Факир
Шрифт:
– "Ункасе", - сказав твердо.
– Твй вгвам тут. Буде краще, якщо ти поки залишишся в ньому. Повр, що так треба. тоб, всм нам. Та й лену мусиш захищати. Вона ж двчина. А ти вдважний вон. Хто краще за тебе це зробить?
– Тво слова правильн, "Соколине Око".
– Мартн випрямив спину.
– "Ункас" х розум. викона. Слово вона.
– Добре, - поклав йому руку на плече Богдан.
– Я впевнений, що ти не зламаш обцянки. Синов прерй це не личить. Вн же не мерзенний койот.
"Ункас" нахилив голову.
28
Вийшли на вулицю. З корту долинали удари м'яча об покриття й чулася бганина. "Гойко Мтч" "Черниця" пшли на пляж. Крстн з рудою старенькою в окулярах теж пшли у бк пляжу. Але не купатися. На терас ресторанчика сидв мстер "Студент" пив пиво. Отже, життя трива. Чудово. Непогано б самим розм'ятися з ракетками. Чи застрибнути в море. Та не зараз. Вз, у який запряглися, зупинятися не може. Ну, а раз узявся, тягни.
– Дотепно ви мене обзвали.
– Поет дстав сигарети. Запалив. Дим вилтав танув, як над викрити убивцю. Усе "мимо каси". навть натяку на успх.
– Еге ж.
– Лисиця хотв зарядити позитивом простр довкола себе. Щось же треба робити з цим хрончним "не щастить". Бо воно захоче не закнчуватись. Ще й державу свою тут засну. в "суб'кти мжнародного права" пошиться.
– Не Прозор ж Скельця. Було б смшно. Не-серйозно. Не-оригнально. А так - пристойно й поетично. Мсцями навть романтично.
Не подарувати усмшки Богдан не змг. Хоч не дуже хотлося. Думки ж крутились невесел. Що ж... Подарував. це добре. Зараз - вона потрбна. Навть дуже! Як рятвне коло для того, хто не змг себе витягти за волосся. найперше - потрбна самим "детективам". Хай позитивчик хоч повтряно-крапельним шляхом, але "заразить" усх. хоч з "усх" поряд лише Тейлор, на людину вн теж "тягнув".
– Я навть став вас бльше поважати, - обережно мовив Лисиця. Марк жарти розумв. сам умв завернути. Але можна й нарватися.
– Дякую.
– Поет закивав.
– Хоч одна радсна новина. день недаремно прожитий.
– А розмова з "Ункасом"? ви не "зараховуте"?
– Богдан згадав свою гру в "Соколине Око". Не надто вона переконлива.
– А що ж там?
– знову затягнувся Тейлор.
– Та сама псня. Тльки довша. Ви врите у його маячн розповдки? Яксь хвил. Вщ сни...
– Навть не знаю, - стенув плечима Богдан.
– Врити словам - рч небезпечна. На них часто цна не висока. Але, може, хлопець справд "надлений"? його розповдь, якщо вдуматися, пдведе до пдказки?
– Або вдведе ще дал.
– Тейлор наче одружився з категоричнстю. Шлюбний контракт, правда, ще не пдписав. Але смокнга вже прикупили.
– Раптом ус хлопцев одкровення - теж частина Казандзаксового спектаклю? Родинне водння за носа. Чим не варант? Понапридумували, а ми витанцьовумо пд хню
– С-с-с-с...
– змтував кобру Лисиця. Вийшло непогано. двер до драмгуртка розчинилися.
– Майже так, - знехотя посмхнувся поет.
– Але дивться: кмнату Мартна замикали на ключ. лена брала його з собою. А запасний тльки у Казандзакса. Спокйно зайшов. Заховав сокиру.
– Або це зробила поковка.
– За його наказом. вс вони - банда...
– Н, ви точно взьметеся за детективи. Такий матерал. Грх пропускати те, що саме пливе в руки.
– Для цього потрбна принаймн одна маленька рч.
– Портативна друкарська машинка?
– Вижити... Навряд чи мстер Лукас не мав планв. Тим бльше - з тим, що було в його валз. Гадаю, нам так плани й не снилися. Однак хтось х пдкорегував. Конкретно. тепер вони перекочували до чись симпатично (чи й не дуже) голови.
– Або голвки.
Лисиця знав, що скаже Тейлор. Тейлор знав, що Лисиця знав. Та все одно сказав:
– Ви знову?
– Н в чому не можна бути певним.
– Ну, як же? Земля кругла. Лукас мертвий. Ми вдрзан вд свту.
– Це все так. Але я говорю про припущення.
– А-а-а-а... в жодних припущеннях убивцею не може бути жнка? Он х скльки тут.
– Не може. накше вона мусить бути сильним розумним... чоловком.
– Вам мало сердешного Лукаса? З його маскарадом.
– За статистикою на один квадратний метр... Н. двох забагато. Навть за теорю неймоврност.
– До реч, "теоря двох ключв" дуже слабка. Ви не допускате, що на цьому свт ще людина, яка теж хвацько може вдмикати замки? Так як ви, Майстре.
– Ну, допустити, звсно, можна...
– зам'явся Тейлор, - але за Казандзакса фактв бльше.
– Так. Бльше. Однак з таким же успхом це може бути хибний слд. Нас до цього могли просто пдвести. Тихо й красиво.
– Могли.
– А знате, про що я думаю?
– замислився Богдан.
– Поки н, - пдморгнув поет.
– Може, слова Мартна про енергю маячня, але придивитися до Скарпсверда треба. Пам'ятате... Казандзакс говорив, що той його спинив, затримав, коли вн збирався повдомляти на материк? А якщо це ниточка? Може, Господу теж надокучив наш майстер-клас "у небо пальцем". вн виршив допомогти.
– Непогано б...
– А ходмо з'мо морозива, - неочкувано запропонував Богдан.
– Влаштумо маленьке свято. Гадаю, ми на нього заслужили.
– Не погодитися - стати ворогом соб.
Обидва щиро засмялися.
28 вересня 1993 року, острв Авг, 13 год. 32 хв.
Зайшли на терасу ресторанчика. Мстер "Студент" допив пиво й пшов. Столики вльн. Стльц з ажурними спинками мовчазними охоронцями оточили х, обергаючи приспаний спокй. Порушувати навть не думай!