Нетопир

Несбьо Ю

Ендрю, грюкнувши, поставив пляшку на стіл і суворо поглянув на домовласника.

— Ви, Робертсоне, надто багато дивитеся телевізор. Гадаєте, я зараз непомітно покладу на стіл стодоларовий папірець, ви шепнете мені ім’я і ми мовчки розійдемося? В дійсності все не так, і ми зараз зателефонуємо, і сюди під виття сирен примчить поліцейська машина, на вас надінуть наручники і заберуть, хочете ви того чи ні, на очах у всіх сусідів. Потім, у дільниці, вам в обличчя світитимуть лампою і як «можливому підозрюваному» влаштують допит на всю ніч. Без адвоката. В дійсності все може обернутися вироком за

приховування інформації у справі про вбивство. Це робить з вас співучасника і гарантує шість років суворого режиму. Ну, як вам таке, містере Робертсон?

Зблідлий Робертсон безгучно хапав ротом повітря. Як акваріумна рибка, котра зрозуміла, що обід зараз буде не в неї, а з неї.

— Я… я не хотів, щоб… — нарешті вимовив він.

— Востаннє запитую: хто така ця «зараза»?

— Напевно, та, на фотографії… та, яка була тут.

— На якій фотографії?

— На тій, що висить у неї в кімнаті. Вона там стоїть позаду Інґер і того хлопця. Така маленька, засмагла, з пов’язкою на лобі. Я її впізнав, бо кілька тижнів тому вона приходила сюди і запитувала Інґер. А коли я її покликав, вони вийшли на сходи і стали розмовляти. Потім — кричати і лаятися. Грюкнули двері, і заплакана Інґер побігла до своєї кімнати. Більше я тієї дівчини не бачив.

— Не могли б ви принести цю фотографію, Робертсоне? Я залишив копію у своєму кабінеті.

Робертсон був сама послужливість. Він миттєво побіг і повернувся з тим самим груповим знімком. Харрі вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, хто ця жінка.

— Мені відразу здалося, що я її десь бачив, — сказав він.

— Це ж наша жаліслива мадам! — здивовано вигукнув Ендрю.

— Думаю, її звуть Анджеліна Хатчинсон.

Коли вони поверталися, тасманійського диявола не було видно.

— Детективе Кенсинґтон, ти не замислювався, чому всі звуть тебе «констеблем»? — поцікавився Харрі, коли вони вже сіли в автомобіль.

— Тому що у мене приємна зовнішність. «Констебль» звучить як «добрий дядечко», га? — із задоволеним виглядом запитав Ендрю. — І я не наважуюся їх поправляти.

— Авжеж, просто плюшевий ведмедик, — розсміявся Харрі.

— Коала, — сказав Ендрю.

— «Шість років суворого режиму»! — пригадав Харрі. — Ну ти і брехло!

— Більше нічого на думку не спало, — відповів Ендрю.

7

Terra nullius, сутенер і Нік Кейв

У Сіднеї йшов дощ. Вода ляпотіла по асфальту, розбивалася об стіни будинків і тонкими струмками бігла уздовж хідників. Люди квапилися куди-небудь сховатися, розпліскуючи воду каблуками. Дехто, звичайно, слухав уранці прогноз і захопив із собою парасольку. І тепер парасольки прокльовувалися на вулиці, як величезні яскраві поганки. Ендрю і Харрі стояли і чекали на зелене світло на Вільям-стрит біля Ґайд-парку.

— Пам’ятаєш аборигена, який того вечора сидів у парку поряд з «Олбері»? — запитав Харрі.

— У Ґрін-парку?

— Він намагався з тобою привітатися, а ти йому не відповів. Чому?

— Я з ним незнайомий.

Спалахнуло зелене, і Ендрю натиснув на газ.

Коли Харрі увійшов до бару «Олбері», там майже нікого не було.

— Ранувато, — сказала Бірґіта, розставляючи

й далі по полицях чисті склянки.

— Я подумав, що поки відвідувачів не так багато, обслуговування буде кращим.

— Тут ми обслуговуємо всіх однаково добре. — Вона ущипнула Харрі за щоку. — Чого бажатимете, прошу?

— Просто кави.

— Просто каву вип’єш дома.

— Дякую, моє золотко.

Бірґіта розсміялася.

— Золотко? Так батько називає мою маму. — Вона сіла на стілець і, перегнувшись через стійку, поглянула на Харрі. — А насправді час занепокоїтися, якщо хлопець, якого я знаю менше тижня, починає називати мене пестливими іменами.

Харрі потягнув носом повітря. Дослідники все ще мало знають про те, як імпульси, що надходять від рецепторів запаху, перетворюються в мозку на значимі відчуття. Але Харрі не важливо було, як це відбувається, — він просто знав, що, коли він відчуває її аромат, його мозок і тіло відгукуються на всі боки. Повіки злегка опускаються, губи розтягуються в широкій посмішці, а настрій помітно поліпшується.

— Не турбуйся, — порадив він. — Хіба ти не знаєш, що «золотко» належить до безпечних пестливих імен?

— Не знала, що такі бувають.

— Звичайно, бувають. Наприклад, «люба», «подруга». Або «крихітко».

— А небезпечні?

— Ну… Ось «лапуленька» — дуже небезпечне, — відповів Харрі.

— А ще?

— «Лапуленька», «усіпусечка». Знаєш, такі плюшеві слова. Головне, вони несуть у собі не нейтральне, безособове значення, а більш інтимне. Краще вимовляти їх трохи в ніс, як коли розмовляєш з дітьми. Тоді від почуття близькості і тісного простору навіть може розвинутися клаустрофобія.

— Ще які-небудь приклади?

— А як там з кавою?

Бірґіта хльоснула його хусткою. Потім налила великий кухоль кави. Поки вона стояла до нього спиною, Харрі захотілося простягнути руку і провести по її волоссю.

— Тепер моя черга. Я хочу почути продовження розповіді, — заявила вона, сіла і взяла його руку в свою.

Харрі відпив з кухля, затримав подих і поглянув довкола.

— Його звали Стіансен — того мого колегу. А на ім’я — Ронні. Підходяще ім’я для хулігана. Але на хулігана він був не схожий: добрий, чуйний хлопець, якому подобалась його робота. В основному подобалась. Коли його ховали, я все ще валявся під крапельницею. Мій шеф потім зайшов до мене в лікарню. Передав привіт від начальника поліції Осло. Вже тоді мені слід було запідозрити недобре. Але я був тверезий, і настрій паршивий. Медсестра здогадалася, що мені приносять випивку, і сусіда перевели до іншої палати, так що я не пив уже два дні.

«Знаю, про що ти думаєш, — сказав шеф. — Не треба, попереду багато роботи».

Він думав, мені хочеться покінчити життя самогубством. Він помилявся — мені хотілося лише роздобути випивку.

Шеф не любить ходити колом та навколо.

«Стіансен загинув. Йому ти вже не допоможеш, — сказав він. — Але ти можеш допомогти самому собі і своїй родині. І нам. Ти читав газети?»

Я відповів, що взагалі нічого не читав, що батько прочитав мені кілька книжок і що я просив його не заводити розмов про те, що сталося. Шеф сказав — дуже добре, що я ні з ким про це не розмовляв. І це все спрощує.