Шрифт:
Юрій ВИННИЧУК
ОСТАННІЙ БУНКЕР
Трагікомедія на одну дію
Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ (бігає нервово з кутка в куток). Всьо пропало!
МИКОЛА
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Всьо. Токо шо мені позвонили, шо «Межигір’я» захопили повстанці на чолі з Луценком. Спекли, понімаєш, мого любимого страуса і з’їли, падлюки!
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да ж ві його бєрєглі сібі на туфлі.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Канєшно, беріг. Пропали туфлі. А ти чо з лопатою?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Сон міні пріснівся. Смєрть прійшла до тєбє з косою, а до мєнє з лопатою. От я баранітіся буду.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не поняв. З якой косою? Тою, шо косят?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нє, той, шо на головє носят.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Тюху-тьху-тьху! Ну й кошмари тобі сняться! А кстаті, гдє Вона?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да гдє ж їй бить — на Майданє. Прізиває захватіть всє тєлєканали.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Дак шо там захвативать, коли цілий день «Лєбєдіноє озеро». Причом на всіх каналах.
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Толькі адін Ахметовскій канал дєманстрірує фільми про УПА і Фаріон-шоу.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Продався Тягнибоку!
МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шо ето у вас два тілівізора на одной тумбочкє?
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так мені ж Арбузов в один тєлєвізор не вміщається. От я і сдвінул.
МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шахтьори, Фйодорич, ідуть на Кіів. Уже під Черкасамі.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А западенці?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. І вани ідут. Трьома калонамі! З віламі, граблямі, лопатамі і косамі.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А граблі нашо?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нас загрібать.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А наш вірний Калєснічєнко?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Він у пєрших рядах. Кричить: «Геть хунту!» Вспімнів сває рухівське прошлоє. Нєсє портрет Бандєри. Дак ето ішо цвіточкі! А знаєтє, хто ше нас зраділ?
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ну?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Табачнік! Заявів, шо його справжня фамілія Тютюннік, і дєд його отаман Тютюннік, а він сам тіпа Штірліца усє еті годи работал под прікритієм в тилу врагов.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ото гадюку на груді пригріли!
Вбігає
БОРИС ВІКТОРОВИЧ. Вітя, нємєдлєнно мєня в тюрму.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. За шо?
БОРИС ВІКТОРОВИЧ. За хюндай, єдрі його в корєнь. В тюрмє бєзопаснєє. Надо било сразу сообразіть і сєсть.
МИКОЛА ЯНОВІЧ. О, хароша ідея. Как я зразу не підумав? Давай і мєнє пісаді.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А тебе за шо?
МИКОЛА ЯНОВИЧ. За бюджет, за пріватізацію кримськіх пляжів і австрійськіх вілл. Мало лі за шо.
Залітає Інна Германівна.
ІННА ГЕРМАНІВНА. А-а-а!
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Шо за воплі?
ІННА ГЕРМАНІВНА. Я вибєжала ім навстрєчу і протянула на вишиванам рушнікє «План развітія страни». Так ані етат «План» вихватілі, ізорвалі на часті і хатєлі мнє єго куда-то засунуть, но я, нє разобрав куда, убєжала. Просто дікарі какіє-то.
Входить диригент оркестру кнопкодавів Міхаіл Васільєвіч із прив’язаною до пояса правою рукою.
МИКОЛА ЯНОВИЧ. Шо у тєбє с рукой?
МІХАІЛ ВАСІЛЬЄВІЧ. Какая-то сіла всьо врємя тянєт єйо ввєрх. Я до Богатирьової — она же доктор: «Памагітє!» От і пасавєтавала: прів’язать. Шоб народ нє возбуждать. Да і вопше пора на покой. Лучше мєня сємафором замєніть.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А де Бойко?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Срочним образом прадав назад вішкі, доклав із лічних сбєрєженій і пішов каятіся.
Входять головний комуняка Пьотр Ніколаєвіч і його таваріщь Адам Іванович.
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. Єслі шо — я в апазіції.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так ти уже не з нами?
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. А я нікагда с вамі нє бил. В смислє голосовал с вами, но бил с народом.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Так, Вікторе Федоровичу, ми ніколи не зраджували своїх ідеалів. У нас ділова пропозиція. Чи не могли б ви переписати свій золотий унітаз на нашу партію?
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не по-о-няв! Дак там уже повстанці усьо ізгадили.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Нічого, ми почистимо. У нас тепер новий лозунг: «Комунізм — це золотий унітаз у кожній квартирі». А з огляду на те, що до влади прийдуть нові лідери, ми цей унітаз установимо на постаменті замість Лєніна. І напишемо: «Тут сидів Ю. В. Луценко».
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Хіба ж він там сидів?
АДАМ ІВАНОВИЧ. Ну, там, де він раніше сидів, уже готуються до нових постояльців.