Щит і меч

©

 http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад

з російської

Переклали: В. БІЛОВА, Р. КАРУЦЯК, А. ЯЩЕНКО

Перекладено за виданням: Вадим Кожевников. Щит и меч. Роман. М., «Художественная литература», Роман-газета, 1965, № 20–23.

Влітку 1940 року в Ризі було вбито радянського громадянина, за національністю німця.

Співробітники латвійського карного розшуку встановили: вбито з вогнестрільної зброї особливого виду, зарядженої ампулами ціаністого калію; від розриву їх виникає концентрована пара, яка миттю і безшумно вбиває жертву.

Хоча в загиблого вкрадено різні цінності: обручку, годинника, гаманець, — проте деякі з цих речей вдалося знайти в пакунку, кинутому в каналізаційний колодязь, і це спростувало версію про вбивство з метою пограбування.

Скоріш можна було припустити організовану терористичну акцію.

Вбито було крупного спеціаліста в галузі радіотехніки — інженера Рудольфа Шварцкопфа.

Його син Генріх Шварцкопф, студент Ризького політехнічного інституту, приголомшений смертю батька, не зміг дати ніяких показань.

До карного розшуку викликали Йоганна Вайса, слюсаря-механіка з авторемонтної майстерні Фрідріха Кунца.

За наявними відомостями, Йоганн Вайс у день вбивства довгий час був у квартирі Шварцкопфа, де монтував якісь прилади, замовлені інженером. Крім того, Вайс приятелював із сином Шварцкопфа, котрий захоплювався мотоциклетними перегонами, і Вайс, добрий механік, трохи вдосконалив Генріхів мотоцикл фірми «Цундап» і цим самим нещодавно допоміг Генріхові виграти змагання на кубок. Було відомо, що Йоганн Вайс акуратно відвідує збори Німецько-балтійського народного об'єднання й безплатно відремонтував автомашину крейслейтера [1] цього об'єднання адвоката Себастьяна Функа, в якого він у вільний од майстерні час підробляв шофером.

На допиті Йоганн Вайс поводився дуже стримано, відповідав на запитання ухильно. А коли молодий співробітник латвійського карного розшуку роздратовано дорікнув Вайсові, ніби той не хоче допомогти слідству, хоча вбито його співвітчизника, Йоганн Вайс відповів,

що не бачить нічого дивного в тому, що вбито саме його співвітчизника. Адже латиші ставляться зараз до німців украй недружелюбно.

Слідчий обурився. Він став докоряти Вайсові: і як, мовляв, йому, молодому робітникові, не соромно говорити таке? Хіба Вайс не розуміє, що саме тепер, як ніколи, почуття пролетарської солідарності повинне об'єднувати всіх робітників незалежно від їхньої національності?

Вайс слухав серйозно, уважно, але з його холодного, спокійного обличчя не можна було зрозуміти, як він сприймає слина слідчого — теж молодого робітника, який тільки-но став співробітником карного розшуку. Сюди його послала партійна організація скляного заводу, хоча до нової професії він не мав ні покликання, ні здібностей. Про це співробітник зопалу теж сказав Вайсові, але ніякого співчуття у Йоганна не викликав.

З карного розшуку Вайс пішов до кафе, замовив пиво, сосиски й неквапно поснідав. І так само неквапно попрямував до зупинки, пропустив один трамвай, сів тільки в другий і цілу дорогу меланхолійно дивився у вікно, але, не доїжджаючи зупинки до будинку, де жив крейслейтер Німецько-балтійського народного об'єднання адвокат Себастьян Функ, вийшов і поспіхом, мало не бігцем кинувся вперед.

Себастьян Функ, товстий, широкоплечий, майже квадратний чоловік з тугим животом і важко обвислими щоками, нетерпляче тупцяв біля під'їзду свого будинку. Коли Вайс подав до парадного старомодний «Адлер», Функ ледве вліз на передне сидіння й сердито спитав:

— Чому це я мушу чекати машину, а не машина мене?

Вайс покірно відповів:

— Вибачте, пане Функ, але в мене великі неприємності.

— Які там у тебе можуть бути неприємності? — бридливо буркнув Функ і пообіцяв: — Це я тобі сьогодні зроблю неприємність. — Однак, змилосердившись, спитав: — Ну, що там у тебе таке?..

В міру того як Вайс докладно розповідав, про що його допитували в карному розшуку, Функове обличчя набирало дедалі благодушнішого виразу. Він поплескав шофера по плечу.

— Це нічого, коли тебе посадять. Їм потрібен злочинець-німець. Ти німець.

— Але, пане Функ, ви ж мене знаєте. І я дуже просив би вас при потребі бути моїм адвокатом.

— Ніякої потреби не буде, — недбало кинув Функ. — Ти робітник, а робітника вони не підозріватимуть.

— Та який я робітник? — палко заперечив Вайс. — Ви ж знаєте, що я збирався стати фермером. Я не знав, що ферма вже не належить моїй тітоньці.

— Авжеж, ти цього не знав і тому кілька місяців так зворушливо доглядав свою хвору тітоньку, що всі говорили про тебе, як про винятково порядного юнака. Не дивуйся. Як крейслейтер, я вважаю за свій обов'язок знати про тебе все, чого навіть ти про себе не знаєш.

— Але ж я любив свою тітоньку, хоч, звісно, дуже засмутився, не одержавши спадщини.

Функ похитав головою.

— Я гадаю, на кладовищі ти плакав водночас і за тітонькою, і за спадщиною… — Спитав сухо: — Ти все ще вагаєшся — їхати тобі на батьківщину чи лишатися з більшовиками?

— Пане Функ, — промовив Вайс, — тепер я вирішив: їхати, і якомога швидше.

— Чому тепер, а не раніше?

— Сьогодні в карному розшуку я зрозумів, як погано тут ставляться до німців. Пан Кунц обіцяв залишити мені свою майстерню, щоб я став її фіктивним власником. Я думав, що матиму тут більше перспектив, ніж на батьківщині. Але я тепер зрозумів: майстерню конфіскують. І я змушений буду піти на завод простим робітником. А я волію краще бути солдатом на батьківщині, ніж робітником тут.