Інферно
Шрифт:
Коли нарешті Ленґдон помітив, що Марта витирає чоло хусткою й важко дихає, на його обличчі з’явився винуватий вираз.
— Марто, вибачте, будь ласка! Авжеж, я з превеликим задоволенням побіжно оглянув би ту книгу!
Ленґдон поквапився назад, даючи можливість Марті піднести їх до антикварної шафи. Усередині лежала потерта книга в шкіряній палітурці, розгорнута на титульній сторінці: «La Divina Comedia: Dante Alighieri».
— Неймовірно! — захоплено мовив Ленґдон. — Упізнаю фронтиспіс. А я й не знав, що у вас виставлене одне з оригінальних Нумайстерових видань.
«Певна
— У середині п’ятнадцятого сторіччя, — швидко пояснив Сієнні Ленґдон, — Йоганн Нумайстер створив перше друковане видання цієї книги. Було надруковано кілька сотень примірників, але вціліло лише близько півдесятка. Це дуже рідкісне видання.
Тепер Марта зрозуміла^ що Ленґдон дуркував, аби похизуватися перед молодшою сестрою й справити на неї сильне враження. Це видалося вельми недоречною хвалькуватістю для професора, відомого в наукових колах своєю скромністю.
— Цей примірник ми орендували в Лаврентійської бібліотеки, — пояснила Марта. — Якщо ви з Робертом там не бували, то рекомендую відвідати. Вони мають приголомшливі сходи, спроектовані Мікеланджело, які ведуть до першої у світі публічної читальні. Книги в тій читальні кріпилися ланцюгами до столів, щоби їх ніхто не зміг поцупити. Звісно, багато з тих книг були єдинимипримірниками у світі.
— Неймовірно, — мовила Сієнна, вдивляючись углиб музею. — А до маски — туди?
«Навіщо такий поспіх?» — подумала Марта, потребуючи ще одної хвилини, щоби перевести дух.
— Так, туди, але, можливо, вам буде цікаво послухати ось про що... — І вона показала на невеличкі сходи, що зникали десь у стелі. — Вони ведуть до оглядового майданчика на кроквах, звідки ви матимете змогу поглянути вниз на знамениту підвісну стелю Базарі. Я з радістю почекаю тут, поки ви...
— Будь ласка, Марто, — перервала її Сієнна. — Мені хотілося б поглянути на маску. Ми трохи поспішаємо, якщо чесно.
Марта спантеличено дивилася на молоду жінку. їй дуже не подобалася оця остання мода іноземців називати одне одного просто на ім’я. «Я сеньйора Альварес, — подумки виправила вона Сієнну. — І я роблю вам послугу, якої могла б і не робити».
— Гаразд, Сієнно, — коротко кинула Марта. — До маски — прямо сюди.
Марта більше не марнувала часу на розлогі коментарі для Ленґдона й Сієнни, і вони мовчки рушили звивистими проходами до маски. Минулого вечора Ленґдон із Дуоміно про- вели у вузькому андитомайже годину, роздивляючись посмертну маску Данте. Марта, заінтригована дивовижним інтересом чоловіків до цього експоната, спитала, чи не був їхній інтерес спричинений подіями довкола цієї маски, що сталися впродовж останнього року. Ленґдон та Дуоміно відбулися ухильними відповідями, але реально так нічого й не пояснили.
А тепер, коли вони наближалися до андито,Ленґдон пояснював просту технологію виготовлення посмертної маски. Марта із задоволенням констатувала, що розповідь професора була абсолютно точною й різко контрастувала з його недавньою неправдивою заявою про те, що він буцімто вперше бачить рідкісний
— Невдовзі після смерті, — розповідав Ленґдон, — покійника кладуть на ложе, а його обличчя змащують оливковою олією. А потім на шкіру накладається шар мокрого гіпсу, який затуляє все — рот, ніс, губи — від лінії волосся на лобі й до шиї. Коли цей шар гіпсу застигає, він легко знімається і його можна використовувати як форму, до якої заливається свіжий рідкий гіпс. Гіпс тужавіє й перетворю- ється на бездоганно детальну копію обличчя померлого. Ця технологія вельми часто використовувалася для увічнення пам’яті визначних особистостей: Данте, Шекспіра, Вольте- ра, Гассо, Кітса — усім їм робили посмертні маски!
Ну ось ми нарешті й на місці, — оголосила Марта, коли нони утрьох увійшли до вузького проходу, андито.Вона від- ступила вбік і кивнула сестрі Ленґдона підійти першою.
— Маска — в експонатній шафі ліворуч під стіною. І, будйГ ласка, не заходьте за стовпчики. І
— Дякую. — Сієнна ввійшла до вузького коридору, пройшла до шафи й зазирнула всередину. Її очі враз розширилися і стали схожими на блюдця — вона з жахом обернулася до свого брата.
Марті доводилося бачити цю реакцію вже багато разів. Після першого погляду на маску відвідувачі часто відсаху- валися зі страхом та огидою, узрівши химерно зморшкувате обличчя Данте, гачкуватий ніс і заплющені очі.
Ленґдон швидко підійшов до Сієнни, став позаду неї й зазирнув до експонатної шафки. Й одразу ж відсахнувся, а на його обличчі з’явився ошелешений вираз. і
Марта аж застогнала. Це вже занадто.І підійшла до Ленґдона й Сієнни. Але коли вона увіп’ялася поглядом у шафу, з її вуст вирвався гучний зойк:
— Oh mio Dio!
Марта Альварес сподівалася побачити там знайоме обличчя мертвого Данте, але натомість побачила червоний інтер’єр шафки й гачок, на якому зазвичай висіла маска. *
Марта затулила рот рукою і з жахом витріщилася на порожню шафу. Її дихання пришвидшилося, і вона схопилася за стовпчик, щоби не впасти. Нарешті вона спромогла- >ся відірвати погляд від порожньої шафи й почвалала на | хитких ногах до нічних сторожів біля парадного входу. "І
— La maschera di Dante! — кричала вона, мов божевільна. — La maschera di Dante e sparita! (Маска Данте зникла!)
розділ40
Марта Альварес стояла й тремтіла перед порожньою експонатною шафою. Вона сподівалася, що напруженість, яка ширилася в її животі, спричинена страхом, а не пологовими переймами.
Посмертна маска Данте зниклаї
Двоє сторожів розвинули бурхливу діяльність; швидко прибігши до андитой узрівши порожню шафу, вони почали діяти. Один із них кинувся до сусідньої кімнати відео- спостереження, щоби переглянути записи, зроблені камерами стеження минулої ночі, а другий швидко зателефонував до поліції й доповів про пограбування.