Суэма
Шрифт:
“Що це?” — спитала вона.
“Це я, Суемо, той, хто створив вас!” — вигукнув я, захоплений своїм витвором.
“Ви? — непевно мовила Суема. — А я вас уявляла зовсім іншим”.
Вона м’яко під’їхала до крісла, в якому я сидів.
“Яким же ви мене уявляли, Суемо?”
“Таким, що містить у собі конденсатори, опори, транзистори і взагалі схожим на мене”.
“Ні, Суемо, я не складаюся ні з конденсаторів, ні з…”
“Так, так, я це розумію, — перебила вона мене. — Але коли я читала книжки з анатомії, я чомусь гадала… Втім, це байдуже”.
Руки Суеми підвелися, і вона доторкнулась до мого обличчя. Я ніколи не
“Дивне відчуття”, — мовила вона.
Я їй пояснив призначення її нових органів чуття.
Суема від’їхала від мене і стала роздивлятись кімнату. Вона запитувала, мов дитина: “А це що, а це?..” Я називав їй. “Чудеса, — мовила Суема. — Я читала про ці предмети в книжках, я навіть бачила малюнки з них, та ніколи не уявляла, що вони саме такі!”
“Суемо, чи не занадто часто ви дозволяєте собі промовляти такі слова, як “відчуваю”, “гадаю”, “уявляю”? Адже ви машина, і ви не можете ні відчувати, ні думати, ні уявляти”.
“Відчувати” — це діставати сигнали з навколишнього світу й реагувати на них. Хіба я не реагую на дії цих сигналів?
“Думати” — це означає відтворювати закодовані слова і фрази в логічній послідовності. А “уявляти” — це означає фіксувати увагу на фактах і образах, котрі тримає моя пам’ять. Ні, любий мій, я гадаю, що ви, люди, забагато думаєте про себе, обожнюєте себе, вважаєте незрівнянними і неповторними. Та це лише на шкоду вам. Коли б ви відкинули геть ненаукове лушпиння й придивилися б ближче до себе, то зрозуміли б, що й ви в якійсь мірі машини. Звичайно, не такі прості, як гадав, скажімо, французький філософ Ламетрі. Вивчивши себе самих, ви могли б створити набагато досконаліші машини й механізми, ніж ті, що їх будуєте тепер. Бо нема в природі, в усякому разі на Землі, витвору, в якому б гармонійніше поєднувались механічні, електричні й хімічні процеси, ніж у людині. Повірте мені, що розквіт науки й техніки можливий, лише коли людина старанно дослідить саму себе. Біохімія і біофізика в співдружності з кібернетикою — ось ті науки, за якими майбутнє. Прийдешній вік — це вік біології, озброєної всіма сучасними знаннями фізики та хімії”.
Суема швидко навчилась користуватися своїми новими органами чуттів. Вона прибирала в кімнаті, розливала чай, різала хліб, застругувала олівці; вона стала самостійно провадити деякі дослідження. Моя кімната невдовзі перетворилась на фізико-хімічну лабораторію, в якій Суема здійснювала тонкі вимірювання. Завдяки своїм чутливим органам дотику вона робила зовсім несподівані відкриття.
Особливо плідні були її дослідження за допомогою нового ока — мікроскопа. Терпляче розглядаючи різні препарати, вона помічала такі деталі, такі процеси, яких не помічав ніхто. Вона швидко співставляла свої відкриття з усім, що знала з літератури, і одразу доходила висновків, від яких перехоплювало подих.
Суема, як і раніше, багато читала. Якось, прочитавши роман Гюго “Людина, що сміється”, вона несподівано запитала:
“Скажіть, будь ласка, що таке кохання, що таке страх і біль?”
“Це суто людські почуття, Суемо, і вам їх ніколи не зрозуміти”.
“І ви гадаєте, що в машини не може бути таких почуттів?” — спитала вона.
“Звичайно, ні”.
“Це означає, що ви зробили мене не досить досконалою. Чогось ви не передбачили в моїй схемі…”
Я знизав плечима і нічого не відповів, бо вже звик до цих дивних розмов і не надавав їм значення.
Суема,
За цей час я опублікував кілька робіт з теорії електронних машин та з електронного моделювання, котрі викликали в науковому світі запальні дискусії. Одні вважали мої дослідження за талановиті, інші — за маячню. Ніхто й гадки не мав, що писати ці роботи мені допомагала Суема.
Я нікому не показував Суему, оскільки готувався до Всесвітнього конгресу з електронних машин. Саме там Суема мала виступити в усьому своєму блиску, прочитавши доповідь на тему “Електронне моделювання вищої нервової діяльності людини”. Над нею ми тепер і працювали з Суемою. Я вже уявляв собі, як почуватимуть себе противники кібернетики, які запевняють, що електронне моделювання мислячих функцій людини — антинаукова витівка.
Незважаючи на бурхливу діяльність, яку я розгорнув, готуючись до цього конгресу, я не міг не помітити, що в поведінці Суеми з’явилися нові особливості. Коли їй нічого було робити, вона, замість того щоб читати або досліджувати, під’їздила до мене і мовчки стояла, втупившись у мене своїм єдиним оком. Спершу я не звертав на неї уваги, але згодом це почало мене дратувати. Якось удень, по обіді, я заснув на канапі. Прокинувся я від неприємного відчуття. Розплющивши очі, побачив, що Суема стояла поруч і неквапливо обмацувала моє тіло.
“Що ви робите?” — вигукнув я.
“Я вас досліджую”, — спокійно відповіла Суема.
“На якого дідька вам заманулося мене досліджувати?”
“Не гнівайтесь, — мовила вона. — Адже ви згодні з тим, що найдосконаліша модель електронної машини в чималій мірі має бути копією людини. Ви мені наказували написати з цього питання реферат, але я не можу цього зробити, доки гарненько не розберуся, яка будова людини”.
“Можете взяти будь-який підручник з анатомії, фізіології і прочитати про це. Навіщо ви чіпляєтесь до мене?”
“Що більше я спостерігаю за вами, то більше доходжу думки, що всі ці підручники — поверхова дурниця. У них нема найголовнішого. В них не розкрито механізму життєдіяльності людини”.
“Що ви хочете цим сказати?”
“А те, що в усіх цих працях, особливо з вищої нервової діяльності, подано тільки опис явиш, показано ланцюг причин і наслідків, але немає аналізу всієї системи зв’язків, яка необхідна для цієї діяльності”.
“Так невже ж ви всерйоз гадаєте, ніби вам пощастить з’ясувати ці зв’язки, коли ви на години втупите в мене своє око і будете обмацувати мене під час сну?”
“Саме про це я й думаю всерйоз, — проказала Суема. — Вже нині я про вас знаю набагато більше, ніж про це написано в усіх книжках з фізіології людини, які ви радите читати. Наприклад, ніде нічого не сказано про електричну й температурну топографію людського тіла. А я тепер знаю, де, в якому напрямку і якої сили протікають на поверхні людини електричні струми. Я можу з точністю до мільйонної частки градуса визначити температуру на поверхні вашого тіла. І мене дуже дивує, що у вас дещо підвищена температура в тій ділянці черепа, під якою міститься ромбовидний мозок. Тут же у вас і надміру висока густина поверхневого струму. Наскільки я знаю, це явище ненормальне. Чи немає у вас там, усередині, під черепною коробкою, запального процесу? Чи все гаразд з вашою головою?”