Руді сестри
Шрифт:
Було це в понеділок, як уже сказано, по закінченні винобрання, коли повітря застигає в безруху. Льохи були повнісінькі барил, а кишені — надій або ж новісіньких банкнотів, щоїх видають банки у жовтні. Люди полагіднішали, відпочиваючи після багатоденних трудів. Лиш виноградники з опалим галуззям і сухим листом тужили за втраченими гронами.
Дон Лотаріо кілька разів обійшов площу, привітався з пастором доном Мануелем Санчесом Вальдепеньясом — змарнілим, але, як завжди, життєрадісним і дотепним; перекинувся жартом з лікаревим сином Пепіто Ортегою; помахав рукою своєму колезі Антоніо Боласу, що проїхав повз нього на авто, і, коли вкотре вже
— Добридень, доне Лотаріо! Шеф просить, якщо ваша ласка, зайти до нього в бюро.
— Що ж, ходімо!
Вони перетнули площу на порушення правил вуличного pyxу, хоча обидва репрезентували законність, і дон Лотаріо майже клусом забіг до кабінету комісара.
— Ось і я! То що за таємницю ти хотів мені повідати, друже Мануелю?
Пліній видобув тютюн та бібулку, скрутив цигарку, запалив і лиш тоді проказав урочистим тоном, старанно розділяючи слова:
— Я одержав листа від нашого приятеля, комісара бригади карного розшуку в Мадріді дона Ансельмо Пералеса.
На обличчі дона Лотаріо відбився радісний подив.
Пліній дістав з кишені листа, обережно розгорнув його, начепив окуляри й зачитав, ретельно додержуючи розділових знаків:
«Пану Мануелю Гонсалесу, шефу Муніципальної гвардії Томельйосо. Шановний і любий мій друже! Даруйте, що турбую Вас, але тепер я веду справу, в якій виступають особи, котрі походять з Томельйосо. Тож мені спало на думку, що, можливо, Вас зацікавить цей випадок і Ви зголоситесь допомогти нам. Недаремно Ви маєте славу найліпшого детектива в Іспанії.
У нас доволі роботи, мені бракує людей, тож я хотів би якнайскорше передати Вам справу. А з огляду на те, що Ви маєте почесне звання комісара і хрест за особливі поліційні заслуги (я не полюбляю слово «поліційний», та вже даруйте), мені видається доречним просити Вас про співпрацю. Я погодив це зі своїми зверхниками, які дуже прихильно ставляться до Вас і дали мені, як то нині мовиться, «зелену вулицю». Я одержав також достатні кошти на покриття всіх Ваших видатків у столиці, так само як і видатків нашого вельмишановного дона Лотаріо. Я не знаю, які у Вас стосунки з алькальдом (гадаю, якнайкращі), ані Ваших обов'язків, але не думаю, щоб існували поважні перешкоди (в противному разі прошу мене повідомити) для вашого від'їзду. Пам" ятайте, що наше прохання є високою честю як для Томельйосо, так і для міської гвардії. Одне слово, Мануелю, дайте мені знати телефоном про Ваше рішення. Я рахую, що удвох ви швидко впораєтеся з цією справою, з ми матимемо приємність провести з вами кілька днів.
Щире вітання шановному дону Лотаріо. З найкращими поважаннями Ваш добрий приятель і товариш Ансельмо».
Скінчивши читати, Пліній склав листа, вклав його знову в конверт і, знявши окуляри, подивився на дона Лотаріо.
— Але ж це чудово, Мануелю! Краще й бути не може, — підхопився той, мов розпрямлена пружина. — Прекрасна нагода для твоєї фахової кар'єри, не кажучи вже про приємність провести кілька день у Мадріді. Ми вже бозна-коли вибиралися з Томельйосо.
— Найбільше мене тішить те, що нарешті щось зрушилося, бо з часу «викрадення сабінянок», відколи минуло вже півроку, був повний застій, і я навіть боявся, що нам всохне в голові. Що ж до кар'єри, про яку ви кажете, то вона мене найменше обходить. Найгірше, що я не знаю, як про це сказати алькальдові. Ви ж бо знаєте, що я не люблю когось просити.
— Ти маєш право на щорічну відпустку, як і всі. Хоч раз скористайся
— Не люблю залишати їх надовго.
— Це буде ненадовго. Побачиш, що ми впораємося за тиждень. Та й вони можуть приїхати в Мадрід, сходити до театру. Цього року ти взяв непогані гроші за виноград.
— Але не про це йдеться…
— Та годі тобі комизитись, Мануелю!
— Я, власне… Річ у тім, що звикаєш до старих методів роботи…
— Та облиш ти свої теревені про старе і нове! В мистецтві детектива, як і в будь-якому іншому, потрібні насамперед розум та інтуїція. А тут ти на голову вищий за всю іспанську поліцію.
— З вами важко сперечатися, доне Лотаріо…
Від'їзд
Готування до подорожі були поспішні й радісні. Поспішні, бо все вдалося залагодити і від'їзд призначено на наступний День. А радісні, бо звістка розлетілася містечком, і кращі люди вітали друзів та зичили їм успіху.
Дон Лотаріо вирішив не брати авто, оскільки, як він казав, «по Мадріду не дуже роз'їздишся». Пліній придбав валізу і надяг свій єдиний цивільний старомодний костюм кольору морської хвилі. Дружині пообіцяв, що відразу по приїзді в Мадрід і замовить інший, новочасніший. Донька купила йому дві піжами — одяганка, до якої Пліній завжди ставився скептично, дві краватки й сорочки найсучаснішого крою.
Звикши носити формений кашкет, він і думки не припускав їхати простоволосим, тож хотів придбати собі берет. Але дон Лотаріо визнав це за недоречне і натомість подарував йому темно-попєлястого капелюха.
Грегорія з донькою наполягли на тому, щоб провести їх до автобуса. Пліній звелів їм чекати на майдані, тимчасом як сам зайшов до казино випити кави з доном Лотаріо. Поява вбраного в цивільне комісара викликала загальне зчудування і коментувалася ще кілька днів по тому. Він сам так звик до свого мундира, що раз у раз механічно сягав рукою ременя. Трохи невластиво почувався і в краватці, вільний вузол котрої повсякчас сповзав, відкриваючи верхній ґудзик сорочки. Дон Лотаріо кілька разів роздратовано поправляв йому краватку і заприсягся, що на-бчить його в'язати вузла «а ля Вільсон» (набагато надійнішого), як тільки вони прибудуть до готелю. У цивільному Пліній видавався нижчим і нагадував людину зі старого фотознімка. Наручний годинник був єдиною річчю, що надавала йому сучасного вигляду.
Кельнер Маноло Перона почастував їх кавою, а дон Лотаріо офірував йому на віддяку кілька білетів лотереї Пресвятої діви, покровительки виноградників.
Того дня було спродано багато квитків, і на Мадрід відходило аж три автобуси. Довкола них товпились від'їжджаючі та проводжаючі. Матері виціловували своїх синів-солдатів, немов ті вирушали до В'єтнаму, а гладкий Фараон, котрий також їхав до столиці скупитися й «провітритись», пристав до гурту Плінія ї дона Лотаріо. Двоє дівчат студенток у куцих спідничках, одна s них гирява, жували гумку. Все це строкате товариство доповнював актор-пародист Караколільйо родом з Томельйосо, що мешкав тепер у Марселі й зажив там неабиякої слави. Приїжджав сюди на похорон батька, що не завадило йому вирядитися в костюм андалусійського крою, щоправда, з жалобною стрічкою майже під пахвою, і в черевики до танців. Він ходив вихиляса поміж своїх родичів і шанувальників, які побожне Дивилися на нього.