Її Вбивство За Сусідству
Шрифт:
Анна і Настя вирішили не відходити далеко від «Нескінченно го сяйвоя», щоб не запізнитися на свою першу лекцію, тому вони пройшлися по місцевих магазинах, кафе і «Старбакс», також зауваживши тор говий центр через два квартали.
Час швидко про йшло, була пора повертатися.
Пізніше вони зайняли їхні місця в просторому конференц-залі, який нагадував їм кімнату майбутнього – навколо була техніка останнього покоління, сенсорна напівпрозора дошка, на якій вони бачили заголовок сьогоднішньої теми «Клонування».
Настя, Анна і ще дюжина студентів, які також
«Всім добрий вечір!» Доктор Хейл привітав їх, вставши за трибуну. «Давайте повернемося в минуле – в 1996 році наш світ був схвильований новиною про появу овечки Доллі, яка була ніким іншим як клоном. З її допомогу, наука рушила набагато вперед, поступово замислюючись про клонування людини. Але неможливо залишити важливе питання без відповіді – було б це аморально?»
Один зі студентів, схожий на Бреда Пітта, підняв руку.
Доктор Хейл подивився на нього. «Так?»
«Маячня» в одну секунду оглянув зал, переконуючись, що все його чують. «Клонування людини було б не аморально, якщо мова йде про клонування окремих органів для лікування хвороб. Або можливо таке клонування допомогло б лікувати навіть генетичні хвороби? «А синхронний близнюк» – так би зв и вався людський клон, не мав би власного місця в цьому світі, адже його місце було вже зайняте іншим, як би егоїстично це не звучало, «оригіналом». Знаєте, це завжди дико для людей, коли хтось відрізняється, має свою… надмірну індивідуальність. Людству знадобилося досить багато часу, щоб прийняти дітей з пробірки».
Доктор Хейл схвально посміхнувся. «Спасибі. В твоїх словах дійсно є сенс. Ти, безумовно, має рацію, кажучи про цілі, що несе в собі лікування людей, але все має свою ціну. Так зване «терапевтичне клонування». буде тією точкою в медицині, з якої почнеться нове покоління в науці. Наука не має кордонів, але люди не повинні забувати про почуття людей…».
Поки Доктор Хейл продовжував його мова, Анна і Настя помітили Джиллит, яка стояла позаду всіх студентів, завмерши, дивлячись в її мобільник. Вона швидко прибрала його в клатч , який поєднувався з її класичним чорним платтям. Дівчата помітили, що її руки тряслися. Джиллит нервово потерла її долоні, потім вона потерла її плечі, немов їй було холодно і після, вона підійшла до охоронця, який стояв поруч з входом. Вони сказали щось один одному, і Джиллит буквально вибігла з конференц-залу.
Анна і Настя переглянулись. Їх новий гід і нова дівчина по сусідству…
***
Після лекції Доктора Хейл, дівчата вирішили подивитися на нічний Нью-Йорк, змінивши їх діловий одяг на джинси і теплі куртки. Анна переодяглася ран ьше Насті і чекала її в коридорі «Нескінченно го сяйвоя». Підійшовши до вікна в кінці до рідора з червоними стінами з бра, і з оксамитовим золотистим килимом під ногами, вона побачила іншу будівлю
Настя вийшла з кімнати і підійшла до подруге. «На що ти дивишся?» Вона теж подивилася назовні.
Штора була відкрита лише наполовину, але вони могли бачити, як Джиллит активно жестикулював руками, явно з кимось сперечаючись. Вона отримала удар по обличчю… Вона прокричала щось своєму співрозмовнику і в лічені секунди вона покинула номер. Світло вимкнулося в цьому… Ч їй щось силует пройшов повз вікна…
«Що там відбувається?» Настя обурено пискнула.
Анна розвела руками. «Нам варто дізнатися це?»
«Я думаю, їй потрібна допомога. Або хоча б ми повинні переконатися, що вона в порядку».
Анна погодилася з нею, і подруги зробили крок до ліфта, плануючи перетнутися з Джиллит виходячи з будівлі. Двері ліфта відкрилися перед ними, і увійшовши вони натиснули кнопку першого поверху.
Ліфт різко зупинився. Світло погасло.
«Чорт…». Настя сказала крізь зуби.
«Нічого». Анна включила ліхтар в своєму мобільнику. «У цьому готелі нас швидко витягнуть назовні».
«Так, але мене бісить, що це сталося саме зараз. Як…?»
Звуки вхідних повідомлень їх мобільників одночасно пролунали. Насторожено переглянувшись один з одним, вони перевірили це – дівчата отримали однакові повідомлення з номера Джиллит, «Мені терміново нуж на допомогу. Давайте зустрінемося біля входу готелю «Нескінченне Сяйво». Будьте обережні».
Раптово світло знову наповнив кабіну, ліфт рушив вниз.
Через кілька секунд, цього двері відчинилися на першому поверсі готелю. Дівчата вибігли, йдучи до виходу, намагаючись протиснутися між нескінченної натовпом людей. Стоп…
Вони зупинилися, побачивши знайоме обличчя…
«Немає часу!» Анна сказала Насті. «Йдемо!»
Дівчата знову побігли, намагаючись якомога швидше дістатися до виходу. Нарешті, швейцар відкрив перед ними двері, і вони вдихнули морозний зимовий повітря Нью-Йорка.
Дівчата озирнулися. Джиллит тут не було.
Г лава 1
17 Грудня, 1953 рік.
Джозеф Камерон і його водій Самюель зупинилися в автомобілі «The DeSoto Deluxe» навпроти багатоповерхового будинку, спостерігаючи за будiвництвом телями крізь прозоре скло, поки пісня «Earth Angel» групи The Penguins звучала з радіо. Будівництво двох корпусів готелю Камерона «Нескінченне Сяйво» було майже закінчено – робочі встановлювали неонову вивіску і вікна на трьох верхніх поверхах.
За планом готель «Нескінченне Сяйво» мав дві будівлі для «Великих Людей» на кшталт Президента, Прем'єр-Міністрів, або, наприклад, Елвіса Преслі, поки друга будівля була створено для бюджетних туристів, але все ж надаючи їм краще обслуговування. Між двома будівлями, був провулок, в якому зараз стояла величезна Різдвяна ялинка, що була оточена льодовим катком, також невеликими магазинами з сувенірами, теплими речами, вміщуючи ресторани і кав'ярні. Поза Різдвяних свят ялинка з змінювалася з фонтаном у формі балерини і фігуристки, оточеним міні парком розваги.