Учитель

Франко Иван Яковлевич

Війт. А так. Відси до староства п’ять миль возовою дорогою, а три милі верхами. А як я знаю, що ви хочете

нам шкодити, то жадного вашого письма до пошти не передам.

Омелян. Як то? Ви би сміли урядові письма…

Війт. А чи я знаю, котре урядове, а котре ні? Жадного з села не пущу. Хіба бисте хотіли самі пішки нести, бо фіри не дістанете. А пішки йти відси і назад, то треба трьох річей: добрих ніг, добрих грудей і три дні часу. А як підете, то ми вас заскаржимо, що ви школи не пильнуєте, а до міста без потреби волочитеся. (Омелян, котрий під час розмови з війтом увесь час

неспокійно кидався з місця на місце, нараз підбігає до стовпа і починає щосили дзвонити.) А вам що, пане навчителю? Чого дзвоните?

Омелян (задиханий). Пане війте!.. Або йдіть відси… або заріжте мене зараз!.. Не можу слухати… Господи! Що се зо мною? За які гріхи ти мене вкинув у сесю западню? Як пророка Данила в львину яму [4] ! Та я одурію тут! Я зовсім… зовсім страчуся!..

4

Даниїл, 14, 28 – 42

Конец ознакомительного фрагмента.