Шрифт:
Вацлав Чтвртек
ПРИГОДИ РУМЦАЙСА
Переклад з чеської ОЛЕГА МИКИТЕНКА
Малюнки ЮРІЯ СЕВЕРИНА
Перекладено
Vaclav Ctvrtek. О Rumcajsovi a loupeznickem synku Cipiskovi. «Albatros», Praha, 1973.
Частина перша
Розбійник Румцайс
1. Як швець Румцайс став розбійником
У місті Їчині, в комірці під баштою, вже дев'ять років шив і лагодив черевики швець Румцайс. На своєму ремеслі він знався і що робив — то робив людям на радість.
Молоточком на маленькій колодці підбивав Румцайс черевички дівчатам; для жінок і чоловіків мав він колодки більші і молоток важчий. А коли треба було підбити чоботи їчинському війтові Гумпалу, брав швець Румцайс ті чоботи і йшов у кузню.
— Позич мені ковадло і молот, — просив коваля Штанцла, натягав чобіт на ковадло і бив по ньому молотом.
Це того, що ноги в Гумпала були здоровенні, як у слона. Гумпал страшенно пишався ними і звертався до них: «Ой ви мої славні війтівські ноги!» Через ті ноги знали Гумпала в усіх навколишніх містах і селах, аж по Младий Болеслав, і через ті шановні ноги, власне, й війтував він уже вісім років у Їчині.
Оце починався дев'ятий рік, коли раптом передав Гумпал наказ:
— Хай прийде швець Румцайс, мені потрібні нові черевики.
Румцайс зітхнув, поклав у кишеню свого зеленого фартуха паперовий метр, щоб зміряти війтову ногу, перекинув через руку шмат червоної іспанської шкіри із міста Кордови та й пішов до ратуші.
Війт уже сидів у кріслі в тій залі, де завжди засідав магістрат. Одна нога в нього була роззута і лежала на подушці. Подушку тримали четверо слуг, якими командував бурмистер Фіштула. А навколо стояли дванадцять засідателів магістрату і захоплено дивилися на війтову ногу.
— Оце нога так нога! — пихато промовив війт Гумпал до шевця Румцайса, тільки-но той увійшов і поворушив у його бік великим пальцем. Та Румцайс ноги не похвалив, а сказав:
— Нога у вас таки чималенька, але я бачив і більшу.
Війт аж губу прикусив од злості.
Дванадцять засідателів магістрату непомітно вислизнули із залп, бо знали: за мить буде біда. Четверо слуг на чолі з бурмистром Фіштулою заплющили очі й затулили вуха, щоб нічого не бачити й не чути.
— У Градці бачив я більшу ногу, — вів далі Румцайс, поклавши на стіл червону кордовську шкіру і готуючи паперовий метр. — Ота нога справді велетенська! А на вашу ніжку я пошию черевичок
Війт Гумпал почервонів, наче та кордовська шкіра, а тоді зразу поблід, мов папір. Потім знову почервонів і знову поблід.
— Що це з вами, пане війт? — стурбовано запитав Румцайс.
Гумпал налився фіолетовим кольором, зірвався з крісла, схопив дорогу іспанську шкіру, подер її на стьожки і пожбурив у вікно.
А Румцайса погнав у двері. На порозі Румцайс зупинився:
— За що ж ви мене штовхаєте?
— За образу ноги пана війта, — поважно відказав Гумпал, немов приклав міську печатку.
Зібрав Румцайс внизу під ратушею рештки кордовської шкіри і мовив сам до себе: «Добре, що хоч на дитячі капці лишилося». Але душу йому ятрили жаль і прикрість.
Коли Румцайс повернувся до своєї комірчини під баштою, він побачив, що двері зачинені і на них висить замок. А по обидва боки дверей стовбичать війтові стражники.
— Що ви тут робите? — запитав Румцайс. — Я своє добро сам стережу.
Стражники показали на двері. Там висів папір з написом:
«ЗА ОБРАЗУ НОГИ ПАНА ВІЙТА ЗАЧИНЕНО АЖ ДО САМОЇ СМЕРТІ».
Отут уже Румцайс розгнівався.
— Я гарячий чоловік, — сказав вій стражникам, — і ви мене не присилуєте кланятися війтовій нозі!
Стражники відступили трохи і націлили на Румцайса рушниці.
— Як це ви ще гармати не притарабанили? — всміхнувся Румцайс. — Побачимо, що з цього буде!
Стражники в ту ж мить настромили на рушниці багнети, стали по обидва боки від Румцайса та й повели його з собою.
Пройшли вони містом, проминули поле і дісталися до узлісся. Це був Ржаголецький ліс. Тут стражники сказали Румцайсові:
— Біжи собі до лісу, а в Їчин щоб не ступив і ногою!
— Чий це наказ?
— Війта Гумпала.
Румцайс ступив поміж дерева. За хвилину з лісу пролунав голосний крик:
— Якщо війт думає, що я від нього все терпітиму, мов та підметка, то він помиляється! Ми ще побачимо, чия візьме!
Усе це сталося напровесні. А коли весна вже відцвітала, війтові Гумпалу спало на думку піти до лісу — порахувати молодих зайців.
Узяв він записник і олівець, взувся в міцні мисливські чоботи та й вирушив у путь. Іде — і скрізь йому честь та шана за його славетні ноги. В місті люди вклоняються, за містом камінці самі відкочуються з дороги. Із кущів молоді зайці визирають і вигукують номери, якими вони записані у своїх метриках:
— Перший! Другий! Третій!..
А війт іде й записує їх.
Нарешті дістався він до Ржаголецького лісу і зайшов у нього. Дерева перед ним схиляються, боровики шапочки скидають.
Коли ж Гумпал втомився, підрахував він зайців у записнику і вирішив дати своєму змореному війтівському тілу спочинок. Приліг він під ялинкою і одразу став сопіти носом, щасливо усміхаючись і дивлячись на кінчики своїх знаменитих ніг. Поринув він уже в перший солодкий сон — аж раптом щось забубоніло йому в ліве вухо: