Шрифт:
Були собі дід та баба. Цілий вік злиднювали, а на старість хазяїнувати стали.
Пішов дід на ярмарок та й купив козу.
Та не абияку козу, а таку, що в самого вовка в зубах побувала і від вовка втекла. А що обідрав їй вовк бока, то й ходила вона напівбока-луплена.
Привів дід козу додому та й посилає сина:
— Жени, сину, козу пасти!
Погнав син. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилини не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила. Розсердився діл на сина і другий день посилає дочку:
— Жени, доню, ти козу пасти!
Погнала дочка. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні. дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на дочку і на третій день посилає бабу:
— Жени, бабо, ти козу пасти!
Погнала баба. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть.
Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза.
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на бабу і на четвертий день жене сам козу пасти.
Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому. Надігнав на дорогу, а сам навпростець поза городи.
Прийшов, став на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Тут
Коза злякалася й, куди очі бачать, від двору подалася.
Прибігла в ліс. Бачить — зайчикова хатка. Коза до неї — двері ріжками турнула, у сінці шугнула, потім з сінець у хатку забралася й на піч заховалася. Сидить.
Коли прибігає зайчик. Дивиться — двері в сінці розчинені, двері в хатку навстяж — чи не розбійники? Потихеньку в сінці пробрався, через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто, хто в моїй хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, ще й хвостиком верть — тут тобі й смерть!Злякався зайчик та з хати.
Сів під дубком і плаче.
Коли суне ведмідь. Питає:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, — каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену, — каже ведмідь.
Пішли. Увійшов ведмідь у сінці, через поріг у хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, ще й хвостиком верть — тут тобі й смерть!Злякався ведмідь та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить…
— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.
Зажурився зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Вскочив вовк у сінці, — через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, ще й хвостиком верть — тут тобі й смерть!Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.