Право на риск
Шрифт:
Ми не встигли докінчити суперечку, бо надійшов мій експрес. На жаль, “Мафусаїлів нащадок” їхав у протилежному напрямку. Своєї адреси він не дав, бо, мовляв, ще ніде не влаштувався. Ми домовилися, що зустрінемося рівно через місяць о десятій ранку на площі Калініна в Києві.
З незалежних від мене причин я не зміг прийти на побачення у призначений час. А “Мафусаїлів нащадок” не завітав до мене, хоч, звичайно, пам’ятав названу мною адресу.
Всі мої спроби розшукати його згодом були марні.
Де він зараз, отой гостроносенький, миршавий чоловічок з пильними, жвавими, надто молодими
Я не знаю цього, але сподіваюся, що рано чи пізно, а таки зустрінуся з ним вдруге.
ОЩАДКАСА ЧАСУ
Студент поглянув на годинник і схопився за голову: до екзамену лишилося дванадцять годин, а щоб хоч сяк-так дочитати товстелезний підручник з органічної хімії, потрібна щонайменше доба.
“Господи, — подумав він розпачливо, — ну чому завжди не вистачає саме однієї доби?! Та я зараз за цю добу чортові душу віддав би!”
Звичайно ж, і бога, і чорта Студент згадав тільки тому, що був переконаним матеріалістом і твердо знав, що йому вже ніхто нічим не зарадить: двійка з хімії його не мине.
Але чого не трапляється в епоху торжества кібернетики та парапсихології? Не встиг Студент додумати до кінця свою гірку думу, як раптом у нього за спиною хтось легенько кахикнув:
— Кхм… Перепрошую…
Студент рвучко обернувся і… побачив Чорта.
Це був цілком пристойний і сучасний Чорт: у модному пальті з шикарним ворсом, у фірмових джинсах, у модерних окулярах-”паралелограмчиках”, ще й з борідкою “хіппер”. Зраджували його хіба що ріжки, які трохи порушували дбайливу зачіску, та непривабливий хвіст із рудою китичкою на кінці.
Студент не злякався і не здивувався, однак не зумів приховати гримаси невдоволення. Та й справді: кого тішать гості в останню передекзаменаційну ніч?
Чорт перехопив його погляд і збентежився.
— Даруйте, я з Бюро добрих послуг… Відділ швидкої допомоги… Ми одержали ваш виклик… Так ось…
— Виклик?! — знизав плечима Студент. — Але ж я нікого не викликав. Може, ви переплутали адресу?.. Та сідайте, прошу вас!
— Дякую… — Чорт вихопив записну книжку, почав гарячково гортати її. — Невже справді переплутав?.. Тільки ні, твердо пам’ятаю: ви хотіли терміново придбати одну добу ентропійного часу…
— Ах, он ви про що! — зареготав Студент. — Але ж то був жарт.
— Жарт?! — ображено перепитав Чорт. — А я гадав, що маю справу з серйозною людиною!.. Вам жарти, а мені — не до сміху. Двадцятий фальшивий виклик за тиждень, — як це вам сподобається?! А ми ж на госпрозрахунку. Хоч вірте, хоч ні: півроку не сплачую розстрочку за пальто. Часом сигарет нема за що купити… Жінка, звичайно, поїдом їсть… А ви кажете — “жарт”!
— М-да… — Студент співчутливо зітхнув, почухав потилицю. — Ну, коли так скрутно, то… Сплачу хоч за виклик, чи як там у вас… Не душу, звичайно, а… Троячки вистачить?
— Друже мій! — Чорт підхопився, розчулено притис до грудей руку. — Ви надзвичайно диявольський
— Ентропійний час? — перепитав Студент. — Даруйте, а що це?
— Як би вам пояснити… — Чорт замислився, почухав підборіддя. — Ви знайомі з гіпотезою професора Козирєва про те, що сам час, як фізична сутність, породжує енергію?
— Гм, чув про таке… — ухильно відповів Студент.
— Отож у нашій Метагалактиці є тільки один вид всезагальної валюти: енергія, або, з вашого дозволу, час, як її першоджерело. За валютну одиницю ми взяли ентропійну годину.
Студент відчув, що в нього макітриться в голові: гіпотеза Козирєва, ентропійна година… Далебі, не второпаєш, що до чого! Але ж — сто чортів! — час таки справді дорожчий над усе. Особливо, коли його не вистачає.
— Я слухаю вас, продовжуйте.
— Так от… — Чорт витяг з кишені посвідчення. — Я — старший контролер-інкасатор нещодавно організованої Ощадкаси Часу. Маю повноваження провадити всі переговори з клієнтами, аж до підписання контрактів та угод… Ви поспішаєте, то давайте приступимо до справи. Раджу взяти не одноразову позику, а довготерміновий кредит, — скажімо, тисячу годин на п’ять років. У такому разі будете сплачувати менш як два проценти комісійних. Згодні?
— Стривайте, але ж…
— Так-так, я зараз усе поясню! — в руках у Чорта невідомо звідки з’явилася тоненька книжечка в гарній пластиковій обкладинці: — Ви одержуєте цю чекову книжку з початковою сумою кредиту на одну тисячу ентропійних годин. Користуватися нею дуже просто. Скажімо, ви не встигли підготуватися до екзамену. Віддайте мислений наказ Ощадкасі Часу: “Прошу списати з мого рахунку одну ентропійну добу”. І одразу ж для вас кожна секунда стане довжелезною, як вічність. Хтось інший чхнути не встигне, а ви оцю нудоту, — Чорт зневажливо кивнув на підручник, — і переглянете хутенько разів зо два, і шпаргалки понаписуєте. Не знаю, як щодо п’ятірки, але трійку ми гарантуємо.
— Стривайте, але ж на якому фізичному принципі…
— Друже мій, — скривився Чорт, — це не моя парафія. Зважте: я тільки контролер-інкасатор. Чув у Технічному відділі, що нині вже використовують варіатори транспозиційної турбулентності… Та чого ви сумніваєтесь? Фірма гарантує стабільність темпоральних переходів, ми за це прогресивку одержуємо… Отож підписуйте чекову книжку та й користуйтеся нею, на здоров’ячко вам!
Ні, він таки зовсім знахабнів, оцей Чорт! Розсівся у кріслі, задер ногу з порепаним копитом, смалить сигарету, яку взяв, не питаючи дозволу, та ще й поглядає з глузливою вищістю.