремо.
Не княжим знаком, не орлом, —
твоїм відступницьким тавром.
На цій землі, слізьми политій,
не впишеш кров'ю на гербі —
ні слави Речі Посполитій,
ні слова доброго собі!
РОЗП'ЯТО НАС МІЖ ЗАХОДОМ І СХОДОМ.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!
Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а — великий.
А ми давно розбовтані багном.
ЯК СТРАШНО ЗНАТИ ПРАВДУ БЕЗ ПРИКРАС!
Де воля спить, її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.
ЗБЛИЖАЄТЬСЯ ТОЙ ДЕНЬ І ТА ХВИЛИНА,
той день і час уже не в далині,
коли задзвонить кожна бадилина
нечутним дзвоном — це вже по мені.
Невже мій шлях загубиться у мотлосі
і потьмяніє днів моїх скрижаль?!
Надходить час останньої самотності.
Не все я встиг. Усе не встиг. На жаль.
А ВТІМ, ЖИТТЯ ЗБУЛОСЬ. ОББИВСЯ І ОБРАНИВСЯ.
І жити міг лиш так, а не інак.
І вів людей. Якщо це знак обранства —
який важкий і невблаганний знак!
Це вже таке — ні стерти, ні зносити.
Моя погибель — мій же оберіг.
Душі моєї грізний Ненаситець
Ще не приборкав ні один поріг.
Я — ХТО? Я ГЕТЬМАН СТЕПОВОГО БРАТСТВА.
Моє життя не щедре на "віват!"
Я ж не король. Але якщо вже брався,
то мусив цю державу збудувать.
І силу ж мав, і славен був спочатку.