Серце Змії
Шрифт:
Афра Деві, біолог, узяла слово. Молода жінка, що стала ще вродливішою від нервового збудження, часто піднімала погляд до картини над дверима. Виконана перспективними фарбами, велика панорама Місячних гір Екваторіальної Африки з вражаючим контрастом понурих лісових схилів і світлоносного скелястого гребеня немовби відтінювала її думки.
Афра говорила, що людство давно відмовилося від колись поширених теорій, що мислячі істоти можуть бути будь-якого вигляду, найрізноманітнішої будови. Пережитки релігійних забобонів примушували навіть серйозних учених необдумано припускати, що мислячий мозок може розвиватися в будь-якому тілі, як колись вірили в богів, що являлися в будь-якій подобі. Насправді подоба людини, єдиної на Землі істоти з мислячим мозком, не
Наше поняття людської краси і краси взагалі народилося з тисячолітнього досвіду — несвідомого сприйняття конструктивної доцільності і досконалості пристосування до тієї чи іншої дії. Ось чому гарні і могутні машини, і морські хвилі, і дерева, і коні, хоча все це різко відрізняється від людської подоби. А сама людина ще у тваринному стані завдяки розвитку мозку позбавилася від необхідності вузької спеціалізації, пристосування лише до одного способу життя, як властиво більшості тварин.
Ноги людини не придатні для безперервного бігу на твердому, тим більше на в’язкому ґрунті і, одначе, можуть їй забезпечити тривале й швидке пересування, допомагають здиратися на дерева і лазити по скелях. А рука людини — найбільш універсальний орган, вона може виконувати мільйони справ, і, власне, вона вивела первісного звіра в люди.
Людина ще на ранніх стадіях свого формування розвинулася як універсальний організм, пристосований до різноманітних умов. З подальшим переходом до суспільного життя ця багатогранність людського організму стала ще більшою, ще різноманітнішою, як і його діяльність. І краса людини у порівнянні з усіма іншими, найбільш доцільно влаштованими тваринами — це, окрім досконалості, ще й універсальність призначення, посилена і відточена розумовою діяльністю, духовним вихованням.
— Мисляча істота з іншого світу, якщо вона досягла космосу, так само високо досконала, універсальна, тобто прекрасна! Ніяких мислячих чудовиськ, людино-грибів, людей-восьминогів не повинно бути! Не знаю, як це виглядає у дійсності, зустрінемося ми зі схожістю форми чи з красою в якомусь іншому відношенні, але це неминуче! — закінчила свій виступ Афра Деві.
— Мені подобається теорія, — підтримав біолога Тей Ерон, — тільки…
— Я зрозуміла, — перебила Афра. — Навіть найменші відхилення від звичного вигляду створюють потворності, а тут імовірність відхилень надто велика. Адже незначні відхилення форми: відсутність носа, повік, губ на людському обличчі, викликані травмою, сприймаються нами як потворність і страшні саме тим, що вони на спільній людській основі. Морда коня чи собаки дуже різко відрізняється від людського обличчя, і все ж вона не потворна, навіть гарна. Це тому, що у ній краса доцільності, у той час як на травмованому людському обличчі гармонія порушена…
— Отже, якщо вони будуть за подобою дуже далекі від нас, то не видадуться нам потворними? А якщо такі самі, як ми, але з рогами й хоботами? — не здавався Тей.
— Роги мислячій істоті не потрібні і ніколи в неї не будуть. Ніс може бути витягнутий на кшталт хобота (хоча хобот при наявності рук, без яких не може бути людини, також не потрібний). Це буде окремий випадок, необов’язкова умова будови мислячої істоти. Проте все, що складається історично, в результаті природного добору, стає закономірністю, якимось середнім з безлічі відхилень. Отут-то виступає у всій красі всебічна доцільність. І я не чекаю рогатих і хвостатих чудовиськ у зустрічному зорельоті — там їм не бути! Лише нижчі форми життя дуже різноманітні; що вище, то вони більш схожі одна на одну. Палеонтологія показує нам, у які жорсткі рамки вправляв вищі організми еволюційний розвиток, — згадайте про сотні випадків повної зовнішньої подібності у вищих хребетних з цілком різних підкласів — сумчастих і плацентарних.
— Ви перемогли! — згодився Тей Ерон з Афрою і, не без гордості за подругу, окинув присутніх.
Несподівано став заперечувати
Тоді на захист біолога став Мут Анг.
— Лише недавно я думав про це, — сказав командир, — і зрозумів, що на вищому щаблі розвитку ніякого нерозуміння між мислячими істотами не може бути. Мислення людини, її свідомість відображають закони логічного розвитку навколишнього світу, всього космосу. В цьому сенсі людина — мікрокосм. Мислення підкоряється законам світобудови, котрі єдині повсюди. Думка, де б вона не з’явилася, неминуче буде мати в своїй основі математичну й діалектичну логіку. Не може бути жодних «інших», цілком несхожих мислень, оскільки не може бути людини поза суспільством і природою…
Радісні вигуки заглушили командира.
— Чи не занадто сильно? — несхвально сказав Мут Анг.
— Ні, — сміливо заперечила Афра Деві, — завжди захоплюєшся збігом думок у цілого ряду людей. У цьому запорука їх вірності і почуття товариської опори… особливо якщо підходиш із різних боків науки.
— Ви маєте на увазі біологію й соціальні дисципліни? — спитав Яс Тін, що досі мовчав, за звичкою влаштувавшись в зручному кутку канапи.
— Так! Найяскравішим у всій соціальній історії земного людства було неухильне зростання взаєморозуміння з ростом культури і широти пізнань. Що вищою ставала культура, то легше було різним народам і расам безкласового суспільства зрозуміти одне одного, то яскравіше світили всім спільні цілі облаштування життя, необхідність об’єднання спочатку кількох країн, а затим і всієї планети, всього людства. Зараз, при тому рівні розвитку, котрого досягнуто на Землі і, без сумніву, тими, хто йде нам назустріч… — Афра замовкла.
— Це так, — згодився Мут Анг, — дві різні планети, що досягли космосу, легше домовляться, аніж два дикі народи однієї планети.
— Але як же щодо неминучості війни навіть у космосі, в якій були впевнені наші предки з досить високим рівнем культури? — спитав Карі Рам.
— Де вона, та знаменита книга, обіцяна вами, — згадав Тей Ерон, — про два космічні кораблі, які при першій же зустрічі хотіли знищити один одного?
Командир знову попрямував у свою кімнату. Цього разу йому нічого не завадило. Мут Анг повернувся з маленькою восьмипроменевою зірочкою мікрофільму і вклав її у читаючу машину. Фантазія стародавнього американського автора цікавила всіх зорельотчиків.
Оповідання, що називалося «Перший контакт», у драматичних тонах описувало зустріч земного зорельота з чужим у Крабовидній туманності, на відстані понад тисячу парсеків від Сонця. Командир земного зорельота віддав наказ приготувати усі зоряні карти, матеріали спостережень і обчислень курсу до миттєвого знищення, а також спрямувати на чужий корабель усі гармати для руйнування метеоритів. Затим земні люди стали вирішувати щонайвідповідальнішу проблему: мають вони право спробувати вступити в перемовини з чужим зорельотом чи повинні негайно атакувати й знищити його? Сенс великої тривоги людей Землі полягав у побоюванні, що чужі розгадають шлях земного корабля і як завойовники з’являться на Землю.
Дикі думки командира приймалися екіпажем корабля за незаперечні істини. Зустріч двох незалежно виниклих цивілізацій, на думку командира, повинна неминуче вести до підкорення одної і перемоги тої, яка володіє більш сильною зброєю. Зустріч у космосі означала або торгівлю, або війну — нічого іншого не спало на думку авторові.
Невдовзі з’ясувалося, що чужі дуже схожі на земних людей, хоча бачать тільки в інфрачервоному світлі, а перемовляються радіохвилями; все ж люди відразу розгадали мову чужих і зрозуміли їх думки. У командира чужого корабля були такі ж убогі соціальні пізнання, як у людей Землі. Він сушив голову над завданням, як вийти з рокованого становища живим і не знищити земний корабель.