Вибух
Шрифт:
— Цих бундючних віслюків, Дональде, вистачає і в нас. Вирішуйте самі: шеф команди чи Краус…
— Я вже думав над цим. Певно, Краус… Має величезний досвід, готував навіть замах на самого російського Верховного Головнокомандувача і не його вина, що той агент провалився.
— Я чув про цю акцію, — зацікавлено зблиснув очима Деллон. — Певно, ці відомості також від Крауса? Я інформував Аллена, і він сказав, що про це не варто доповідати навіть президентові.
Деллон усміхнувся ледь помітно: справді, президентові іноді не варто знати те, що не може бути секретом для Деллонів.
— Отже, Краус, —
— Але ж, як я розумію, його доведеться прибрати.
— Одним есесівцем більше, одним — менше, — махнув рукою Деллон, і Хейг подумав, що це не узгоджується з його попередньою заявою. Видно, Деллон сам відчув це, бо додав одразу: — І все ж ми мусимо зберегти есесівську еліту, принаймні есесівських спеціалістів, ви розумієте, Дональде, скільки справді здібних спеціалістів з найрізноманітніших питань працювало в СС?
— Здогадуюсь.
— Безперечно, більшість буде щаслива співробітничати з нами.
— Куди подінуться…
— Також резонно, Дональде. Справді, не матимуть виходу. Або з нами, або за грати. Альтернативи нема, і всякий, в кого голова на плечах, не захоче опинитися в тюрмі.
Хейг подумав трохи й заперечив:
— Однак, Роберте, наскільки мені відомо, наш президент підписав угоду про денацифікацію та переслідування СС. Росіяни зчинять галас, і не тільки росіяни. Світова громадська думка настільки недвозначна, що буде важко…
— І вам не все одно, що казатимуть наші конгресмени? — перебив Деллон.
— Мені, звичайно, все одно, але ж есесівців виловлюватиме армія, і буде нелегко домовлятися з армійськими офіцерами. Потім есесівців судитимуть, треба якось дотримуватись вироків, створювати табори… Це не так уже й просто…
— Звичайно, і я прилетів сюди саме для обговорення деяких аспектів цієї справи. Треба продумати систему, яка допоможе нам негласно врятувати потрібних людей. Таких, як Краус і отой російський спеціаліст.
— Чесно кажучи, я ще не думав над цим.
— Але ж уже завтра матимете перших ластівок. Що робити з ними, куди переправляти? З якими документами?
— Я гадав, що містер Даллес…
— Навіть він не має точного уявлення про це. Хейг подивився на Деллона стурбовано.
— Ви хочете сказати, що наші зусилля виявляться марними?
— Не зовсім, Дональде, але може статися й таке, якщо не вжити термінових заходів.
— Яких?
Деллон підвівся і підійшов до вікна. Стояв спиною до Хейга, розглядаючи щось на вулиці, нараз мовив не обертаючись:
— Вам, Дональде, доведеться зайнятися цим. Слід налагодити чіткий і безпечний шлях, яким ми зможемо транспортувати потрібних нам людей.
Хейг подумав про складності, що чекають його, — завжди важко розпочинати нову справу, особливо тепер, коли ще гримлять гармати. Але, вирішив, складностей в їхньому неспокійному житті вистачає скрізь і завжди, а запропонована Деллоном справа виглядає перспективною. Надто коли врахувати, що ці кляті есесівці намагатимуться тікати з батьківщини не з порожніми кишенями. За даними, які є в їхній швейцарській конторі, СС — одна з найбагатших організацій світу. Награбували золота, коштовностей, картин в усій Європі. Хейг мав навіть відомості (не зовсім точні, бо швейцарські
Думки про есесівські скарби одразу поліпшили Хейгові настрій. Він примусить цих паршивих фашистів платити за порятунок, і це буде, без сумніву, справедливо. Бо за все в житті треба платити, особливо коли тебе витягають з багна.
Щоб не виказати Деллонові свого справжнього зацікавлення, Хейг похмуро посміхнувся і мовив розважливо:
— Справа ця непроста — знадобляться надійні люди та й гроші, певно, чималі. Залежно від розмаху операції.
— Гроші будуть, — запевнив Деллон. — Не повинні рахувати центи, коли йдеться про тисячі. Завжди вигідніше купити готового спеціаліста, ніж довго й нудно готувати новачка. А помічників шукатимете самі, Дональде. Орієнтири, щоправда, вже є. Міст, яким транспортуватимемо потрібних людей, пролягатиме з Німеччини через Швейцарію, потім через окремі італійські монастирі до Південної Америки. Іноді просто до Штатів.
— Монастирі? — не повірив Хейг.
— Не дивуйтеся, там сидять розумні люди. Та й кращого прикриття не знайдете. Спробуйте розпізнати есесівця під сутаною домініканця!..
— В цьому щось є, — погодився Хейг.
— Завтра одержите явки й паролі. Кодова назва операції — “Проект Пейперкліп”.
— У Швейцарії я знаю власників двох пансіонатів. Один на кордоні, другий тут, під самим Берном.
— Надійні?
— Поки платимо.
— Домовляйтеся. І врахуйте ще таке. Нам потрібні люди з досвідом і знаннями. Штандартенфюрер чи навіть генерала СС, якщо не має практики й взагалі вискочень, це нуль. Повторюю, в рядах СС багато пінних спеціалістів: лікарів, техніків, конструкторів… Зрештою, не так уже й важливо, належить людина до цієї організації чи ні. Спеціаліст по ФАУ мене цікавить більше, ніж есесівський фюрер, перед яким той стояв струнко. У нас вистачає своїх генералів та полковників, а от Браун, чули про такого, один…
— Конструктор ракет?
— Він здався нам у районі Мюнхена і, я гадаю, одержить у Штатах лабораторію. Але ж має багато помічників, дехто загубився в цій колотнечі, — обвів руками навколо, наче сиділи не в затишному кабінеті, а десь в окопах поблизу Ельби, — і наше завдання знайти їх, прочесати табори для військовополонених, встановити контакти з місцевим населенням. Але ж, Дональде, не мені вчити вас, як це робиться…
Хейг машинально кивнув, одразу вилаявши себе за це: мав, хоч для годиться, з увічливості заперечити Деллонові. Проте вирішив одразу, в таких справах має бути повна відвертість і взаєморозуміння.
— Я приймаю вашу пропозицію, Роберте, — мовив, дивлячись Деллонові просто у вічі. — Бо згоден з вашими ідеями — вони видаються мені привабливими.
— Я чекав саме такої відповіді. Отже, завтра починаємо операцію “Проект Пейперкліп”. Я подзвоню генералові Кларку, й ви негайно одержите радянський літак. До речі, де ваш Краус?
— Тут, у Берні.
— Сьогодні повинен вилетіти до Франкфурте, там наш аеродром, і літак чекатиме на нього.
— У вас легка рука, Роберте, — підлестив Хейг. — І відчувається справжній розмах.