Чотири шаблі (збірник)
Шрифт:
Новий комісар дав Кризі вистріляти всі набої й потім вийшов, лагідний і спокійний, на вулицю, що затихла. Він нагадував холодного філософа на цій провінціальній вулиці. Його остроги задумливо дзенькали, й ліве око примружувалось, як на полюванні.
– Кінчив? – запитав комісар Кригу.
Крига шпурнув у пил свій коханий парабелум і не хотів розмовляти.
– Ходім зо мною в штаб, – поклав на плече руку йому новий комісар. І пішли вдвох мовчки й гордо.
– Будеш мені помічником, товариш Крига, – почули службовці штабу на порозі кабінету.
Дивна річ: стали рідними, як вода з водою. Вони ніколи не розмовляли. Розуміли один одного з погляду. І жили в кімнаті разом, і билися
Обидва почували себе добре лише один коло одного. На людях – вони не знімали пальців з гашеток револьверів, сам на сам – сиділи тихо й казали одне слово на добу. Кригу іноді охоплювали зимні сни, й тоді новий комісар слухав його хлипання хлоп'яче й виряджав свого друга в ніч на боротьбу з вітряками фантазії. Вертався Крига ранком, знесилений фізично, з порожніми очима й порожнім револьвером. А десь після ранку бачили сліди його куль.
Новий комісар і Крига жили так недовго.
Коли вища військова влада вирішила перевести Кригу на іншу працю й це своє рішення виконала, – новий комісар скрипів зубами.
– Я не служитиму в тій армії, – сказав Крига й засунув глибше в кишеню парабелум, – я втечу в Київ, товаришок!
– Валяй, – сказав йому комісар і вийшов до свого кабінету, щоб не бачити.
Через тиждень лише притих новий комісар. Тільки не балакав ні з ким. Раз проходив канцелярією й бачив, що дехто з людей грав у карти.
– Перестріляю всіх, – запевнив і велів карти викинути. Пара днів пройшла, мовчав комісар, а хлопці потроху знову взялися за карти.
Що ж: двоє було забито, дехто ранений, а решта дякувала фортуні за відсутність куль у револьверові комісара. Партизанські частини ще й не це могли приймати!
Як бачите – цей увесь розділ має освітлити постать мого героя до його зустрічі з Ma. Коли б я й кінчив тим, що він мав «обличчя зі слідами усмішок, що пішли безповоротно», – цього було б недосить. Я трохи більше зупинив вас на моментах життя нового комісара.
Тепер ви бачите товариша Рубана таким, яким він був перед зустріччю з Ma й перед подальшими подіями.
3. Київ
Я співаю гімна тобі, моє велике місто!
Я бачив інші будинки в інших містах. Я чув інші протяги на інших, не твоїх вулицях. Я дивився в інші очі інших ліхтарів, не твоїх ліхтарів; але такого, як ти, – немає.
І я літав туманами на херсонських степах, я курів пилом на безмежних дорогах. Я чув, як дихали осінні полині на фронтах і як низько літали чайки-небоги над іншими, не твоїми дніпровими водами.
І я співаю гімна тобі, моє велике місто!
Коли край неба загориться, як каска пожежника, і сторожі на скверах поставлять коло себе пилу стовпи, працюючи довгими мітлами, – місто прокидається. А що несе кожен ранок, – хто зна.
Коли чоловік живе в степах, – його думки залежать лише від процесів у власному мозкові. У великім місті – думки чужі. Візьміть ви пройдіть вулицею півгодини – мало ви зустрінете людей? І кожна нешаблонова думка по якомусь принципові відіб'ється у вашому мозкові. У спілці з іншими – це надасть другого кольору процесові мислення.
Сонце співало на небі, як канарейка, вітер дмухав, як вентилятор, і земля тримала на собі Київ – велике місто.
Комісар Рубан ішов по Підвальній, маючи револьвер напоготові. Власне, тут це було зайве – степи зосталися далеко позаду за Дніпром, лісова небезпека не могла притулитись на Підвальній.
Рубан ішов до Криги. Він зарані уявляв собі радість останнього й свою власну.
На Бульварній за Сінним базаром їхав тихо візник. Сиділо на нім двоє. Власне, сидів один, а другий бовтався, як мішок. Очі в
– Що з ним? – тихо сказав Рубан.
– Мертвий. Задушили на власній квартирі.
– Хто? – побілів Рубан.
– Невідомо. Там зараз слідчий допитує хазяйок.
– Куди? – махнув Рубан головою на Кригу.
– До себе, в Чека. Чекіста по-чекістськи ховатимемо. [72]
Рубан одвернувся, для чогось подивився на сонце й помацав долонею голову Криги.
– Холодний.
А на квартирі він застав схвильовану Ma, заплакану Анну Симонівну й слідчого.
72
Ідеться про особу, яка належала до ЧК – Всеросійської Надзвичайної (рос.Чрезвычайной) Комісії, створеної в грудні 1917 року за Декретом Ради народних комісарів. Вона взяла на себе функції таємної поліції й карального органу Радянської Росії. З її історією пов'язана безжалісна репресивна діяльність та створення концентраційних таборів. У 1922 році вона була перейменована в ГПУ (рос.Государственное политическое управление). Творцем і першим головою ЧК був Фелікс Едмундович Дзержинський. Яновський окреслює новизну цінностей ЧК в межах танатологічної сфери, експлікуючи в такий спосіб думку Освальда Шпенглера про те, що інновації культури обов'язково супроводжуються оновленням ідеї смерті та поховання померлих (див.: Шпенглер О. Закат Европы. – Новосибирск: Наука, 1993. – T. 1. – С. 638).
Від цієї хвилини, власне, й починається оповідання про любов. Не знаю, від чого це взагалі залежить, що відразу щось заворушиться всередині – там, де працює приладдя, що гонить кров. Мені самому смішно з цього, але, вірите, і я б закохався в Ma, коли б не знав її майбутнього. Ma була унікум, а Рубан був тричі унікум у своїй ненормальності. Так почалася любов.
– Чого вам? – запитав слідчий.
Рубан мовчки подивився на Ma, витяг слідчому свій документ і сказав:
– Я його товариш. А з тобою ми наступали вмісті на Київ. Слідчий придивився до Рубана, пізнав, і слідчого це задовольнило. Він продовжував роботу.
«…зазначена товаришка показала:
Вищеназваний товариш Крига живе в неї на кватирі приблизно з червня місяця цього року й постановлений на ордер жилкому. Вищеназваний товариш Крига жив тихо й смирно, і пияцтвом не займався, і жінок на кватирю не водив.
Відносно того, що він служив у Чека, знала дуже добре, бо вищеназваний товариш Крига про це оповідав кожний божий день. Відносно того, що він був хворий, – то я думаю, що він був не зовсім нормальний і хворий. Часто не давав спати ночами та розказував жахи.
Відносно того, що вищеназваний товариш Крига питав до мене симпатії, – я знала, але ніякого поощренія йому не робила. Він мені не подобався, як мужчина і як ненормальний. В останній час до нього перейшов жити якийсь товариш. Ім'я його було Коля, а прізвища я не чула й не знаю. Жили вони добре. Часто ми чули лише, що товариш Крига не міг спати ночами і будив тому й товариша Колю. Цілу ніч чути було, як він оповідав про розстріли. Він казав Колі: «Я й тебе коли-небудь розстріляю. Ось сюди дам кулю, й мозок вискочить».
Останню ніч нічого не чула, Крига не вертався, а ранком товариша Кригу знайшли надворі задушеного за горло. Відносно того, що, чи було в мене що-небудь з товаришем Колего, – можу відповісти, що – ні, нічого не було. Він мені був зовсім чужий. Більше показати нічого не маю».