Невидимець
Шрифт:
Заглянувши у кухню, вони побачили, що двері чорного входу розчиняються і в передсвітанкових сутінках видніє темне зело саду за ними. Містер Бантінг був певен, що з дверей ніхто не виходив. Але двері відчинились, яку хвильку стояли отвором, а тоді з грюкотом зачинилися. Від подуву повітря свічка, що її принесла місіс Бантінг, блимнула й спалахнула яскравіше… Минула добра хвилина, перш ніж вони ввійшли в кухню.
Там не було нікого. Вони знову замкнули чорний вхід, оглянули всю кухню, комору і, нарешті, зійшли в льох. Та як вони не шукали, а в цілому будинку не було ані живого духу.
День застав вікарія і його дружину у вельми вже чудному вбранні.
— З усіх незвичайних випадків… — удвадцяте почав вікарій.
— Он іде Сузі, — сказала місіс Бантінг. — Зажди, доки вона пройде на кухню, а тоді тікаймо нагору.
Розділ VІ
ЗБОЖЕВОЛІЛІ МЕБЛІ
Вранці у день свята, коли Міллі ще не встигли запрягти в роботу, містер і місіс Гол устали з ліжка й тихенько зійшли в льох. Робота їхня мала трохи конфіденціальний характер, бо була зв’язана з міцністю їхнього пива.
Ледве вони ступили в льох, як місіс Гол спохватилася, що забула взяти із епальні пляшку з настоянкою, щоб підмішати до пива. Головним виконавцем і експертом у таких справах завжди бувала вона, і по настоянку, цілком природно, вирядився Гол.
Зійшовши ні площадку сходів, він здивовано зауважив, що двері кімнати Незнайомого прочинені. Гол увійшов до своєї кімнати і знайшов пляшку там, де йому й було сказано.
Вертаючись уже з пляшкою, він помітив, що засуви на дверях на вулицю скинуті і двері зачинені тільки на клямку. Йому стукнуло в голову пов’язати цей факт з відчиненою кімнатою Незнайомого нагорі і з гадками містера Тедді Генфрі. Він чудово пам’ятав, що напередодні ввечері тримав свічку, коли місіс Гол засувала ті засуви. Він раптом спинився, здивовано роззявивши рота, і з пляшкою в руках знову подався нагору. Там постукав у двері Незнайомого. Ніякої відповіді. Містер Гол постукав ще раз, а тоді широко розчинив двері і ввійшов у кімнату.
Він побачив там те, чого й чекав. І ліжко, й кімната були порожні. Але дивнішим, навіть для його важкого розуму, видавалося те, що на стільці й на спинці ліжка лежав костюм — єдиний, скільки він знав, костюм постояльців, — і його ж бинти. Та ще його крислатий капелюх легковажно висів набакир на стовпчику ліжка.
Стоячи там, Гол чув голос своєї дружини, що долинав до нього з глибини льоху. Скоромовка і притиск на останніх складах слів, властивий мешканцям Західного Сассексу, свідчили про жінчину нетерплячку й запал.
— Джордже! Ти взяв, чо мені тра?
Містер Гол повернувся й поспішив до неї.
— Дженні, — крикнув він, перехилившись через поручні сходів до льоху, — а Генфрі правду каже! Його нема в кімнаті. І на парадних дверях відсунуто засуви.
Спершу місіс Гол не добрала, в чому справа, але, зрозумівши, вирішила й собі оглянути порожню кімнату. Гол, усе ще з пляшкою в руці, ішов попереду.
— Хоч само його й нема, — просторікував він, — дак зате є його одяг. Тільки що ж робить він без одягу? От-то дивація!
Коли вони піднімалися по сходах, обом їм здалося (це вже було з’ясовано згодом), ніби парадні двері відчинилися й зачинилися знову. Але, побачивши, що двері зачинені і нікого нема, вони тоді не сказали про це одне одному ні слова. В коридорі місіс Гол випередила свого чоловіка і побігла сходами перша. На площадці хтось раптом чхнув. Гол, який відстав від неї на кілька сходинок, подумав, що то вона, а місіс Гол була певна, що то її чоловік. Вона широко розчинила двері і з порога оглядала кімнату.
— Куди
Їй здалося, ніби хтось сопе зараз же позад неї, і вона дуже здивувалась, коли, обернувшись, побачила, що Гол іще кроків за десять від неї. Правда, за мить він стояв уже поруч. Місіс Гол нахилилася й поклала руку на подушку, а потім сунула її під укривало.
— Холодні, — заявила вона. — Він устав ще годину тому, коли не більше.
І в цей час сталося щось зовсім незвичайне. Постіль зібралася купою у формі стіжка, а потім перестрибнула через спинку ліжка, — зовсім так, неначе чиясь рука вхопила її посередині й одкинула вбік. Зараз же після цього капелюх Незнайомого зірвався із стовпчика, на якому вісів, скреслив дугу в повітрі й ударив місіс Гол просто в обличчя. Потім туди ж полетіла губка з рукомийника, а тоді крісло, байдуже скинувши з себе пальто й штани їхнього пожильця і сміючись сухим сміхом, дуже подібним до сміху Незнайомого, повернулося всіма чотирма своїми ніжками до місіс Гол, один момент немов націлялося, а тоді таки напилось на неї. Верескнувшн, вона повернулася тікати, а ніжки делікатно, але впевнено вперлися їй у спину й витиснули разом із Голом з кімнати. Двері грюконули й зачинилися на ключ. Стілець і ліжко з хвилину виконували, здавалось, якийсь переможний танець, а потім раптом усе стихло.
На площадці місіс Гол лежала майже непритомна на руках містера Гола. На превелику силу пощастило йому й Міллі, розбудженій цим розрухом, звести місіс Гол униз і дати їй, як годиться в таких випадках, покріпного.
— То були духи, — сказала місіс Гол. — Я знаю, що то були духи. Я читала про них у газетах. Столи та стільці, що стрибають і танцюють…
— Ковтни ще краплиночку, Дженні, — просив містер Гол, — Це додасть тобі сили.
— Зачиніть двері! Не пускайте його сюди більше! — кричала місіс Гол. — Я майже догадуюся… Я мусила б знати… Такі окуляри… забинтована голова… ніколи не буває в церкві в неділю… А всі ті пляшки… Їх більше, ніж може бути в порядної людини. Він посадовив духів у меблі. Мої тарні старі меблі!.. Втому кріслі завжди сиділа люба моя матуся, коли я була ще дівчинка. І подумати тільки, що тепер вони кидаються на мене!..
— Ще краплиночку, Дженні, — умовляв Гол. — Ти зовсім знервована.
О п’ятій годині, коли сонце заливало вже золотим світлом вулицю, вони вирядили Міллі збудити містера Сенді Воджерса — коваля, що жив навпроти.
Містер Гол, мовляв, передає привіт, а меблі поводяться надзвичайно чудно. Чи не завітав би до них містер Воджерс?
Він був тямущий чоловік, цей містер Воджерс, і дуже кмітливий. До справи поставився він вельми серйозно.
— Побий мене лиха година, коли це не чаклунство! — такий був висновок містера Воджерса. — Вам треба підкови, щоб уберегти хату від якого лиха.
Прийшов він дуже стривожений. Господарі хотіли були повести його нагору, до тої кімнати, але містер Воджерс, здавалося, зовсім не квапився і вважав за краще розмовляти в коридорі. На тому боці вулиці вийшов з дому Гакстера його учень і почав здіймати віконниці на крамниці. Його запросили теж узяти участь в обговоренні. За кілька хвилин, звичайна річ, підійшов і містер Гакстер. Англосаксонський дух парламентарного способу урядування виявився і тут: розмов було багато, а рішучих дій — ніяких.