Вежа блазнів
Шрифт:
— Сідайте, сідайте, панове, до столу — запросив членів магістрату Бартоломій Захс, бургомістр Олесниці. — Що маю казати подавати? З вин, щиро кажучи, у мене немає нічого, що могло би вам припасти до смаку. Але от пиво, ого, нині мені просто зі Свидниці привезли — вистояне, першого вару, з глибокої холодної пивнички.
— Коли так, то пива, пане Бартоломію, — потер руки Ян Гофріхтер, один із найбагатших купців міста. — Наше то питво — пиво, а вином нехай шляхта й різні собі панки нутрощі квасять… Перепрошую, ваша велебносте…
— Нічого, нічого, — посміхнувся велебний Якуб фон Галль, пробощ від Святого Йоанна Євангеліста. — Я вже не шляхтич, я — плебан.
Вони сіли до столу у великій, низькій, свіжопобіленій залі ратуші, звичному місці засідань магістрату. Бургомістр — на своєму звичному стільці, спиною до каміна, велебний Галль — збоку, обличчям до вікна. Навпроти сів Гофріхтер, поруч із ним — Лукас Фрідман, популярний і заможний золотар, який у своєму модно ватованому каптані й оксамитному капелюсі на гарно укладеному волоссі виглядав достоту як шляхтич. Бургомістр прокашлявся і, не чекаючи прислуги з пивом, почав.
— І що ж ми маємо? — промовив, сплітаючи пальці на округлому череві. — Що ж це зволили нам улаштувати у нашому городі шляхетні панове лицарі? Бійка в августинців. Кінні, теє-то, гонитви вулицями міста. Буча на ринку, кілька побитих, у тому числі одна дитина серйозно. Понищене майно, перепсутий товар. Значні втрати, теє-то, матеріальні. Майже до самісінької вечері до мене сюди пропихалися merkatores et institores [39] , вимагаючи відшкодування збитків. Воістину, мені треба було б відсилати їх із претензіями до панів Стерчів, у Берутів, Ледну і Стерцендорф.
39
Купці та дрібні торговці (лат.).
— Краще не треба, — сухо порадив Ян Гофріхтер. — Хоч і я переконаний, що панове лицарі останнім часом у нас надміру розбуянилися, однак не можна забувати ні про причини справи, ані про її наслідки. А наслідком, до того ж трагічним, є смерть юного Нікласа де Стерча. Причиною ж — розбещеність і розпуста. Стерчі захищали честь брата, гналися за перелюбником, який спокусив братову, осквернив подружнє ложе. Щоправда, вони у своєму запалі трохи перегнули палку…
Купець замовк під багатозначним поглядом ксьондза Якуба. Бо коли ксьондз Якуб давав поглядом зрозуміти, що бажає висловитися, замовкав навіть сам бургомістр. Якуб Галль був не тільки пробощем міської парафії, але водночас і секретарем олесницького князя Конрада і каноніком у капітулі вроцлавського кафедрального собору.
— Чужолозтво є гріхом, — проказав ксьондз, випростовуючи за столом свою худу статуру. — Чужолозтво є також і злочином. Але за гріхи карає Бог, а за злочини — закон. Самосудів же й убивств ніщо не виправдовує.
— От-от-от, — притакнув credo [40] бургомістр, проте відразу вмовк і зосередився на оце якраз принесеному пиві.
— Ніклас Стерча, що нас болить вельми, — додав ксьондз Галль, — загинув трагічно, але внаслідок нещасного випадку. Проте якби Вольфгер з компанією зловили Рейнмара де Беляу, то ми в нашій юрисдикції мали би справу з убивством. Невідомо, зрештою, чи ще не будемо мати. Нагадую, що пріор Штайнкеллер, благочестивий старець, страшно побитий братами Стерчами, лежить, не приходячи до тями, в августинців. Якщо внаслідок того побиття він помре, буде клопіт. І то якраз для Стерчів.
40
Тут — погоджуючись. Credo — вірити, вважати (лат.).
— Що ж до злочину чужолозтва, — злотник Лукас Фрідман приглядався
— У нас сталася ця розпуста, і в нас був цей злочин, — жорстко промовив Гофріхтер. — Та ще й немалий, якщо вірити тому, у чому Стерчева дружина зізналася в августинців. Що її отой медикус чарами звабив і чорнокнижництвом довів до гріха. Змусив її — проти її волі.
41
Правопорушники, злочинці (з лат. delinquens).
— Усі так говорять, — загудів із кухля бургомістр.
— Тим більше, — позбавленим емоцій тоном додав злотник, — коли їм приставляє ножа до горла хто-небудь на кшталт Вольфгера де Стерча. Правильно сказав велебний отець Якуб, що чужолозтво — це злочин, crimen, і як такий вимагає розслідування і суду. Нам тут не потрібна кровна помста й побоїща на вулицях, ми не допустимо, щоби панки, розбуянившись, піднімали тут руку на священиків, вимахували ножами і затоптували кіньми людей на площах. У Свидниці за те, що вдарив зброяра й кордом йому погрожував, пішов сидіти у вежу один із Панневіців. І так має бути. Не можуть повернутися часи лицарської сваволі. Справа мусить дійти до князя.
— Тим більше, — підтримав кивком голови бургомістр, — що Рейнмар із Беляви — шляхтич, а Аделя Стерчева — шляхтянка. Ми не можемо його висікти, а її вигнати з міста як першу-ліпшу перелюбницю. Справа має потрапити перед князеві очі.
— Поспішати із цим не варто, — розважливо мовив, дивлячись у стелю, пробощ Якуб Галль. — Князь Конрад виїжджає до Вроцлава, перед виїздом має на голові безліч справ. Чутки, як воно є із чутками, напевне, вже дійшли до нього, одначе зараз не час надавати цим чуткам офіційного статусу. Досить буде викласти справу князеві, коли він повернеться. А тим часом багато що може вирішитися саме собою.
— Я теж так вважаю, — знову кивнув головою Бартоломій Захс.
— І я, — додав злотник.
Ян Гофріхтер поправив кунячий ковпак, здмухнув із кухля піну.
— Князя, — заявив він, — інформувати наразі не варто, почекаємо, поки він повернеться, у цьому я з вами згоден, шановні. Але Святу Курію повідомити мусимо. І то вже. Про те, що ми у медикуса в робітні знайшли. Не крутіть головою, пане Бартоломію, і не треба корчити мін, шановний пане Лукасе. А ви, велебний, не зітхайте і не рахуйте мух на стелі. Мені це все так само потрібне, як і вам, і я так само хочу тут Інквізиції, як і ви. Але під час відкривання робітні медикуса були присутні чимало людей. А де багато людей, там завжди — думаю, я не відкриваю вам страшної таємниці — знайдеться принаймні хтось один такий, що донесе Інквізиції. А коли вже в Олесниці з'явиться візитатор, то нас він перших запитає, чого ми зволікали.
— Я ж, — пробощ Галль відірвав погляд від стелі, — зволікання роз'ясню. Я, особисто. Бо це моя парафія, і саме на мені лежить обов'язок інформувати єпископа і папського інквізитора. Мені також належиться оцінювати, чи виникли обставини, що обґрунтовують виклик і завантаження роботою курії та Святого Суду.
— А чарування, про яке репетувала в августинців Аделя Стерчева, хіба не обставина? Робітня — не обставина? Алхімічна реторта і пентаграма на підлозі — не обставини? А мандрагора? А черепи, руки кістяків? Кристали і дзеркала? Бутлі й флакони із чортзна-яким плюгавством або ж отрутою? А жаби і ящірки в банках? Це не обставини?