Нетопир
Шрифт:
— Особлива пропозиція, сер!
— Не сумніваюся.
Сонце до білого розжарило Тихоокеанське шосе, і побудовані із скла й бетону хмарочоси Брісбена сяяли, немов кришталева люстра.
— Гарно, — сказав Харрі. — Так правильно і чисто. Неначе це місто хтось намалював.
— Ти недалекий від істини. Брісбен загалом молоде місто. Не так давно тут було просто велике село із стотисячним населенням. Якщо гарненько придивитися, у місцевих подосі ноги колесом. Зараз місто схоже на підновлену кухню в сільському будинку: блискуче, яскраве і ділове. А довкола блукають задумливі корови.
— Ти намалював
— Не випендрюйся.
Вони їхали по шосе на схід. Навколо розлягалися зелені пагорби, що перемежалися лісом і доглянутими нивами.
— Ласкаво просимо в австралійське село, — оголосив Ендрю.
Минули корів на пасовиську, що провели їх байдужим поглядом.
Харрі розсміявся.
— Що ще? — запитав Ендрю.
— Бачив карикатуру Ларсона, [13] де дві корови стоять на задніх ногах, розмовляють, курять і одна кричить: «Обережно, машина!»
13
Ґері Ларсон (нар. 1950 р.) — відомий американський карикатурист, автор серії «По той бік».
Пауза.
— Хто такий Ларсон?
— Гаразд, проїхали.
Мимо проносилися низенькі дерев’яні будиночки, неодмінно з верандами, сітками від комарів і пікапами перед дверима, меланхолійні робочі коні з широкими крижами, пасіки і свині, що розкошували в багні. Дорога ставала дедалі вужча. Перевалило за полудень, коли вони зупинилися на заправку в маленькому містечку. Якщо вірити вивісці, воно називалося Юкі і вже два роки претендувало на звання найчистішого міста в Австралії.
— Ну й ну! — вигукнув Харрі, коли вони приїхали в Німбін.
Центр міста (близько ста метрів) був розмальований усіма барвами веселки. Харрі побачив персонажів, знайомих йому за фільмами Чича і Чонґа.
— Це ж сімдесяті! — видихнув він. — Поглянь, там стоїть Пітер Фонда й обіймається із Дженіс Джоплін.
Вони повільно поїхали вулицею, супроводжувані застиглими поглядами статуй.
— Фантастика! Не думав, що такі місця ще існують. Умерти зо сміху!
— Чому? — запитав Ендрю.
— Тобі це не здається забавним?
— Можливо, — знизав плечима Ендрю. — Сьогодні, звичайно, легко сміятися з цих диваків. Я знаю, що хлопці, які вірили в flower-power generation, [14] були довбаками, вони тільки й робили, що бринькали на гітарах, читали вірші власного написання і трахали один одного. Що організатори фестивалю у Вудстоку розгулювали, начепивши краватки, і давали сміхотворні інтерв’ю, над наївністю яких потішаються й досі. Але ще я знаю, що без їхніх ідей наше життя було б цілком іншим. Може, сьогодні такі гасла, як «мир» і «кохання», здаються заяложеними, але ми, ті, хто виріс у той час, вірили в них. Усією душею.
14
Покоління дітей-квітів (англ.).
— А не застарілий ти був для хіпі, Ендрю?
— Авжеж. Застарілий. Я був досвідченим і підступним хіпі, — посміхнувся він. — Але скільком дівчаткам дядько Ендрю розчахнув двері в чарівний світ кохання!
Харрі поплескав товариша по плечу.
— Старий розпуснику, мені ж бо здавалося, ти щойно
— Це і був ідеалізм! — обурився Ендрю. — Не міг же я довірити ці ніжні пуп’янки якомусь незграбному прищавому підлітку, щоб дівчина до кінця сімдесятих страждала від душевної травми.
— Так ось у чому найважливіший внесок сімдесятих у розвиток суспільства?
Ендрю похитав головою:
— Дух, друже. Це наш дух. Дух свободи. Віра в людину. У можливість побудувати щось нове. Хай Білл Клінтон заявляє, що у той час не курив марихуану, — він вдихав те саме повітря, той самий дух, що й усі ми. А це якось впливає на те, ким ти станеш. Чорт забирай! Потрібно було взагалі не дихати, щоб не вдихнути частинку того, що носилося в повітрі! Тож смійся, Харрі Ховлі. Через двадцять років, коли забудуться кльоші й дурнуваті вірші, думки того покоління постануть зовсім в іншому світлі, згадаєш мої слова!
Але Харрі все одно розсміявся:
— Не ображайся, Ендрю, але я належу до вже іншого, наступного покоління. І як ви сміялися з вузьких сорочок і брильянтинових проділів п’ятдесятих, так і ми сміємося з ваших «махатм» з квітами у волоссі. Думаєш, сучасні підлітки не сміються з таких, як я? Так було завжди. Але тут, здається, сімдесяті затяглися?
Ендрю махнув рукою:
— Гадаю, у нас в Австралії просто дуже гарний ґрунт і клімат. Рух хіпі ніколи не зникав — він змінився, увійшовши в Нову еру. У будь-якій книжковій крамниці бодай одна полиця відводиться для книг про альтернативний спосіб життя, цілительство, контакти з внутрішнім «я» і про те, як позбутися речизму і жити в гармонії із самим собою і навколишнім світом. Але, зрозуміло, не всі курять травку.
— Ні, Ендрю, це не Нова ера. Це давні, добрі, обкурені хіпі, не більше й не менше.
Ендрю виглянув у вікно і посміхнувся. На лавці край дороги сидів чоловік з довгою сивою бородою і в куртці й на пальцях показував їм літеру «V» — знак перемоги. Поруч була вивіска із зображенням старого жовтого вагончика хіпі і написом «Музей марихуани». І нижче — маленькими літерами: «Вхід один долар. Якщо немає таких грошей, все одно заходь».
— Місцевий музей наркоти, — пояснив Ендрю. — В основному барахло, але є кілька цікавих фотографій з мексиканської поїздки Кена Кізі, Джека Керуака та інших бравих хлопців, які експериментували з галюциногенними наркотиками.
— ЛСД тоді вважали безпечними?
— І секс тоді був безпечним. Добрі були часи, Харрі Ховлі. Тобі б сподобалося.
Зупинившись на початку головної вулиці, вони вийшли з машини і повернули назад. Харрі зняв поліцейські окуляри «рей-бен» і намагався нічим не бути схожим на полісмена. Днина в Німбіні, вочевидь, видалася тиха, і Харрі з Ендрю йшли крізь ряди торговців, які вигукували: «Гарна травка!», «Гей, хлопці, найкраща травка в Австралії!», «Травка з Папуа — Нової Гвінеї, вставляє тільки так!»
— Папуа — Нової Гвінеї! — фиркнув Ендрю. — Навіть тут, у столиці марихуани, дехто гадає, ніби за кордоном травка краща. Хочеш пораду? Купуй австралійську!
Сидячи на стільці перед «музеєм», вагітна, але все одно худа жінка помахала їм рукою. Їй могло бути від двадцяти до сорока. Одяг просторий і квітчастий, причому сорочка застебнута лише на верхні ґудзики, так що видно круглий, з туго натягнутою шкірою живіт. Харрі здалося, що він її вже десь бачив. Зіниці дуже розширені, тому сумніватися не доводиться: на сніданок було щось міцніше за марихуану.