Удар грому

Здавалося, напис на стіні дрижить, наче під плівкою теплої води, що стікає по ньому. Екельс відчув, як його повіки блимають, закриваючи зір, а напис продовжує горіти в цій миттєвій темряві:

«ЧАСОВЕ САФАРІ ІНК.»

САФАРІ БУДЬ-ЯКОГО РОКУ В МИНУЛОМУ.

ОБЕРІТЬ ТВАРИНУ.

МИ ДОПРАВИМО ВАС ДО НЕЇ.

І ВИ НАТИСНЕТЕ НА ГАЧОК.

Тепла мокрота скупчилася в Екельсовій горлянці. Він ковтнув, проштовхуючи її донизу. Лицеві м’язи навколо рота розсунулися в посмішці, і він повільно змахнув у повітрі рукою, простягаючи чек на десять тисяч доларів чоловікові за столом.

— Гарантуєте, що я повернуся з того сафарі живим?

— Нічого не гарантуємо, — відповів службовець, — окрім динозаврів.

Він обернувся.

— Це пан Трейвіс, ваш інструктор з часового сафарі. Він вам розповість, у що стріляти й куди цілити. Якщо скаже не стріляти, не стріляйте. Якщо не виконуватимете його наказів, вас оштрафують ще на десять тисяч, а потім напевне позиватимуться до вас у суді після повернення.

Екельс зирнув через увесь цей просторий офіс на переплетені, зміїсті дзижчущі дроти й сталеві шухляди, на сяйво, що мерехтіло спочатку помаранчевим, потім сріблястим, врешті синім. Воно тріскотіло, наче велетенське кострище, в якому горів увесь Час, усі роки, усі пергаментні календарі, усі години, навалені докупи, охоплені полум’ям.

Варто торкнутися рукою цього багаття, і воно почне дивовижно розплутуватися в зворотному напрямі. Екельс згадав, як про це було написано в рекламній брошурі. З вугілля й попелу, з пилу й золи вистрибнуть, наче золоті саламандри, старі епохи, юні епохи, троянди підсолодять повітря, сиве волосся перетвориться на чорне, зникнуть зморшки. Усе, буквально все повернеться до джерел. Відступиться смерть. Прямуючи до початку, сонце сходитиме в західних і сідатиме в розкішних східних хмарах, місяць їстиме сам себе всупереч заведеному чину, усе, буквально все складатиметься одне в инше, наче китайські шухлядки або ж кролики в капелюхах, усе, буквально все повернеться до свіжої смерти, першоджерельної смерти, юної смерти, до того, що було до початку часів. Варто торкнутися рукою, достатньо лиш одного дотику.

— Чорти забирай, — видихнув Екельс, відчувши, як вогні Машини лоскочуть його худорляве обличчя. — Справжня Машина часу. — Він похитав головою. — До речі, якби на вчорашніх виборах все пішло не так, як треба, може, тепер я прохав би вас допомогти мені втекти куди подалі. Хвалити Бога, Кейт переміг. Він буде чудовим президентом Сполучених Штатів.

— Так! — відповів чоловік за столом. — Це нам пощастило. Якби виграв Дойчер, ми мали б пекельну диктатуру. Він же ворог всьому — мілітарист, антихрист, ворог людяності, ворог інтелігенції. Знаєте, люди телефонували нам, чи то жартома, чи то серйозно, біс його розбере. Казали, що якщо президентом стане Дойчер, вони воліють жити в 1492 році. Звісно, це не наша справа — допомагати втікачам, наша справа — робити сафарі. Так чи сяк, тепер президент — Кейт, і все, про що вам варто турбуватися, це…

— …поцілити в динозавра, — підхопив Екельс.

— В Тиранозавра Рекса. В царя ящерів, найнеймовірніше страховисько в історії.

Підпишіть отут, будь-ласка. За все, що з вами трапиться, ми не відповідаємо. Ці динозаври — вони просто ненажерні.

— Лякаєте?! — спалахнув Екельс.

— Щиро кажучи, так. Ми не воліли б пускати будь-кого, хто панікуватиме після першого ж пострілу. Шість ватажків сафарі загинуло останніми роками, та

ще з десяток мисливців. Ми даруємо вам таку дивовижну пригоду, якій позаздрить будь-який справжній мисливець. Ви опинитесь у минулому за шістдесят мільйонів років від сьогодні й візьмете участь у найвеличнішій грі всіх часів. Ось ваш чек, можете розірвати, якщо хочете.

Екельс подивився на чек. Його пальці сіпнулися.

— Щасти вам, — сказав чоловік за столом. — Пане Трейвісе, він ваш.

Взявши рушниці, вони мовчки пройшли через кімнату до Машини, що складалася зі сріблястого металу, світла й гудіння.

Спочатку день, потім ніч, і знову день, і знову ніч, врешті день-ніч-день-ніч. Тиждень, місяць, рік, десятиріччя! Рік 2005, рік 2019! 1999! 1957! Позаду! Машина гула.

Вони вдягли свої кисневі шоломи та перевірили внутрішній зв’язок.

Екельс колихався на оббитому сидінні зі сполотнілим обличчям та стиснутими щелепами. Він відчув тремтіння в руках, подивився вниз і побачив, що його руки вчепилися в рушницю. Окрім нього в Машині було чотири чоловіки: Трейвіс, ватажок сафарі, його помічник Лесперенс, і ще двоє мисливців, Біллінґс і Креймер. Вони сиділи, споглядаючи одне за одним, а навколо них шаленіли роки.

— Чи справді можна з такої рушниці завалити динозавра? — Екельс відчув, як рот розтуляється наче сам по собі.

— Якщо влучити, куди треба, — відповів Трейвіс через радіо в шоломі. — У деяких динозаврів є два мізки, один — у голові, другий — аж у хребті. Але нам вони ні до чого, бо це — рулетка. Насамперед цільте двома пострілами у вічі, щоб засліпити його, а потім вже в мозок.

Машина ревла. Час, наче кінострічку, розмотувало назад. Бігли сонця, і десятки мільйонів місяців квапилися за ними.

— Тільки-но уявіть, — сказав Екельс. — будь-який мисливець, який жив коли-небудь, помер би від заздрощів, дивлячись на нас. У порівнянні з цим Африка — то Іллінойс.

Машина стала сповільнювати ходу, виття спадало до воркотіння. Нарешті вона зупинилася.

І Сонце зупинилося в небі.

Туман, що огортав Машину, розвіявся, і тепер вони знаходилися в давніх, ба навіть у прадавніх часах — три мисливці й два ватажки сафарі з синіми металевими рушницями на колінах.

— Христос іще не народився, — сказав Трейвіс. — Мойсей ще не зійшов на гору Синай, щоб побалакати з Богом. Піраміди ще лежать в землі й чекають, поки їх витешуть і здіймуть. Пам’ятайте про це. Олександр, Цезар, Наполеон, Гітлер — жодного з них ще не існує. — Він кивнув.

— Оце, — показав Трейвіс рукою, — джунглі за шістдесят мільйонів дві тисячі п’ятдесят років до президента Кейта.

Він вказав на металеву стежинку, прокреслену крізь зелені хащі, що струменіла понад тягучою трясовиною, серед велетенської папороті й пальм.

— А це — Стежина, — показав він, — зумисне прокладена для нас «Часовим Сафарі».

Її підвішено на висоті шість дюймів над землею. Вона не торкається ані травинки, ані квітки, ані деревця. Зроблено її з антиґравітаційного металу. Її мета — не дати вам за жодних обставин дотикнутися до цього минулого світу. Залишайтеся на Стежині. Не сходьте з неї. Повторюю, не сходьте з неї. Що б не трапилось! Якщо зійдете зі Стежини, вас оштрафують. І не стріляйте в жодну тварину, поки ми не скажемо.

— Чому? — спитав Екельс.

Вони сиділи в доісторичних хащах. Здалеку вітер приносив пташині зойки, запах смоли, старого солоного моря, вологої трави, квітів кольору крові.

— Ми боїмося змінити майбутнє. Ми не належимо до цього минулого. Уряд не в захваті від того, що ми тут робимо. Ми маємо платити великі хабарі за цей привілей. Машина часу — це вимогливий бізнес. Випадково вбивши якусь важливу тварину, пташеня, таргана, навіть квітку, можна зруйнувати важливий ланцюг у розвитку видів.