Перемудрив

Мирний Панас

Перепадя. Поздоров, боже, Йвана Петровича! Вони тими словами й мертвого розворушать.

Храпко. Талан, чоловіче, талан!.. Піп кому богом дано: одному – красно говорити, а другому – діло робити.

Перепадя. Звісно – все од бога. Недаром же й кажуть: без бога – ні до порога!

Храпко. Так, так… Яке ж у вас діло?

Перепадя. Та хай он вони розкажуть (показує на Передерія). Я так не зумію, як вони.

Передерій.

Діло? Саме посліднє діло! Знаючому чоловікові плюнути на його, та й годі! Ну а, звісно, йому, темному – то клопоту та думок тих чимало. Один рає те, другий друге, а третій ще інше. Той на строк верне, а той на окружний суд справляє, – кат їх розбере! А діло – саме посліднє… У його, значиться, лучка є. Там тії й лучки – кіт наплакав, а все ж воно господареві – рука. У хазяйстві це важне діло: чи конячку держати, чи коровчину, щоб більше молока давала, а чи в оранку й волам підкинути, то от сінце й є!

Перепадя (Храпкові). Та ви знаєте ту лучку: у Свинячого озера вона.

Храпко. Ну?

Передерій. Владає він ось уже третє літо. І траву косе, і очерет, – там, бачите, трохи водиці є, ну – очерет і поріс, – от він і очерет косе. Одним словом – володіє, та й усе.

Храпко. То вона, значиться, не його?

Перепадя. Та воно, бачите, все одно що моя: вона застановлена мені. Покійний Тхір – коли знали – застановив мені її аж на 10 літ. Брав, значиться, грошенят трохи. Ну, ото й каже: не спроможуся я тобі в один раз їх віддати, а буду потроху виплачувати; а ти за те будеш лучкою владати. А тепер, бачите, його вдова не тії співає. Покосив я сінце, а вона вийшла з синами, – там такі бугаї – страх! – та й не попуска мені те сіно брати.

Передерій. Кажи краще, що твоє сіно та собі забрали.

Перепадя. Та так же воно, так.

Храпко. А гроші вони тобі віддали?

Перепадя. Віддали.

Передерій (морга на Перепадю; набік). Та цить про гроші (до Храпка). Та тут, бачите, не в грошах сила, а в тім, що владав чоловік, а тепер не дають йому владати…

Храпко. Розумію, Іван Петровичу (до Перепаді). А грошей багато вони були винні?

Перепадя. Та грошей покійник брав тисячу рублів. За два роки віддав двісті, – така у нас умова була: по сотні в рік; а останні вісім сотень вони вже віддали.

Храпко. Тисячу рублів! Де ж ти набрав такого багато?

Перепадя. Та вже ж не наробив, бо не вмію, й не накопав…

Храпко. Ну, а скільки ж тобі та лучка доходу давала?

Перепадя. Та аж нічого доходу. Сіно, значиться, брав та очерет жав – отож і дохід увесь.

Храпко. А як перевести те на гроші, то скільки воно буде?

Перепадя. Та бог

його знає! Воно як якого літа й яка ціна стоїть. Торік я два стіжки сіна набрав та очерету кіп з п'ятнадцять нажав.

Передерій. Який там дохід? Як полічити косаря та возовицю, та се та друге, то може рублів на 20 набереться…

Перепадя. Та воно й більше буде.

Передерій (набік до Перепаді). Та мовчи, дурню! Слухай, що я казатиму.

Храпко (до Перепаді). Ну, та скільки ж, як так – по-божому?

Перепадя. Та як по-божому, то рублів, може, на 50 буде.

Храпко (про себе). П'ятдесят га п'ятдесят – сотня; вісім літ… половина – чотири годи… Значиться, за 8 літ чотири сотні… Так?

Перепадя. Та, може, воно й більше буде – бог знає! А тільки це ж воно обидно.

Передерій (уставши, йде до Перепаді і йому на ухо). Та кажи менше! (Перепадя не второпа, нащо це, дивиться то на Передерія, то на Храпка).

Храпко. Ну, добре, чоловіче. То ти хоч, щоб я за це діло узявся?

Перепадя (кланяючись). Еге ж. Прошу вашої милості.

Храпко. Добре. Узятись можна. Чому не взятись? Оборудуем це діло – первий сорт! Я тільки беруся, чоловіче, за діла з половини.

Передерій (тихо до Перепаді). Бач – казав: мовчи!

Перепадя. Як з половини?

Храпко. Так: ти, значиться, іськаєш на Тхорах 400 рублів, 200 – тобі, а 200 – мені.

Перепадя. О-о! (Чухається у потилиці). Такого багато?

Храпко. Багато, кажеш? А клопоту хіба мало? Ну, шукай собі кого дешевшого, – Крутивертня, як он каже Іван Петрович, або що.

Перепадя. Двісті рублів – х-хе! Де ж то його гаку суму взяти?

Храпко. То вже де хоч бери. Тисячами ворочаєш, а на дві сотні не спроможешся!

Передерій. Василь Трохимович! Куме! Кажіть менше… ломіть менше! Це чоловік мені знайомий. Гарний чоловік!

Храпко. Не можна, куме Іван Петровичу, не можна: клопіт багато.

Передерій. Та що вам клопіт? То клопіт нетямучому та незнаючому, а вам… Ви тільки глянули… «Господин мировой суддя! така та така статія оте то рцить, – пишіть рішенець…» От і все!

Храпко. Так то й рцить! А помороч голову, поки й в уставі знайдеш; та ще попотверди, щоб запам'ятати й не помилитися. Воно то, з боку дивлячись, то все легко здається. А ще, може, й на мировий з'їзд прийдеться апеляцію подавати. А там, знаєте, які джигуни-аблокати бувають? Як засипле словами – не переслухаєш!