Диво
Шрифт:
– До речі, - гукнув Вассеркампф, не почувши слів Отави, - в Кельні ж мені розповіли просто колосальну історію! Про ластівку. Ластівка забула полетіти в вкрій. Осінь, холоднеча, а ластівка - ще в Кельні, її ловило все місто. Сам бургомістр…
– Послухайте, гер Вассеркампф, - підвівся Валерій, який вирішив, що вже край усім дипломатичним витримкам і очікуванням, але Вассеркампф теж схопився, підбіг до нього, ліз просто в обличчя.
– Її відвезли спеціальним літаком до Неаполя! Ластівку - літаком.
– Я вже читав про це в газетах,- посміхнувся Валерій,- кілька років тому. Здається, це сталося в Хельсінкі…
– Повторилося!
–
– Повторилося в нашому Кельні!
– А як же все-таки Марбург?
– не слухаючи його, поспитав Валерій.
– Марбург буде, - пообіцяв миттю Вассеркампф.
– Ми чуємо це вже кілька днів, але…- Борис намагався подати знак Валерієві, щоб той штурмував до кінця.
– Нам здається, що ви не досить активно сприяєте в нашій справі, гер Вассеркампф, - сухо мовив секретар посольства, - і тому хоч мені цього й не хотілося, але я вимушений буду… Нам доведеться, мабуть, звернутися за підтримкою до міністеріаль-директора Хазе… Поки що до міністеріаль-директора, а там, може, й вище…
– Гер секретар жартує, - вдавано засміявся Вассеркампф, - бо хто ж не знає афоризму про те, що чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються. Раз ви звернулися до державного радника Вассеркампфа, то вже покладіться на нього до кінця. Бо якщо вам не поможе державний радник Вассеркампф, то вам не поможе ніхто. Нетва? Як каже фрау Бурке, коли я раз на тиждень приходжу до неї скуштувати якогось сиру: «Якщо ви не з'їсте справжнього сиру в фрау Бурке, то ви не з'їсте його ніде!» П'ятнадцять сирів на саму лиш закуску! І до них вина: міскаде, сансер або кенсі! У фрау Бурке ви завжди знайдете справжні французькі вина і справжні французькі сири. Якщо любите вино рожеве, то неодмінно дістанете до нього лукулл або осляче вухо, якщо вам смакує божоле чи інші чорні вина, то фрау Бурке запропонує вам сири міцні: мінстери, ліваролі, шатонеф ді пап. Або ж уявіть собі: суп з сиру, біфштекс з сиру, салат з сиру по рецепту з Берна, яйце в пармезані…
– То як же з Марбургом?
– перебив Валерій.
– При цьому фрау Бурке не забуде попередити вас, щоб ви вдома в себе ніколи не ставили сир у холодильник. Бо сир на льоду губить свій нерв!
– Ми скористаємося з поради фрау Бурке, - вже не приховував насмішкуватості в тоні Борис, - але нас передовсім цікавить Марбург. Вже коли ви так щедро виповідаєте нам різноманітні історії, то я міг би вам навзамін нагадати одну літературну історійку. Зовсім коротеньку. З Чехова. В нього десь е Поденник наглядача звіринця. Сторож писав так: «Понеділок. Приходили офіцери. Дратували звірів. Вівторок. Приходили студенти. Дратували звірів. Середа. Приходили офіцери. Дратували звірів. Четвер. Приходили студенти. Дратували звірів. П'ятниця. Приходили офіцери…»
– І знов дратували звірів - нетва?
– Вассеркампф сміявся охоче й щиро.- Прекрасна історія, гер професор. Як часто не знаємо, що серед нас розумний чоловік, бо слухаємо дурнів,- рйетва? Я, здається, вловив ваш натяк… - Зрозумійте, що я приїхав сюди не для натяків і не для |історій… В даному випадку ми офіційні особи, кожен з нас від-В^стоюе інтереси своєї держави, чому свідченням - присутність тут працівника нашого посольства, та й ви, гер Вассеркампф, приймаєте нас не в себе вдома, а в державному приміщенні… Але ось тиждень ми повторюємо вам про Марбург, а ви… - Майне герен, - додивляючись до годинника на руці, перервав Бориса Вассеркампф, - майне герен, я можу вам, нарешті, ^повідомити
– Як то?
– здивувався Валерій.
– Поясніть, будь ласка.
– Ми не поїдемо до Марбурга, бо…- Вассеркампф знов витримав паузу, він грав, мов досвідчений актор, свою роль до кінця, - бо, майне герен, якраз у цю хвилину приземлився літак з Відня, і цим літаком… цим літаком прилетів професор Оссендорфер…
– Ага, то ми побачимося з Оссендорфером тут?
– спитав Борис.
Якби Вассеркампф просто відповів на це запитання, то він би не був Вассеркампфом. Втратити таку блискучу нагоду поговорити цього разу вже не на теми сторонні, а по суті справив Ніколи!
– Професор Оссендорфер не зупинився перед тим, щоб перервати свої вакації, які він проводив на березі Адріатики в Монтенегро, курорт Будва, готель «Авала», люксусовий номер з лоджією в бік моря.
– Коли ми з ним зустрінемося?
– знову спитав Борис.
– Але професор Оссендорфер розумів, що без його присутності неможливо буде розв'язати цю справу, водночас він, попри всю його гуманність, не міг також полишити цю справу з минулого божому суду, тобто забуттю, і прибув сюди. Щоб скласти в державного прокурора Штуммеля оскарження проти професора Отави…
– Який не дав професорові Оссендорферу докупатися в Ад-ріатичному морі?
– в'їдливо докинув Борис.
– На жаль, майне герен, ідеться про важливіше. Професор Оссендорфер має намір оскаржити вас, професоре Отава, в тому, що ви взимку сорок другого року в Києві брали пряму участь в убивстві видатного німецького вченого професора Адальберта Шнурре.
Вассеркампф схрестив на грудях руки, відійшов за свій столик, примружив очі, задер трохи голову, втішався ефектом од своїх слів.
– Що ж, - сказав Борис, - з свого боку дякую вам, пане державний радник, за те, що ви помогли нам зідентифікувати особу Оссендорфера. Тепер я твердо знаю, ще й не бачивши його, що професор Оссендорфер - це колишній денщик штурм-банфюрера Шнурре, а також асистент професора Шнурре. І що це саме він був в окупованому гітлерівськими військами Києві. І що саме він разом з штурмбанфюрером Шнурре і спеціальною командою грабував культурні й історичні цінності Києва. І що саме він убив відомого радянського вченого професора Гордія Отаву.
– Ще сьогодні проти вас, гер професор, буде складено оскарження, - нагадав Вассеркампф.
– Цим оскарженням Оссендорфер виказав самого себе, і' з свого боку ми ставитимемо питання про те, щоб його судили як військового злочинця й грабіжника, - сказав Борис.
– Ваше ж управління по відшкодуваннях допоможе нам повернути важливий історичний документ, який переховує десь військовий злочинець Оссендорфер. Бажаю вам успіху, пане державний радник.
– Отава вклонився, пішов до дверей.
Валерій затримався тільки на мить.
Наше посольство діятиме через офіційні канали,- сказав він трохи розгубленому чиновнику, - даруйте за турботи, пане державний радник.
– Але ж, майне герен!
– встигнув вигукнути навздогін Вассеркампф.
– Я не все… - Автоматичні двері нечутно зачинилися за відвідувачами.
Рік 1032. Київ
Аще бо поищещги в книгах мудрости прилежно, то обрящещши велику ползу души своей.
Літопис Нестора