Серед степів
Шрифт:
– Коли ти одною ногою торкнувся, то, звісно, вона здалася холодною. А ти - разом!
– От-так!
– гукнув Яким і, наче хто здоровенну каменюку шпурнув, кинувся у воду.
Закипіло, заревло навкруги, аж річка охнула й нестямно на всі боки захиталася. Ви й незчулися, як Яким біля вас виринув.
– Го-го-го-го-о!
– загукав він товсто на всю горлянку, аж луна в лісі розляглася.- Брат ти мій, яка холоднеча! Ану - грітися! Ану - аж на той бік І І, мов добрий косар, замахав Яким руками, ріжучи руками впоперек хвилі. Вода під ним гула-клекотіла, видавлений слід довгим поясом відзначався по річці, а Яким,
"Чи то б хто подумав, щоб Яким, отакий неповороткий, та отак плавав",- дивуєтесь ви. І - ну навздогінці!.. Шкода! Не вашим слабим рукам сперечатися з дужими Якимовими; нема в вас ні того хисту, ні тієї дотепності. Яким, мов риба, пливе і води, здається, не черкається, он уже недалеко до того боку сягає; а у вас уже руки помліли, дихати стає важко, а ви ще й до середини не добулись, щоб перепочити, ви перекидаєтесь на спину.
– Еге-е,- регоче Яким з того берега, шаруючи руки піском.- Ви всіма нападами? А нуте, ще по-жіночому!
Той глум Якимів коле вас, щипає; досада впивається в серце.
"Постій же!
– думаєте ви.- Я таки тебе здивую!" - І, перекинувшись на бік, починаєте пливти.
– А це ж по-якому? По-павучачому? Так павуччя тільки стрибає!
– регоче Яким.
Та ви вже не дослухаєтесь досади; ви раді, що добралися до неглибокого місця, де ви ногами черкнулися дна. Слава богу! А то вам довелося скілько разів і похлинутись водою; руки наче хто пов'язав, а ноги позмикав - не слухаються вашої волі.
– Хай тобі всячина, Якиме!
– перепочивши трохи, мовите ви.- 3 тобою не спливеш. А я думав, що ти тільки по-сокирячи і вмієш.
– І по-сокирячи, як схочу!
– регоче Яким і знову пускається вплав.
Посеред річки він почав показувати, як по-сокирячи плавати: то пірне, то вирне, то заплеще в долошки, то заверещить: "Рятуйте!", то зарже, як жеребець.
– А це вам й по-жіночому!
– гукає він знову, розплатується на воді, мов жаба, вихав спиною, перебирає ногами так, що вода кругом нього, наче під потоками, пінить та шумить.
А це зразу Яким як зажеліпае:
– Ох ти, бісова тварюко! Тпру-у 1 - і чимдуж замахав руками.
Не встигли ви підвестися, подивитися, чого то Яким так затурбувався, як він уже й на той берег виплив і голий помчався вподовж луки.
Що там лучилось? Ви підводитесь і бачите, як гнідко, вивернувшись на траві, наміряється перекинутись; хитнеться з боку на спину, підніме ноги вгору, вамеле ними та й упаде на бік.
– Бач, падло!
– гукнув Яким біля гнідка, коли той таки перекинувсь.
Гнідко, зачувши біля себе грізний голос Якимів, підвівся на передні ноги, глянув на Якима й зразу підскочив на задні, схиляючи низько голову, мов засоромився, що без хазяйського приводу трохи побавивсь.
– Стій, я тебе, бісова звірюко, скупаю!
– свариться Яким і почина одв'язувати повід. Гнідко наблизився до Якима, скоса блиснув на нього своїм червоним оком і тернувся об бік мордою.
– Ану! Чи бач, зрадів?!
– І Яким замахнувся кулаком на гнідка. Той, прищурюючи око, геть одвів голову набік.
Через
– Купай же, Якиме, гнідка, а мені час і вилазити,- кажете ви Якимові, почуваючи, що вода взяла-таки своє; частіше та частіше, обсипа вас з-за спини морозом, зуби цокочуть, ви повинні міцніше їх зціплювати.
Повагом ви перепливли річку, мерщій вискочили на берег одягатися. Одежа, напечена сонцем, гріє вас;
тепер вам любе її тепло: воно зупинило несподіваний холод, що вас так зразу обняв, викликає якісь утішні почування, будить думки; глибоко вони до серця доходять. Обличчя ваше сумне, задумане; сказать би, ви розсердилися на кого. Та то тілько так здається, то тілько зокола; то незвичайна облуда тихої відради, що розпускається у вашому серці якимсь теплим привітом.
Ось ви мовчки, не дивлячись нікуди, оділись; мовчки знялись, почимчикували під тінь широковерхої осокорини, де Яким розклав багаття; ненароком глянули на казанок з водою над вогнем - чи не кипить ще?
– і, наглянувши недалеко зелену, як рута, полянку, вивернулися на ній, як на м'якому килимі.
Тихо. Ви чуєте, як ваше серце б'ється об груди глухо, обрубо… А то що шумить? Ваша кров? Ні, то червоне полум'я, знявшись угору, лиже чорне дно казанкове і сичить на ньому незнарошне пролита вода, злегка лопочуть дрова; з річки доноситься гук та регіт Якимів, порскання гнідкове… Над вами стоїть гінка сокорина, високо вгору буяє, широко розвела на всі боки свою густу верховину і прикрила вас легенькою тінню. А он, на праву руч, здіймаються гори, підковою обняли вони ту долину, де ви лежите; вся верховина їх покрита густим лісом, а боки покриті глибокими ярами та крутими проваллями… Он понавертало цілі купи жовтої глини; понаставляло гострих стрільчатих голів червоного глею. Он гола скеля стоїть, трохи похилилася набік; на самім її вершечку примостилася біла береза, журливо спустивши віти додолу… І над усім цим високо розпросторилося блакитне небо; блискуче сонце обдає все своїм яскравим світом. Здається, перед вами стоїть картина й любо вражає ваші очі своєю чарівничою красою. Ви так задивилися на все те, так замилувалися, що незчулися, як і ваші очі закрились, як тихе забуття почало колихати вашу голову.
– Еге-ге! Я думав, що ви тут доглядаєте? А ви спати!
– чуєте ви голос Якимів.
Розкриваєте очі, зиркнули… Яким, пустивши гнідка по волі, мерщій кинувся до триніжка, звернув казанок набік і надержує, поки той перестане клекотіти. Гнідко пішов попаски, вищипуючи свіжу траву та вишукуючи зеленішую місцину.
– Гей! гей! гнідко! гнідко!
– гукає Яким, зігнувшись над триніжком і не знаючи, що йому робити; чи казанок доглядати, чи гнідка завертати?
Ви поспішаєте на поміч, берете з Якимових рук держалко з казанком, а він біжить мерщій гнідка ловити. "Клопіт!" - думаєте ви, задивляючись, як Яким забігає вперед гнідкові, хитрить його перейняти. "Клопіт!" - б'є у вашу голову, як ви звернули увагу на себе. "От якби було не вивертатися під осокором та доглядати казанка, то й клопоту б не було, може б, уже досі й каша зварилась, не ссало б так за серце, не в'яло під грудьми…"