Відчай
Шрифт:
…Він викреслив у всіх заготовках учених «Жовтнева революція», замінивши на «Жовтневий переворот».
Ленін був вибуховою силою нації, організатором руйнування, він же, Сталін, здійснив Революцію Творення — унікальну, єдину в своєму роді.
Ленін вважав основоположенням марксизму Базис, а потім — і Надбудову.
Він помилявся. Він був ідеалістом, який ніколи до кінця не розумів російського народу.
Тепер, після війни, коли піднялася національна самосвідомість, не Базиси потрібні росіянам і не Надбудови, а визнання величі й непохитності їхнього Духу — тобто Мови.
І Сталін, відчуваючи значущість кожного свого жесту, вчинку й слова,
Через кілька тижнів зробив ще одну правку: згадавши Вознесенського, Кузнецова і все це ленінградське угруповання, він вирішив раз і назавжди теоретично відрізати Північ Росії від її «одвічної» суті: «Деякі місцеві діалекти можуть лягти в основу національних мов і розвинутися в самостійні національні мови. Так було, наприклад, з курсько-орловським діалектом (курсько-орловська «мова») російської мови, який ліг в основу російської національної мови. Що стосується решти діалектів таких мов, то вони втрачають свою самобутність, вливаються в ці мови і щезають у них…»
Оскільки, вважав Сталін, цим пасажем він підводив риску під можливістю появи будь-якої «російської автаркії» вознесенсько-кузнецовського плану (віднині лише курсько-орловська мова буде істинно російською, а вона триста років під гнітом страждала, — з нею легше, з такими просто управлятися; навіть Іван Грозний не винищив до кінця північний новгородський дух, а стільки віків минуло), він дав вказівку секретаріату включити цей пасаж у його відповідь на лист якогось націонала.
Переглянувши листи тих філологів, що були заздалегідь затверджені Агітпропом, Сталін не без роздратування сказав:
— Що ви мені суцільну аллілуйщину підсовуєте? Невже дискусія з ключового ідеологічного питання про суть і смисл слова проходить так нудно й сіро, що немає цікавих листів?
Оскільки Маленков старанно муштрував апарат у тому плані, щоб нагору надходило якнайменше «негативної інформації» (визначив п'ятнадцять процентів як максимум), відділ листів ретельно фільтрував кореспонденцію, що надходила.
Однак коли від Хазяїна одержали запит на «гострі відгуки», всюдисущий академік Мітін (Сталін якось пожартував: «Кажуть, у Гітлера були «економічно корисні євреї» — їх не спалювали, певний час використовували; треба і нам поставити б штамп у паспорті Мітіна: «ідеологічно корисний єврей»… На випадок невеличкого погромчика це служитиме йому надійним захистом, особливо коли підпише Шкирятов із Сусловим, їх прямо-таки розпирає від пролетарського інтернаціоналізму») зразу передав лист від Бєлкіна й Фурера — відверто задиристий, на такому Сталін виспиться, він великий майстер добивати…
Але вийшло не зовсім так.
Бєлкін і Фурер, захоплюючись (так належить) геніальною роботою великого Вождя, запитали; а як бути з глухонімими? Оскільки великий Сталін роз'яснив радянському народові і всьому прогресивному людству все, що стосується граматики, словникового фонду й семантики, вивів геніальний закон про те, що думки виникають лише на базі мовного матеріалу, спростувавши, таким чином, низькопоклонницького аракчеєвського ідеаліста, псевдофілолога Марра, залишилося невирішеним одне невеличке питання, пов'язане з глухонімими. У них же немає мови?! На якій же базі виникають їхні думки? Завжди, у всі віки, в будь-які суспільні формації, як випливає з вказівки товариша Сталіна, спочатку було слово і лише на його базі з'являлися думки. Поза словом немає думки. Як спроектувати це геніальне відкриття великого Сталіна на убогих? А їх же мільйони! Чи може найдемократичніше суспільство
Спочатку Сталін розлютився, кинув лист Поскрьобишеву: «В мене немає часу займатися психологією ідіотів!»; однак потім згадав, що сам просив щось гостре, без аллілуйщини й набридливого словослів'я.
Тижнів півтора Сталін обдумував нищівну відповідь, складену з рубаних, разючих фраз, а потім написав своїм чітким, бездоганним почерком: «Ви зацікавились глухонімими, а потім уже питаннями мовознавства. Мабуть, це й примусило вас звернутися до мене з рядом запитань. Що ж, я не проти задовольнити ваше прохання. Отже, як стоїть справа з глухонімими? Чи працює в них мислення, чи виникають у них думки? Так, працює у них мислення, виникають у них думки. Ясно, що, коли глухонімі позбавлені мови, то їхні думки не можуть виникати на базі мовного матеріалу…»
Коли Сталін показав цю відповідь на засіданні ПБ, всі захоплювалися, підкреслюючи при цьому дивовижну, разючу логіку Йосифа Віссаріоновича.
Той неуважно ходив по кабінету, не дуже слухаючи членів Політбюро; а в голові безупинно крутилося заперечення самому ж собі: «Але якщо я допускаю Думку поза Словом, то, виходить, Марр правильно писав? А нехай, — раптом невимушено подумав він. — Нехай так. Я підкорюсь Політбюро, їхнім хвалебним відгукам, надрукую відповідь; подивимось: хто в країні посміє заперечити чи хоча б відзначити невідповідність, суперечливість моєї відповіді… Ні, не посміють… А з тим, хто наважиться, треба зустрітися, послухати; я зовсім відвик бачити людей, які бодай у чомусь перечать мені, а це погано, позбавляє думку конче потрібної активності в захисті. У цьому кабінеті мене всі хвалять, газети хвалять — хочуть, щоб я розслабився?! Їм усім моє крісло не дає спокою…»
Поміркувавши про це, Сталін вирішив не квапитися віддавати весь рукопис членам Політбюро; нехай поки що читають уривки, повністю надішлю пізніше, коли одержу інформацію, що вони говорять про мій труд дома… «Що вони говорять дома? — він перепитав себе роздратовано. — Геній і мудрий вождь, ось що вони говорять дома! А мені треба знати, що вони думають! А сеє не дано, бо, коли на лаву підсудних сядуть Молотов, Мікоян і Ворошилов, їхні показання знову, як Пятакова й Радека, доведеться писати мені — в камері всі зовсім втрачають почуття гідності й здорового глузду…»
Оскільки Сталін ще під час війни вирішив скасувати саме поняття «більшовизм» (воно надто вже зв'язувало партію з Леніним, позбавляло її державної заземленості, яка набагато надійніша за синагогальні свари лондонського та й інших з'їздів, особливо тепер, після перемоги, коли виникли завдання про реальне включення всієї Європи в орбіту нової соціальної структури, основоположенням якої є Русь), він акуратно вписав пасаж про те, що імперії Олександра Великого, Кіра й Цезаря не могли мати спільної мови, але є «ті племена й народності, які входили до складу імперії, мали свій економічний базис і свої мови, що давним-давно сформувалися»…
Прикидку зібраного рукопису Сталін, як це було заведено з ленінських часів, пустив «по кругу», розіславши членам Політбюро; знову чекав бодай одного знаку запитання на полях: «Яка імперія мається на увазі? Британська? Але її більше немає. Отже, Російська?..» «Чому «Жовтневий переворот»? Так про нас писали білогвардійці».
Однак ніхто не зробив жодного зауваження, лише захоплені відгуки!
Писали членам ПБ їхні помічники, самі не можуть, а який помічник рискне підставляти свого шефа?! Ось він, механізм, якому віддано роки праці, ось вона, Система, яка гарантує єдність рівних при беззаперечності Суду Першого!