Конотоп
Шрифт:
У вересні 1659-го року у селі Германівка гетьман Іван Виговський складає булаву перед Генеральною радою.
Гетьманські клейноди під чомусь радісне вигукування війська підбирає кволий син великого диктатора України - Юрась Богданович Хмельницький. Шлях України до краху - відкрито…
Віртуальність № 7
Після перемоги над московським військом гетьман І.Виговський відразу виганяє всі московські і польські війська з України. Він нагороджує генерала Анджея Висоцького бочівкою з червінцями і просить його негайно залишити Гетьманщину. Після того, як відбули додому ще й татари, гетьман Виговський скликав Чорну раду, куди запрошує опозиціонерів та запорожців і оголошує, що останній
До козаків нарешті доходить, що не конче бути під кимось - під султаном турецьким, під королем польським, під ханом татарським чи царем московським, а можна вже й самим…
Як воно водиться на Чорній раді, козаки трохи ріжуться між собою, але державники беруть верх над анархістами й одноголосно приймають Акт незалежности Руси-України. Це стається 24 серпня 1659-го року.
Президентом (гетьманом) нової незалежної держави обирають Івана Виговського, який призначає уряд на чолі з прем’єр-міністром (канцлером) Юрієм Немиричем.
Україна-Русь намагається дотримуватись нейтралітету між Польщею і Швецією, Москвою і Туреччиною, але майже весь час змушена воювати то з тими, то з іншими своїми сусідами…
Так виковується Нація і Держава.
Віртуальність № 8
Гетьман Іван Виговський несподівано для всіх покидає Гетьманщину і зі своїм найближчим оточенням (Юрій Немирич, батальйон сердюків) відбуває на Запоріжжя. Там він зачиняється на два дні з кошовим отаманом Іваном Сірком, вони п’ють потроху екзотичний турецький брунатний напій* і радяться, як на згубу ворогам діяти.
* Деякі дослідники вважають, що це чай, але ми схиляємося до того, що це все-таки кава.
На великій раді Низового Товариства гетьман Іван Виговський оголошує війну Польщі «за віру православну, за люд руський, за вольності лицарські!»
Все починається спочатку і Іван Виговський майже один до одного повторює шлях Богдана Хмельницького: перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і так далі…
Але Виговський не облягає Львів, як неприятельське місто, він входить до нього на білому коні, як визволитель, як православний воїн, як національний герой, зрештою.
Він стає над Віслою і каже так, як хотів колись казати Богдан Хмельницький: «Сидіть і мовчіть, ляхи!» Але не просто мовчіть, давайте або підписувати мирний договір, за яким до Великого князівства Руського (та ж Україна) відходять Волинь і Галичина, або козацька 200-тисячна армія бере Варшаву і йде вглибину Польщі…
Поляки підписують договір. Далі Виговський, шантажуючи військовою силою, вибиває надійні договори з Молдовою (до України відходять Буковина і Бесарабія) та з Росією.
Віртуальність № 9
Відразу ж після Великої Конотопської битви гетьман Виговський відправляє Надзвичайне і Повноважне посольство на чолі з Юрієм Немиричем у Стокгольм до шведського короля. Український амбасадор має повноваження укласти унію між Україною і Швецією під назвою «Балто-Чорноморська дуга». Союз цей має передбачати негайну військову допомогу одній зі сторін іншій у разі ведення тією бойових дій. Будь з ким. Швеції цього й треба! Дізнавшись, що Московщина залишилась практично без збройних сил, шведський король Карл-Густав X негайно відправляє експедиційний корпус на Москву. Цар змушений підписувати договір про капітуляцію, за яким до Швеції беззастережно відходить Прибалтика і вся Північ. Гетьман Виговський тим часом укладає військово-політичні союзи з Молдовою і Трансильванією проти Польщі. Дочекавшись, поки Швеція впорається з Москвою, гетьман Виговський рішуче розриває Гадяцьку унію, чим обеззброює своїх опозиціонерів і повертає на
Польща, обурена таким непошанівком свого гонору, виповідає війну Україні, але в силу вступають військово-політичні угоди, і проти Польщі виступають Молдова з Трансильванією з півдня і Швеція з півночі. Затиснута з усіх боків, Річ Посполита розпадається як держава на свої складові - Польщу і Литву. Етнічні українські землі відходять до Великого князівства Руського, на чолі якого стоїть вже король Іван Перший (Виговський), якого визнають за монарха шведський король, молдавський господар і хан Криму.
Віртуальність № 10
Гетьман Виговський оголошує про орієнтацію на Туреччину. Турки дуже втішені і посилають на допомогу своєму новому васалу найліпше українське військо XVІІ ст.
– яничарів (найліпше, звичайно, після запорожців). Яничари, як діти українських жінок, за генетичним покликом несподівано для себе проймаються українським патріотизмом і цілим 100-тисячним корпусом переходять у православну віру і присягають падишаху України-Руси Виговському. Кілька вдалих воєн з Москвою та Польщею, і Україна вже в етнічних кордонах, цілком незалежна держава, хоча номінально пов’язана васальними путами з Оттоманською імперією. Туреччина занепадає, Україна набирає сили і одним морським походом міняє диспозицію. Після українсько-турецької війни 1668-го року до України переходить Крим і Молдова (у васальну залежність), протоки Босфор і Дарданелли (у довічну власність як споконвічно православні води). Столиця Нової Руси переноситься в Константинополь…
Але це вже щось з моїм комп’ютером, який створює ці віртуальні моделі. Чи не вірус якийсь?
Газета «Кієвскіе весті»
Автовізій САМОЙЛЕНКОВ
Епохальна битва народів чи банальна жабомишодраківка*
* Переклад з російської.
– Вид.
Я даю собі чіткий звіт, що ризикую накликати на себе страшні нарікання з табору наших жовто-блакитних націоналпатріотів, але зараз я почну ламати стереотипи. І роблю це, перефразовуючи ільф-петровського персонажа - нечистого на руку Берлагу, не в інтересах правди, а в інтересах істини. Бо вона, істина, змушує писати правду. Тим більше, коли автор цих рядків усе бачив на власні очі. Так, ласкаві добродії, я там був і бачив увесь хід так званої Великої Конотопської битви. І хай патріоти зі Спілки письменників у черговий раз оголосять мене українофобом і брудознавцем, але не можу поступитися принципами вільної журналістики і свободи слова, тому відкрию справжню суть т.зв. ВКБ.
Перш за все необхідно визнати: справді в районі міста Конотопа навесні і влітку 1659-го року велись певні бойові дії з участю полків українського реєстрового козацтва, російських стрілецьких частин та дворянської кінноти, запорожців, польського континґенту та татарської орди. І справді угруповання під орудою гетьмана Івана Виговського завдало нищівної поразки російським силам. Це історичний факт, який навіть при бажанні не зіґноруєш.
Але чи була це епохальна «Битва народів» з контексту національно-визвольної боротьби, коли горді, незалежні народи (українці, поляки, татари та інші) об’єдналися у свободолюбиву коаліцію і дали відсіч зажерливому аґресору - великоросійському імперіалізму, як це подають дуже національно стурбовані щироукраїнські історики та публіцисти? Чи був це вияв української національної самоідентифікації в намаганні протистояти набираючому силу великоросійському імперському шовінізму? Чи, може, це, вдавшись до теорії етногенезу покійного дивака Лева Гумільова, молодий етнос (і це про українців -?), отримавши пасіонарний поштовх, змагається за свій життєвий простір? А може, це була справедлива війна, яку жертва аґресії веде проти аґресора?