Серед бурі

Гринченко Борис Дмитриевич

Вона вмира, мій господи святий!..

Біжіть мерщій по лікаря... по діда!..

Шукайте крізь - на шанцях і в дому.

Кільки козаків вибігає.

Оксана

Та ні-бо, ні!.. Я не вмираю... Сили

Чогось нема...

Лясковський

Зв'язали ви мене...

Коли вже так, то й їх в'яжіть зо мною,-

Хоружого й суддю,- бо і вони

У справі тій були…

Старовський

Брехня!

Жилинський

Неправда!

Лясковський

Ні,

правда все!.. В'яжіть, щоб не втекли.

Білоченко

Суд розбере! А поки- всіх зв’язати!

Старовського й Жилинського в'яжуть, забираючи в їх зброю. Два козаки - вбігають.

Козак 1

Ляхи! Ляхи!.. На шанці лізуть... б’ють...

Козак 2

Хтось одімкнув малую браму, вперлись…

У брамі бій... вже сили не стає…

Білоченко

Полковнику, твоє на шанцях місце!

Коваленко

Ви ж бачите - не можу: умира.

Як я її самую тут покину?..

Білоченко

А вороги як візьмуть місто - всі

Тоді вмремо... Забув свою повинність!

Оксана

Іди, іди!.. Я не умру, діждуся…

Повинен ти оборонити всіх…

Ще козак убігає.

Козак З

Пробилися вже вороги у браму.

Коваленко

Прости мене, кохана,- я піду.

(До Грицька.)

Доглянь її ти, брате, поки справлюсь.

Припадає до Оксани, цілуючи її, і зараз устає. Під голову Оксані підкладають жупан.

Пан писар тут зостанеться нехай

І береже, аж поки я вернуся…

Гей, шаблю дай!

Йому подають кільки шабель, він бере першу.

До бою, лицарі!

Вибігає з шаблею, за їм козаки. Лясковського, Старовського та Жилинського виводять. Оксана на помості лежить, біля неї Грицько, писар теж на помості стоїть трохи віддалік. Збройні козаки круг помосту.

Спершу тихо, тоді чути стріляння, бойовий гук і галас. Увесь час він то притихає трохи, то більшає.

Оксана

Як б'ються там... О господи єдиний!

Подай ти їм подужать ворогів!..

Крицький

Подужають,- адже ж бо там полковник…

Грицько

Сестриченько, де вражено тебе?

Оксана

У груди... ой!..

Грицько

Чому не можу взяти

Я кулю сю до себе в тіло,- хай

Умер би я, а ти була б здорова.

Оксана

Я

дякую, мій братіку, тобі...

Як дуже враз у грудях заболіло.

Крицький

Перенести б додому пані,- там

Оглядіти і рану можна буде.

Оксана

Ой ні, мене вже не займайте ви…

Я хочу тут... Його я тут діждуся…

Змовкають. Стріляння чути раз-у-раз.

Крицький

Завзятий бій!.. І наче дужче все…

Ні, затиха... Тепера чути далі,-

Се ворогів погнали... Наші б’ють!

Оксана

Мій господи, коли б мені діждатись!..

Грицько

Яка бліда ти, сестро, Боже мій!..

Оксана

Дарма... дарма!.. Аби достало сили Діждатися...

Крицький

Та діждетесь!.. Ось-ось

Всі вернуться, і пан полковник прийде…

Тоді ми вас мерщій перенесем,

Щоб дома ви були... і лікар буде

Вас гоїти…

Оксана

Чом Василя нема?

Так довго вже!..

Грицько

Ось чути,- йдуть неначе…

Крицький

Уже ідуть, вертаються назад.

Козак убігає.

Козак

Подужали!.. Ляхів прогнали з міста!

Козак 2

(убігає)

З потугою гетьман Петро іде;

Злякавшися, ляхи знімають табор.

Оксана

Хвала тобі, мій господи святий!..

Коли б його побачити, то більше

Не треба вже нічого…

Крицький

Йде полковник.

Коваленко швидко ввіходить і кидається на поміст, за їм кільки козаків стають біля помосту.

Коваленко

Голубочко, моя єдина зоре!

Нахиляється над Оксаною. Грицько підводиться і стає далі. В сей час ударено за сценою в сурми і виходять збройно й з прапором козаки-дорошенківці, а за їми й кальницькі.

Крицький

(до сурмачів.)

Гей тихо!.. Цить!

(Показує на Оксану. Сурмачі відразу стихають і всі стають мовчки.)

Коваленко

(до козаків.)

Керею дай! На їй

Перенести!

Оксана

Не треба... умираю... Не покидай!

Коваленко

Навіщо кажеш так? Ти житимеш!..

Оксана

Вже смерть приходе, чую…

Коханий мій, прощай, прощай навік!