Мартін Іден
Шрифт:
Та при всьому тому автобіографічний елемент твору дуже вагомий, в основному з нього зводиться його конструкція. В його сюжетну основу закладено певні факти й цілі періоди життя й духовної еволюції автора десь від моменту прийняття рішення стати письменником і до завоювання визнання – далі сюжет різко повертає убік від біографічної канви і цей його рух завершується самогубством героя. Вибудовується роман на двох паралельних сюжетних лініях – боротьби Ідена за здійснення мети стати письменником і його кохання до Рут. Ці лінії настільки тісно переплітаються, що можна говорити про їх сюжетну єдність, хоч їхня сутність і функції у творі різні.
В історії кохання Мартіна до Рут відбилося
Воднораз багато з життя письменника, причому вагомого й важливого, лишилося поза твором (чого не могло б бути в автобіографії). Повністю випала клондайкська епопея, яка в житті й літературній творчості Лондона зігравала таку велику роль. Тихоокеанські острови, про які Іден розповідає Рут і до яких поривається, письменник у юності не бачив, він їх відкривав, працюючи над «Мартіном Іденом». Відпав довготривалий зв'язок із Соціалістичною партією і участь у соціалістичному русі, що становить важливий компонент біографії і творчості Лондона, натомість герой роману виступає антагоністом соціалістів. Подібних прикладів можна було б навести чимало – так само як і протилежних. Але численні ситуації і персонажі роману, що мають життєву основу, переосмислені, перегруповані, підпорядковані законам літературної творчості і концепції твору. Це ж стосується і головного героя роману, якого часом ототожнюють з самим письменником, але про це мова буде далі.
Роман відзначається внутрішньою широтою і розмаїтістю змістового діапазону, що тією чи іншою мірою охоплює різні сфери: соціальну, моральну, соціофілософську, соціокультурну, духовну, естетико-художню. Особливо значною мірою цей «роман про митця» є також романом соціальним, що продовжує традиції реалістичної літератури.
Широке входження соціального змісту в роман зумовлене вже тим, що його герой – митець, який є вихідцем із соціальних низів. Зазначимо, що в цьому полягає найприкметніша особливість варіанту «роману про митця», створеного Джеком Лондоном. У ньому, як і в інших творах письменника (не забуваймо, що він належав до Соціалістичної партії і щиро вважав себе соціалістом), значне місце посіла критика буржуазного класу Сполучених Штатів. Але в «Мартіні Ідені» ця тема розгорнута в специфічному ракурсі відношення цього класу до культури, виявлення його меркантильної сутності й бездуховності, доведення того, що він, адаптувавши зовнішні форми духовної культури, насправді залишається безмежно далеким від неї, більше того – чужим і ворожим.
Звичайний матрос, що виріс у бідній сім'ї і лишився без справжньої освіти, Мартін Іден випадково потрапляє в дім заможних буржуа Морзів. Тут все його дивує і зачаровує, йому здається, що він опинився серед якихось вищих істот, що живуть особливим, духовно багатим і піднесеним життям. Вітальня Морзів на певний час стає для нього осередком світу культури, а його центром – дочка Морзів Рут, «золотава квітка», яка «говорила йому про мистецтво й літературу». Мартін закохується в Рут, і в нього пробуджується палке бажання зрівнятися зі світом, до якого вона належить, піднятися на його «висоту» і завоювати любов цієї незвичайної дівчини, подолавши всі бар'єри. Він вирішує стати письменником, упевнений у тому, що успіх на цьому шляху буде тотальним вирішенням усіх його
Свій рух до цієї мети він починає з найнижчої точки, з вивчення граматики і, виявляючи залізну волю й самодисципліну, працюючи по вісімнадцять годин на добу, просувається по ньому з вражаючою швидкістю. Зрозуміла річ, усі ці надзусилля були б безплідними, якби Мартін не був від природи рідкісно обдарованою людиною і під зовнішньою шкарубою не ховалася в ньому тонка душевна організація. «В отім його мускулястому тілі, – пише Лондон, – таїлася тонка чутливість. Від найменшого дотику зовнішнього світу до його свідомості в ньому спалахувало й вигравало миготливе полум'я думок і поривів. Він був неймовірно вразливий, його палка уява не знала спокою, скрізь відшукуючи схожості чи відмінності». І далі Лондон пише, визначаючи найхарактерніші риси свого героя: «Він мав дар яскраво мислити і почувати, творчий дух його був бунтівний і завзятий».
Вирішивши стати письменником, Мартін наполегливо займається самоосвітою, ґрунтовно знайомиться з різними галузями науки, опановує філософію, соціологію, естетику, вникає в таємниці літератури й мистецтва. І в міру того, як він оволодіває духовною культурою, піднімається на її висоту, сім'я Морзів та їхнє середовище дедалі виразніше вимальовується перед ним у реальному освітленні. Мартін приходить до висновку, що Морзи безнадійно глухі до життя, краси, справжньої культури, що вони «відстали від науки принаймні на два покоління». Настає момент, коли Мартін, «хоч сам злидар, відчув себе вищим від усіх тих, хто сходився в їхній вітальні». Тепер він поділяє думку Бріссендена, що Морзи – це «крамарське кубло», що, зрештою, «усе це ходячі шлунки, що прикриваються високими ідеями…»
У розробці цього мотиву дається взнаки давня романтична традиція, війна з міщанами-філістерами, в яких вбачалися чи не найбільші вороги духовності й культури. В дусі цієї традиції й написані Морзи, респектабельні американські буржуа, що претендують на інтелігентність. Вони не вірять в успіх Мартіна, для них те, що журнали й видавництва незмінно відхиляють його твори, є незаперечним доказом того, що його письменництво – чи то забаганка, чи то маніакальна ідея, від якої йому необхідно відмовитися. Вони готові дати згоду на шлюб їхньої доньки з Мартіном, але при умові, що той відмовиться від своїх писань і вступить на службу в банк.
Як зазначалося, однією з провідних у романі є тема кохання Мартіна й Рут. І тут передусім варто звернути увагу на цікаву особливість її розробки письменником, на те, що люблять вони одне одного різною любов'ю, що любов Мартіна і любов Рут існують у різних площинах і зображаються та інтерпретуються автором у різних художніх системах. Співіснування у творчості Лондона двох різних літературних традицій, романтичної і натуралістичної, про яке йшлося вище, тут проявляється з особливою виразністю.
Уже на перших сторінках роману бачимо, як цілком по-різному сприймають і передчувають одне одного Мартін і Рут. Мартін – цілком романтично, при визначальній ролі уяви, якою образ дівчини сублімується й ідеалізується, звільняється від усього тілесного й фізіологічного. Слухаючи Рут, Мартін «забув про все навколо і дивився на неї голодними очима (але це голод духовного рахунку – Н. Б.). Тут є для чого жити, чого домагатися, за що боротися і навіть помирати. Книжки кажуть правду. На світі є такі жінки. Одна з них – вона. Вона окрилила його уяву, і великі яскраві полотна розгорнулися перед ним, постали таємничі романтичні постаті героїв, що йшли на подвиг заради жінки – заради блідої жінки, золотавої квітки. І крізь хиткі, тремтливі видіння, немов крізь чарівне марево, Мартін бачив живу жінку, що сиділа тут-таки й говорила про літературу й мистецтво».