Bitches Get Everything

Карпа Ирена

Мені, можливо, потрібен хтось такий, як він – старший, у певних речах досвідченіший і більш харизматичний, аніж я. Щоби поряд із ним моє мислення розквітало суцвіттями незацофаних кадрів, композицій, динамічних ходів і просто недозволеними поєднаннями кольорів. Щоби я придумувала людям нові емоції і нові вирази облич. Щоби люди – актори і неактори – їх втілювали. Нові моделі поведінки. Поряд із ним я почуваюся десь по сусідству зі своєю Небесною Батьківщиною.

Жодна

з дівчат не відповіла на цього листа.

00:00:02:04

– Ну то що, знімаємо порно? – радісно питає Тріша.

– Художнє порно, – робить уточнення Соня.

– Робимо… порно, – не знаючи, на що йде, погоджується жертва.

– Дивися, пограємо в таку гру… – починає Тріша, закріплюючи камеру на штативі.

– Давай! – знову радісно погоджується жертва.

– От блядь, шо ж ти такий сгаворчівий… – зітхає Тріша. – Прям ніякої інтриги з тобою. Пококетував би, чи що.

Соня тоненько хіхікає.

– Знаєш що? – позіхає Тріша. – Вали-но ти звідси на хуй. Я передумала.

– Що?! – синхронно підскакують Жертва і Соня.

– То. – Тріша, не дивлячись, відкриває двері, а дивлячись, уже набирає номер на мобільному:

– Привіт, моя радість. Є тут для тебе ду-у-уже термінова справа. Дуже. – Це вже майже пошепки. – Мгм, життя і смерті. Хіба ж я коли-небудь дзвоню тобі за дрібніших обставин?

…У нього дивне тату. Дракон, що нападає з висоти. Доста велике тату натурального кольору Якби природа трохи артистичніше ставилася до маркування нас своїми позначками, цього дракона запросто можна було сприйняти за родиму пляму. Нижній край плями (голова дракона) роззявлявся на основу члена. Верхній (хвіст дракона) гадючився вгору, так що його кінчик завжди трохи виглядав із низько посаджених джинсів.

– Я нічого не знаю про Японію, – шепоче Соня на вухо Тріші. – І про такі тату…

– А якби знала, то шо? – шепоче Тріша, роблячи страшні очі номер дев'ять. – Записалася б в якудза до нього кухарем?

– Я не вмію готувати… – зітхає Соня.

– А він – не член якудза. Зате у нього член, який тобі точно сподобається. – Тріша гучно ставить пляшку вина на стіл. Потім неспішно розливає вино по склянках і дві з них простягає Соні: – Іди. Поспілкуйся. Я ж знаю, що він тобі подобається.

Коли Тріша за кілька хвилин по тому заходить в кімнату, бачить вино практично незайманим. І Соня, Соня… Вчи-вчи, а нема з ким край боронити. Так казала мудра Трішина вчителька живопису. Колись давним-давно.

Соня боїться, аж тремтить. Хоч не плач ти, га? Ну й кого тут боятися? Дивися, який сидить: гарний, сильний, з розпиленою наполовину сорочкою, проникливими очима, чуттєвими губами і просто люмінесцентною шкірою.

– Зараз я все тобі покажу зблизька… – хтозна-кому каже Тріша. Може, невидимому глядачеві, бо саме зараз вона вмикає встановлену на штативі камеру… В інтер'єрі цього помешкання її запросто можна сприйняти за частину декору. В усякому разі, гість ніц не помітив.

– Дивися, сонечко, – це вже до нього, – зараз я зав'яжу тобі очі. А потім ми по черзі будемо тебе торкатися… По-всякому торкатися. І все, що треба робити тобі – вгадувати, хто це був. OK?

Він посміхається.

Соня дивиться з благоговійним жахом. Тріша знімає у неї з шиї шовковий шарф (ручна робота, та ж сама майстриня гаптує одяг екс-президентці Індонезії, королеві

Таиланду та прем'єр-міністрам ще ряду країн; украдено Трішею в Лаосі 22 квітня, на день народження Леніна, але в 2005 році; привезено у подарунок Соні) і пов'язує ним очі того, хто посміхається.

Музика! Цього разу Ганс Вернер – попурі з його опер «Король-олень» та «Молодий лорд»… Для початку.

Тріша спиною відчуває, як Соня перестає дихати.

– Почувайся зручно, любий. Чи що мені належить казати?… Випростайся, а краще ляж собі делікатно ось на ці подушки. Ну от. Bellissimo, топ amor. Думай, що ти десь в опійному клубі Сайгону, чи що. І явно не в нашому столітті. І ти не боїшся. Ти ж нічого не боїшся…

Ніжні доторки як мікропорізи.

Першою підскочила Соня. Якось зовсім зненацька, з-за Трішеної спини. Нетерплячим рухом вона рвонула його ремінь. Тріша вдарила її по пальцях.

– Соня і Тріша… – посміхнувся він.

– Ага, блядь, Чук і Гек! – Тріша крутила пальцем коло скроні, витріщивши свої велетенські обурені очі у велетенські Сонині перелякані.

– Ну… Тріша. Перестань. Давай уже, – оксамитово, він.

– You'd wish! [74] – Тріша. – Тепер чекай, а я покурю. Заспокоюся…

74

Ти би хотів (англ.).

Однак за секунду вона вже наблизила свої губи до його шиї, потім ледь помітно вказала Соні на симетричну точку з іншого боку. Там, за вухом, де проходить артерія. Соня нахилилася і лизнула те місце.

– Соня, – вгадав він. Тріша не засміялася.

Відтак вони трохи відійшли від нього, ніби оцінюючи стратегічний аеродром перед нелегальною посадкою двох приватних літаків. Є. Двері підготовлено та перевірено, cabin crew in landing position [75] .

Тут-то все і почалося по справжньому.

75

Команда літака готова до посадки (англ.).

We're the low Art GloominatiAnd we aim to depressThe scabaret sacrilegendsThis is the Golden Age of Grotesque… [76]

Срібне відерце з льодом, пінцет, затискачки, два пакетики незрозумілого рожевого порошку, червоний шовковий шнурок, ще один лаоський шовковий шарф тонкого гаптування – якраз тих пурпурово-золотих відтінків, котрі він не любить, тонкий скальпель, натуральний каучуковий кляп і крихітні чорні свічки з солодким ароматом безвиході.

76

З пісні «The Golden Age of Grotesque» Мереліна Менсона, альбом «The Golden Age of Grotesque».