Bitches Get Everything
Шрифт:
Зате Стоґнєвіч пройшла мій тест, хоч я його і не для неї планувала. Яся рюмсала, подруга несла її рюкзак і підставляла плече, бо нещастя підвернуло ногу. Її направду було шкода. Ще й моя мала сестра кудись зникла, упіздувавши на бічний хребет. Її не було ні пізньої ночі, ані наступного ранку. Я вголос готувала промову для батьків із цього приводу:
– Привіт. Ельза пропала, але у вас ще є я…
На щастя, Ельза знайшлася – ночувала, падлюка, в чужому наметі, важкий перехід закінчився, мама поставила дівчатам безапеляційний діаґноз, а ми з Дафлішем уперше тоді поцілувалися. Він так довго цього хотів, а віскі вкупі з відблисками багаття на його юному обличчі так щасливо вигравало, що я махнула рукою
Але тоді все сталося, як сталося. А момент зриву чеки нових стосунків завжди заводить.
– Знаєте що, – сказав якось Дафліш нам зі Стоґнєвіч, коли вона вже остаточно покинула свою рибу-сонце заради компанії «двох київських падонків».
– Ну і шо?
– Якби була тоді зима і ми би в горах заблудилися, можна було б захавати Ясю. Її надовго б стало.
– Ага, ги-ги-ги, – Стоґнєвіч гигоче, нараз спохоплюється: – Фу, які ви…
– Нє, стопудово стало б надовго, – розмірковую я, – а те, що не доїли, продали б у Яремчі на базарі. Прикинь – заходять люди у м'ясний павільйон, а там на блясі, гігієнічно прикриті марлею від мух, лежать дві пухлі Ясині литки…
Думаю, з того базікання й почалася справжня дружба між нами.
00:00:00:06
21
З пісні «Хоп» альбому «Болєзні Пєвчіх Птіц» ФАКТИЧНО САМІ.
У стосунків є харктерна властивість – ставати звичкою. Звички бувають шкідливими чи корисними, як от обливання крижаною водою. Але поганих зажди більше. І тримаються вони міцніше. Маскуються під невід'ємну частину особистості. Виводяться психотерапевтом: 25 баксів за годину (по дружбі).
Тим часом справи з моїм малим дедалі більш ускладнювалися. Мені ця конструкція «Кройб – я – Дафліш» здавалася цілком природною: черпати юність із одного чоловіка і живити нею іншого. І навпаки: черпати харизму і потужність, а іншого годувати своїм досвідом. Але таке переставляння саморобної клепсидри малому Дафлішеві явно не подобалося.
Моє життя перевернулося на 180 градусів – це був вибух, темрява скінчилася, цикл чергової ініціації пройдено. Ініціацій у житті ще буде безліч, але кожна з них мусить завершуватися, відкривати тебе зовнішньому й внутрішньому світові. Я жива і наповнена. Я, здається, знаю, кого я чекала двадцять років. І хто чекав двадцять років мене.
Але малий, він страждає. І я страждаю через це. Не так страждаю, як дратуюся. Йому стає страшно, і він хоче піти геть. Відчиняє двері і наштовхується на стіну.
– Замурувала…
– Сам
Так ніби це я змушую його ходити, сидіти, залишатися. Він боїться мене. Страшенно боїться.
Інколи мені здається, що він кардинально відрізняється від інших підлітків. Коли нам добре, я не відчуваю між нами ні інтелектуальної, ні вікової різниці. Хіба що різницю в об'єктивному досвіді. Він розумний, творчий, пробивний, самостійний. (Звучить, як шлюбне оголошення?) Гаразд, ось мінуси: неорганізований, безвідповідальний, інфантильний. Істеричний.
– Я не можу так, не можу! Скажи, що там у тебе сталося!! Що це за двадцять років, про які ти весь час говориш? Мені ще нема двадцяти років…
Навіщо це вам? Може, для того, щоби ви легше збагнули всю подальшу історію?
Що ж, поки ви чекаєте на продовження, – звичайно, із вмонтованими туди флешбеками, – розповім паралельно про один сантехнічний момент. Тут уже ніякого трешу, один лише гедонізм. Моя велетенська кругла ванна стоїть посеред подіуму, що сягає рівня її бортів. У ванну з усіх її боків крізь трубки булькочуть бульбашки. Це наводить на ідеї? Гадаю, навіть будь-яку статечну господиню наводить і заводить. Хоч у дамських журналах про таке й не пишуть. Але точно мають на увазі. Колективне підсвідоме жіноцтва – то страшенна сила. Фактично – СС. У кожній хоч як емансипованій і зайнятій кар'єрою телеведучій, топ-ме-неджерці рекламної агенції, політичній аналітичці чи мажоритарній акціонерці трубопрокатного заводу живе бодай малий тельбух домашньості, маленькі хатні приємності хоч-не-хоч, а шпортаються об нас і підбивають на дію.
Так от, і я взяла та й завела собі звичку лежати в цій купелі, повній аж під стелю піною для чутливої, курва, шкіри, читати Андруховича чи Павича в кайфовому перекладі, відтак відкладати книжку подалі і накривати рушником, потім закидати ноги на подіум і підставлятися якомога щільніше під концентрований потік тих рухливих бульбашок. Орґазм приходить несподівано швидко. Як ви гадаєте – я кінчаю від української мови?…
00:00:00:07
Я довго ходжу поміж м'ясних рядів Житнього ринку. Дивлюся на всі ці відрізані хвости, вирізані язики, печінки, нирки, ребра, смужки сала з кров'ю, смужки м'яса з салом, плями крові на оббитих бляхою прилавках. Масні пальці продавщиць перемацують скривавлене м'ясце, язик мертвої корови лягає на шальки, на язику фломастером хтось написав латинське S чи наше Г, корові то вже байдуже.
Я ходжу поміж м'ясних рядів ринку. Я не вегетаріанка. Я привчаю себе не ригати від того, що бачу. Привчаю свій організм, щоб його не нудило, щоб я могла дати відсіч будь-якому мудилові…
Я хочу в наступному фільмі знімати м'ясо, багато м'яса, на ньому лежатимуть товсті голі жіночі тіла, їх обмацуватимуть криваві пальці. Ну, це так – буде зовсім короткий момент, але щоби знудило в кінотеатрі геть усіх, крім мене.
Я прилаштовуюся за якоюсь жіночкою років тридцяти семи, у вузьких чорних джинсах і шкірянці. Вона пробує сир, я хухаю їй на вухо. Сир їй не подобається. Я його не пробую. Іду за нею далі. Сир у наступної бабці їй подобається.
– Хороший сир? – пильно вдивляюся їй в очі я.
– О, то дайте й дитині попробувати! – каже сусідня до сирної бабця.
Дитина пробує сир. Сир жирний. Прізвище бабки – Упир. Це на її ліцензії зазначено. Ліцензія упиря. Ліцензія упиря з правом продажу сиру.
Жіночка купує сир і йде собі. Не зав'язуйте, каже, я його зразу з'їм. Упир погоджується і не зав'язує.
– І мені такий же шматок, – кажу я.
– О, а я думала, то мама з доцьою, – каже Упир.
А ні, а ні, а ні, – думаю я. Тут-то я вам і не попалася. Ось вам мої аж сім гривень, Упир. Всіляких вам, Упир, благ і торгово-трудового дня вам харошого. Пасіба.