Вершини

Дімаров Анатолій Андрійович

І я взяв себе в руки, й помирився з Анатолієм,

і

невдовзі Як-40 підняв мене до самого неба, підняв та й розгорнув піді мною величезну панораму Східного Паміру, з його суворими горами, з його безлюдними просторами, з його

дикими урвищами і сухими, без жодної краплі вологи, долинами. І, припавши обличчям до ілюмінатора, я помітив далеко внизу, на одному із схилів, якусь крапку, якусь живу істоту, з комаху завбільшки, яка вперто дерлася вгору, і мені чомусь здалося, що то Анатолій.