Сонячна машина

Винниченко Владимир Кирилович

А яо юрбi спочатку шарудить шепiт: «Рудольф Штор… Рудольф Штор, Рудольф Штор!», потiм переходить у

гомiн, лиця повертаються до авто, наставляючи в одну точку бiноклi очей, не вiдриваються, тягнуться. I коли червона голова перед ними схиляється до руки й застигає в поцiлунку, очi юрби застигають так само, як Трудиш. А коли червона голова пiдводиться й обводить лиця серйозним i сяючим поглядом, вони здригаються одним рухом i вибухають.

— Слава Рудольфовi Шторовi! Слава Рудольфовi Шторовiї Слава! А-а! А-а!)

Крик помалу, зигзагами,

як по запаленому шнурку, перебiгає всiєю площею, запалює всi голови, здiймаь величезний вибух оплескiв, вигукiв, натовпу.

Рудольф Штор уже стоїть на ногах i киває головою на всi боки. А всерединi прикушує посмiшку: iдола спiймано! Потiк тiл пiдхоплює iдола разом з авто i везе його трiумфальним походом.

Iз-за будинкiв на сиво-молочнi хмарини, на пухкi кучерi землi тепло лягають рожево-золотi благословляючi пальцi Великої Матерi.

Берлiн — 1922. Равен — 1924.