Мушкетери
Шрифт:
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
На шостий день п’ятого місяця…
Хто ж то знав, що найважче тільки ще починається?
Морочитись у лабораторії, вишукувати піраміди, сушити собі голову, сидячи над картою, — все це було дитячою забавкою у порівнянні з тим, що вони тепер вирішили робити.
Бездумно ступаючи по краю льотного поля, Матвій глянув на літак, якого, наче немовля із соски, напували двоє величезних автозаправників,
Незабаром ТУ злетить у небо, ляже на курс і привезе його, Матвія Бєлова, до Красноярська Наварив каші — тепер, будь ласкавий, — їж!
Є така стара приказка: “Гладенько було на папері, та про вибалки забули, а по них ходити”. Трапляються щасливчики, в яких хоч на папері все йде гладко! А що робити, коли навіть на папері виходить казна-що?
Якщо шукаєш центр накресленого на аркуші ватману трикутника, то розмір знайденої точки — лише десята часточка міліметра.
Коли геодезисти, розбиваючи майданчик для парку, шукають точку, що міститься в центрі відомого для них трикутника, на вершинах якого вони можуть встановити свій інструмент з трубами-далекомірами, то вони вже знаходять не точку. Бо знайти точку в цьому випадку неможливо. Будь-який прилад — навіть найточніший — показує дещо помилкові дані. Земля не зовсім рівна. Повітря, крізь яке геодезист дивиться на точку, не зовсім прозоре.
Замість точки виходить щось на зразок чайного блюдечка. Проте для розбивки парку точніші дані й не потрібні.
Але коли треба “розбивати”, як кажуть будівельники, трикутник на півтора материка, тут уже чайним блюдцем не відбудешся. За найоптимістичнішими підрахунками геодезистів, центр трикутника, який шукав Матвій, являв собою “точку” із сотнею кілометрів у діаметрі.
Це на папері, де на площі трохи більшій за половину поштової листівки вміщується увесь Байкал. Що ж буде там, у “вибалках”?
Заглиблений у ці думки, Матвій блукав поодаль від стовпища пасажирів, що чекали посадки. А слідом за ним невтомно ступав Серьогін, якому головний редактор категорично відмовив у повторній подорожі в Сибір, та ще й з Бєловим (Тарасюк полетів у Красноярськ на два дні раніше).
— Матвію, агов, Матвію, — удесяте повторив Серьогін, — а як ти думаєш, звідки вони прилетіли? Я думаю, з Фаетона!
— З Фаетона, — механічно повторив Бєлов.
— Саме так! — зрадів Серьогін. — З тієї самої десятої планети, що оберталась між Юпітером і Марсом, а потім розсипались на астероїди… Та зачекай ти хвилиночку, не тупочи, наче на параді! — Він міцно ухопив Матвія за лікоть. — Це дуже важливо! Адже ти зараз полетиш, і тоді шукай вітру в полі!
— Не полечу ж на Фаетон! — зупинившись, сказав Бєлов.
Серьогін усміхнувся: нарешті вдалося привернути до себе Матвієву увагу!
— Я маю докази, що Фаетон існував насправді!
І поспіхом, щоб встигнути до оголошення посадки, Леонід Серьогін почав розповідати Матвієві про одну старовинну карту неба…
На самому початку нашої ери мусаваратський астроном Альдамак склав карту зоряного неба. На ній налічували дев’ятсот сімдесят сім зірок. Але основним скарбом для сучасних учених виявилась не сама карта, а так звані “Пояснення” до
Альдамак писав, що зірки — віддалені сонця. Що не Сонце обертається навколо Землі, а Земля навколо Сонця. Що у зірок обов’язково є свої землі зі своїми людьми — селянами, астрономами та царями.
Останнє зауваження стародавнього вченого і призвело до сумних наслідків.
Цар Мусаварата часто перед тим, як почати війну чи накласти на народ новий податок, радився з Альдамаком. Адже Альдамака вважали за кращого астронома і провісника майбутнього. Тому цар ладен був вибачити мудрецеві його слова про інші сонця та інші землі.
Але твердження, що є інші володарі, цього він простити не міг. Отак підлеглі ще почнуть думати, ніби можна замінити його, владику Мусаварата, якимось іншим царем!
Довелося заслати мудреця в далекі каменоломні, а його богохульній писанині оголосити анафему і звеліти знищити.
І все-таки одну копію “Пояснень” Альдамака майже через дві тисячі років пощастило розшукати. Трактат стародавнього вченого відзначався чіткістю й точністю. Перша сторінка починалася так…
Тут Серьогін дістав записну книжку і прочитав:
— “На шостий день п’ятого місяця першого року династії Аманіренас знову на схід від Риби з’явилося третє нічне світило після Місяця й Венери — Таїра…”
Це речення само по собі не викликало б ніякої сенсації. Можна було думати, що йдеться про Юпітер… Але як здивувались астрономи, коли буквально на наступній сторінці “Пояснень” вони натрапили на знак Юпітера.
В чому річ? Хіба Юпітер — це не Таїра? Яке ж іще світило може бути третім після Місяця й Венери?
Спробували відшукати речення, де одночасно мовилося б про “Юпітера” і “Таїру”. Такого речення не знайшли.
Тоді вчені вирішили, що в рукописі сталася помилка під час переписування.
І справді — хіба є хоч одна стародавня книга, в котрій численні переписувачі не наплутали б що-небудь? На тому все й призабулося…
— Але тепер, — голос у Серьогіна притих, — тепер, коли я дивлюсь на все це очима людини космічної ери (у Бєлова здригнулися куточки губ), я запитую, Матвію, а що, коли переписувач не помилився? Ось послухай, Матвію! Я сам перевірив, як це пишеться “Юпітер” і “Таїра”. Ієрогліфи абсолютно не схожі. Переплутати їх просто неможливо! То чому ж не припустити, що в нашому небі і справді була колись планета яскравіша за Юпітер?.. Фаетон! Заскоч у Новосибірськ, будь людиною! Є там великий спеціаліст у галузі астрономічної старовини — професор Файзуллін, побалакай з ним!
…Як і кожний, хто має відношення до астрономії. Матвій Бєлов чув колись про цю історію. Про “Пояснення” Альдамака і про помилку переписувача. І ніякого сумніву в тому, що ця історія й шеляга не варта, в нього не виникло. Не виникло його й тепер. Але Матвієві не хотілося ображати Серьогіна, проте часу було обмаль, і йому довелося це зробити.
Однак журналіст не образився. Він дістав з кишені іншу записну книжку, погортав її і з почуттям прочитав:
— “Завчені чужі слова, та ще й виголошені з університетської кафедри, застряють у нашій голові міцніше, ніж іржавий цвяшок у сухій колоді”.