На перші гулі
Шрифт:
Олена. Сплять.
Тиміш. Ось як. (Цілує її.)
Олена. Ой лишенько! Тимоше, це вже ти й цілуєш мене?
Тиміш. А хіба не можна?
Олена. Бач, який ти...
В хаті мов щось тріснуло - зводить лемент Василина.
IX
Василина. А, трясця ж вашій мамі з такою роботою...
Олена(сполохано
Тиміш ховається за стіну, випускаючи її руки з своїх.
(Голосно до матері.) Хто ж тут такий? Нікого немає. (Пауза.) О, таке й вигадаєте: «Цілувалися»... То, може, вітер... то лист... то, мамо, вітер листом має! (Пауза.) Ну, самі дивіться. (Дає ознаку Тимошеві, щоб ховався.)
Тиміш трохи одсувається од вікна, тулиться до стіни. Олена ховається в хаті, на її місці з вікна вихилилась Василина.
Василина. А де це тут той вітер, що дівчині не дає спати? (Побачивши Тимоша.) О, а це ж що за почвара сидить під хатою?
Тиміш. Я собі прохожала людина: сів трохи спочити.
Василина. А не пішов би ти, прохожала людина-парубче, з-під вікна під три вітри? Бо як візьму рогач та займу з-під хати, то й куди тікати не втрапиш!.. Чого тобі треба тут? Що ти забув у нас? Немає тобі іншого місця сісти?
Тиміш. Це, бачте, так ваша хата, тіточко, мені вподобалась; іду собі, дивлюся: хатиночка, як лялечка, біленька, веселенька, думаю собі - дай я посиджу трохи коло цієї хорошої хати.
Василина(здержуючи усмішку). Бач, яка лисичка. Іди ж ото і не базікай мені отут! Не вспів слова сказати дівчині, та вже й із цілуванням липне! Що це вона, обцілована в мене, чи як? Не годиться, батьків сину, так робити. Де це так добрих батьків діти гуляють?
Тиміш. Тіточко, що-бо ви кажете! Та я й слухати соромлюся, як ото хто про цілування говорить! То ж од бога гріх, од людей сором. Хіба ж я цього не знаю! Та коли я що або що...
Василина(не втерпівши, сміється). І де воно зародилося отаке?
Тиміш(улесливо). Тіточко, пустіть!
Василина(набирає суворого вигляду). Кого? Куди?
Тиміш. Може, ви гадаете, що в нас на вулиці яка пустиня. У нас, тітко, немає того, як буває в інших: щоб пустощі заводили або плескали непотрібне. Поспіваємо трохи, потанцюємо та й спати ідемо. (Швидко.) У нас, тіточко, вже й скрипочка є!
Василина(зацікавлена). Ну? Вже десь і на скрипку розжилися?
Тиміш. Там скрипочка, тітко, скрипочка! Як душа! Як заграє дрібнісінько та тонісінько, то всього тебе і підіймає, так і тягне до танку!
Василина(міняючи голос). Слухай, Тимоше, я чула, що ти до танців майстер?
Тиміш.
Василина. Про роботу я вже не питаю! То оце я й кажу... (Несподівано жартівливо.) Чи не затанцював би ти мені якої? Люблю, як хто хороше танцює!
Тиміш(швидко). Добре, а тоді пустите?
Василина. О, ти вже зараз і договорятися. Треба ж спершу побачити, а може ж, і не варт буде!
Тиміш. То як же його без музиків?
Василина. Та кат його бери, хоч і без музиків!
Тиміш приграє на губах і танцює. Василина дивиться, милується.
Тиміш(скінчивши танок). Ху!.. (Витирає піт.) Ну, тепер пустите?
Василина(подумавши). Ні, не пущу! Приходь завтра, хай іще Савка побачить... (Регоче.)
Тиміш. Тьотю, ви ж обіщались!
Василина. Що? Та довіку цього не буде, щоб я сама дочку гулять до парубка посилала! Що це ти, схаменися! А ще розумний, кажуть!
Тиміш. Пустіть, тьотю, а то не піду звідціля!
Василина. Хоч до самісінького ранку сиди, не пущу.
Тиміш(загрозливо). Ой дивіться, тьотю! Краще пустіть без клопоту!
Василина(позіхає). Нема! Нема в мене дочок для тебе! Іди й голови моєї не мороч. (Зачиняє вікно.)
X
Тиміш сідає на призьбі, стиха насвистує, щось думає. Далі рішуче встає, підходить до вікна, з осторогою прочиняє його.
Тиміш. Ви ще, тітко, не заснули? Оце ж і мені чогось не спиться. (Позіхає.) Хочете, я скажу вам казку. Ось слухайте: був собі чоловік та жінка і була в їх дочка. Ось виросла тая дочка, треба вже їй гуляти, а її не пускають... Одного вечора дочка й каже матері: пустіть мене, мамо, на колодку, бо вже мене дівувати кличуть. А мати й каже: не пущу я тебе гуляти, іди краще до хати та лягай спати. Так. Полягали вони спати... (Таємничим голосом.) І що б же ви думали собі, тіточко,- не докажу вже, як воно саме сталося, тільки до самого божого світанку ніхто в їх і очей не зводив...
З вікна швидко висовується рука з деркачем.
(Ухиляється.) Це вам, тітко, мухи спати не дають? І що це за диво, що вам не спиться та й не спиться! Чи не з очей це вам сталося? Ось давайте, я вам пошепчу, бо я трохи перейняв од баби Мар'яни. (Схилившись над вікном, починає одшіптувати.) Кури-кури рябенькі, у вас голови маленькі, а в роженої й хрещеної раби божої Василини голова велика. Скрикніть ви сон із усіх сторон на рожену й хрещену... (Спиняється, прислухаючись до перегуків, що долітають із вулиці; одходить од вікна, слухає зацікавлений.)