Патетична соната
Шрифт:
Літній.Квадрильйон, здається.
Жінка.Квадрильйон. Якби мені хто сказав, що, як упаде квадрильйонна крапля, тоді вийде війні кінець, тоді вернеться мій Оврам, я б перещитала. Я б кожну крапельку обчислила, не пропустила б! (Жагуче, пристрасно, аж сльози проступили).Як намистечко б, зібрала та на пам'ять нанизувала крапельку до краплі. Отак. (Ставши. як на молитву, рахує краплі).Сім. Вісім. Дев'ять.
Парубок.Сестро, ти знову…
Жінка.Вісім. Дев'ять. Десять…
Парубок.Ну от… (До літнього).Що
Літній (суворо).Що? Нести літературу! Організовувати! Агітувати! Треба увесь світ підпалити нашими лозунгами: вимагаємо зробити з тайних договорів плакати — раз, із війни негайний мир народам — два, із дванадцяти годин роботи вісім — три, маємо чотири руки — чотири, а пакунків п'ять — п'ять, що робити з п'ятим — шість.
Парубок.У мене є тут товариш один. Покликати?
Літній.Хто?
Парубок.Студент.
Літній (міна).Хм…
Парубок.Та не справжній, із селян. З університету на дому. Екстерн. Прибивсь у город із села вчитися. Батько десь за пастуха. Хлопець трошки мрійний, проте певний, свій…
Літній.Сім! Клич!
6
І приходить до мене мій перший друг, мій побратим Лука:
– Ілько, здрастуй! Ти що робиш?
Я (патетично).Пишу до неї листа!
Лука.Це сто тридцять першого?
Я.Не смійся. Луко!
Лука.Скоро порвеш?
Я.Не смійся! Ти чуєш, який у мене настрій? (Я чую знизу акорди grave).Високий, зоряний, як небо! Перше (жест на гелікон),бачиш цю штуку? Гелікон зветься. Коли взяти forte,можна загасити лампу. Але я навчуся грати так, що зорі на небі гаситиму.
Лука (іронічно).Навіщо?
Я.Щоб… щоб мати роботу.
Лука.Роботу, бачу, матимеш, а от заробіток?…
Я.І заробіток теж. Це ж гелікон з оркестру, що грає влітку на бульварах, восени на весіллях, узимку на похоронах — з оркестру гуманізму. Є геліконісти, що добиваються од цього удава такої, що він не просто грає, а дзвонить, як срібний дзвін. Отак: бом, бом…
Підо мною немов нарочито дзвонять куранти.
І я навчусь! Обов'язково! Третє, і це головне, я пишу до неї листа. (Знизу я чую, як услід за gravе напливає перша хвиля світло-ярого allegro molto e con brio).Слухай! (Читаю й фантазую),«Можливо, що й цього порву, але пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов. У вічну любов. Між іншим, од золотих фігур в історії чорні тіні, од чернечої ж Петрарчиної золота й ясна — світінь вічної любові. Вірю і пишу. Ви граєте сьогодні щось нове, що саме — не знаю, але ця музика, напевно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вічного кохання. Там, у голубих вікнах, дівчина самітна: ліву брову трошки ломить, як усміхнеться, очі голубі. Скажіть, вітри, або ви, зорі, чи вийде дівчина йому назустріч, чи одчине двері, прекрасні ворітця в країну вічного кохання!» (Крізь сльози й посміх).Ану, вгадай. Луко…
Лука.На те
Я.Та ні! Пошлю от я цього листа чи ні?
Лука.Як сто тридцять попередніх.
Я (тоді врочисто, категорично).Сьогодні. Сам однесу!
Лука.Сьогодні треба нести літературу, і ти мусиш помогти. Ходімо!
Я.Завтра однесем.
Лука.Ти хочеш справу соціальної революції одкласти на завтра!
Я.Ані подобини! Але знай. Луко: над світом полощеться в крові прапор боротьби. Для чого? Щоб завтра замаяв над нами прапор вільного труда. Та тільки тоді, як над світом замає прапор вічної любові…
Лука.К чорту твою вічну любов! Сьогодні нам на цехових зборах петроградський товариш сказав: «Мусимо, — каже, — припустити поїзд революції повним гоном до соціалізму». А ти його хочеш спинити на станції… (Передражнив).Вічна любов!
Я (з досади й образи, вслід йому).Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, — наступить всесвітня соціальна весна. А ти її к чорту! Цілу проблему!
7
Я майже іду услід за Лукою. Несу листа. Так. За іншої ситуації я б його порвав, як порвав сто тридцять попередніх. Але ж тепер я змушений його однести. І я несу. Сходами, вниз, де живе вона. Але як його передати? Іду далі вниз. Бачу, як з підвальчика виходить літній робітник, обважений пакунками літератури. На ним Лука.
Настя суне йому кусок паски, крашанки. Шепотить:
— Нате. У дорогу.
Лука.Ну от… (До літнього, жест на крашанки). Брати, товаришу Гамар? Релігію?
Літній(сердито). Бери! Все одно з'їмо!
Щоб не здибатися з Лукою, я повертаю нагору. Біля дверей Пероцького чую — дзвонять куранти. По тому дзвінок електричний.
Голос Пероцького(до економки). Телеграма од Андре з фронту: «Здобув відпустку. Першого приїду, номером шостим». За півгодини він буде. Ванну і постіль, Анет. А мені, будь ласка, сьогоднішні витрати. Не ображайтесь, Анет. Я вам вірив і віритиму, але коли йде революція, треба щохвилини писати рахунки. Спасибі, Анет. (Читає). «За три замки до дверей одинадцять карбованців сімдесят три копійки». А за розбиту російську корону, Анет! Запишіть. На карб революціонерам. І за страйк на моєму млині — робітникам. «За бром». Кому? Нам чи їм? Не смійте купувати! Де пахне бром, там скоро смердітимуть трупи. Не смійте!.. Прибутки!.. Від Ступай-Ступаненка за квартиру десять карбованців п'ятдесят копійок. І все? А за мезонін? За підвал?… Виселити! Я не боюся їхньої революції. Одного лише боюся, щоб не розпаляли фундаменту, на якому стояла Росія, — єдності й неподільності її. А не розваляють Ступай-Ступаненки — Росія вистоїть і перестоїть яку завгодно революцію. Росія! Земля руськая! Русь! Де це так прекрасно грають? Анет, люба моя! Дістаньте з гардероба мою уніформу. Я піду до церкви, Анет! Пам'ятаєте Великодній ранок тисяча дев'ятсот тринадцятого року, Анет, берізку за вікном і зорю? Тоді Росія пахла, Анет, а нині!.. Смирно! Це я на свої мислі, Анет!.. Який хаос! Зменшіть витрати, Анет!.. Церемоніальним маршем! Мої мислі! Повзводно!