Сріблясте марево
Шрифт:
Дівчина замовкла на півслові. У глибині зали із грюкотом розлетілися навстіж дві половинки дверей. На порозі виникла скуйовджена постать. Молодий чоловік з борідкою, у розстебнутій сорочці, як здалося Галею, вкритій плямами кіптяви чи сажі, безладно замахав руками.
Кадіус весь подався наперед, очі тривожно заблищали.
— Що з вами, Яне? Щось сталося?
— Четвертий конденсатор… Оболонка не витримує, метал як віск. Скажена температура! Неможливо підступитися, пекельний жар…
Професор кинувся до розхристаної постаті. Дівчина схопила Галея за руку, мовчки,
Жермен з докором похитала головою. Галей зрозумів: їй не сподобалося, як він розмовляв із професором.
— Добре. Не треба сваритися, — сказав Галей і запитливо глянув їй у вічі.
Вона відчинила дверцята шафи, вийняла автомат.
— Патрони на полиці, їх удосталь. Він виважив зброю в руці. То був невеликий чорний “стен-ган”.
— Що ж далі?
— Про це вже можна було б і здогадатися. Вам доручено подбати про безпеку професора Кадіуса.
Галей пильніше оглянув кімнату, що служила за вітальню. Підійшов до вікна, злегка відхилив штору. Синювате проміння місяця заливало кущі та дерева саду.
— Чи багато мешканців у цьому домі? Жермен повела плечем.
— Крім нас із вами — професор Кадіус, Ян Тронковський та ще садівник. Його кімната внизу.
— Хто він, цей Тронковський?
— Чи не забагато допитливості, мосьє, для початку?
— Послухайте, мадемуазель, — неголосно мовив Галей, — мені не хотілось би бути сліпим щеням, яке навмання тичеться носом туди й сюди. Якщо я правильно зрозумів, то йдеться не про сторожування біля професорової вілли, для цього досить придбати вівчарку. Я догадуюсь також, що коли професора охороняємо ми, то напевно не від нічних злодіїв. Тож зрозумійте й мене, і допоможіть мені в цьому ділі.
Хвилину подумавши, дівчина зітхнула.
— Ви маєте рапію. З кого почнемо?
— Можна почати з вас.
— Будь ласка. До війни працювала репортером у газеті. Рік тому мене, як оце вас, послала сюди організація. З Кадіусом я була трохи знайома, колись надрукувала статтю про його погляди на роль жіноцтва в науці. Моє перше нікчемненьке інтерв’ю…
— Ви часто виходите з дому?
— Доводиться. Я ж веду тут усе хатнє господарство.
— Гм, вам не позаздриш… Тепер про Тронковського. Хто він?
— Уперта ви людина, — посміхнулася Жермен. — Можете бути спокійні, з цього боку домові також ніщо не загрожує.
— Здається, мені треба дбати не про дім, а про його господаря. Це не одне й те ж.
— Ян Тронковський — молодий учений, асистент професора і його помічник. Він із Польщі. Ви задоволені такою характеристикою?
— Ще одне запитання. Професор Кадіус… вірніше, його робота… Це не підлягало розголосу і раніше, до війни, чи лише тепер він змушений критися із своєю працею?
Обличчя Жермен замкнулося, вона дивилася на Галея насторожено.
— Вам що-небудь казав Дап’ю з цього приводу?
— Казав, що мені варто питати якомога
— Коли я скажу, що перед війною професор Кадіус вирощував шампіньйони, вас така відповідь влаштовує?
— Цілком. Це полегшить справу. Тільки якщо проблема шампіньйонів не містила в собі чогось такого, що з самого початку могло зацікавити німецьких агентів, — буркнув Галей.
Жермен підвелася.
— Допит закінчено, мосьє?
Не відгукнувшись, Галей знову підійшов до вікна. В саду, на освітленій місяцем доріжці, маячила невиразна постать. Галей підізвав Жермен.
— Садівник?
— Так, це Буардьє.
— Давно він тут мешкає?
— Близько п’яти років. Кадіус каже, що добряк Буардьє давно став приналежністю дому, як оцей гобелен чи люстра.
— Дякую. Поки що запитань немає.
— Слава богу.
Звичним рухом Жермен відкинула чорне волосся, пройшлася по кімнаті і раптом рвучко повернулася до Галея. Ще мить тому її трохи насмішкувате обличчя тепер було стурбоване. Вона промовила, ніби роздумуючи:
— Здається, ви таки досягли свого. Ваша прискіпливість хоч кого похитне. Я подумала… Але ні, просто ви умієте досить швидко натиснути на чужу психіку.
— І все ж, що саме вам спало на думку?
— Скажу, тільки попереджаю: у мене немає жодних підстав підозрювати в чомусь Буардьє. Садівник чесно виконує свою роботу, весь час перебуває на віллі, ні з ким не зустрічається. Єдина деталь, яка, можливо, вас зацікавить: Буардьє влаштувався на роботу до професора саме тоді, коли Кадіус розпочав дослідження над… шампіньйонами. Як бачите, я набралася від вас недові-
ри до людей, хоч і певна, що тут не більше ніж звичайний збіг подій, якщо появу садівника в домі можна назвати подією. Бідний Буардьє! Він і не здогадується, скільки уваги зараз приділено його особі.
— Тим краще, якщо не здогадується, — кинув Галей.
Малиновий звук зненацька порушив тишу, срібне дзюрчання переривалося короткими паузами і знову настирливо повторювалося десь близько.
“Телефон”, — стрепенувся Галей і встав. Він прокинувся, як тільки засіріло. Сидів одягнений біля столу, барабанив твердими пальцями по гладенькій полірованій поверхні, приводив у лад думки, щоб зосередитись, перед тим як починати день на віллі Кадіуса.
Минулої ночі Жермен провела його вниз, показала відведену йому кімнату. І ось тепер, почувши дзвінок телефону, Галей смикнувся був до дверей, та стримав себе. Дзвінок його не обходив, той, кому треба, сам відізветься на нього, як відзивався й раніше. Галей лише злегка прочинив двері. Його очам відкрився розкішний хол: дубові панелі, картини у позолочених рамах, товстий килим на підлозі, широкий камін.
До каміна, де стояв телефонний апарат, поспіхом наближався високий чоловік у робочому комбінезоні та береті. Взявши трубку, він схилив голову й заговорив: