Виклик

Паттерсон Джеймс

Джейкове почуття гумору і дійсно зняло напруження з дітлахів — ну, принаймні, з Марка та Ерні. Але Керрі й далі виглядає дуже пригніченою та нещасною, і ця обставина мене вельми турбує.

Втім, Джейк такий добрий до них усіх. Чому б і мені не бути такою? Я ж люблю своїх дітей більше за все на світі.

Не поспішай, Кетрін. Будь терплячою.

Однак у ньому щось помітно змінилося. Я маю на увазі Джейка. Зазвичай він — містер Невимушеність, і здебільшого таким наразі й залишається. Але в його поведінці з'явилося щось нове, і я не можу поки

що сказати, що саме. Можливо, це через те, що ми пливемо на сумнозвісній яхті Стюарта. Та хай би яка була причина, Джейк виглядає більш зосередженим, аніж зазвичай. Хоча ні, це не зовсім удале слово. Скоріше, він виглядає як людина, що відчуває відповідальність, яка лягла на її плечі.

Звісно, він несе відповідальність, бо є нашим капітаном, про що він і заявив у той момент, коли ми покидали пристань. Він дав дітлахам годину, щоб освоїтися і розпакувати свої манатки. «А опісля ми перейдемо до правил», — сказав він їм. Правила? Які правила?

А я й не думала, що Джейк Дан знає істинний сенс цього слова. Хто-хто, а він завжди чинив проти правил, завжди йшов супроти вітру. Він навіть ніколи не мав ані авта, ані хатини, ніколи в житті не голосував і, наскільки мені відомо, ніколи не платив податків зі своїх доходів. У цьому світі Джейку належать лише дві речі: брезентовий рюкзак, напханий його одіжжю, а також антикварний «Гарлі Девідсон» зразка 1968 року. Цей мотик він придбав того дня, коли на другому курсі вирішив покинути Дартмутський інститут. І натомість улаштувався членом екіпажу на яхту якогось мільйонера.

І це він назвав «заочним морським семестром».

Однак його батько схарактеризував його вчинок по-іншому. Це була найбільша й найдурніша з твоїх помилок, Джей-ку, згадаєш мої слова. Це початок твого кінця.

Та Джейку було байдуже. Тим більше що в батьків уже був Стюарт — «золотий хлопчик», первісток, який ішов правильним і важким життєвим шляхом: навчався у Вортонській школі бізнесу. З роками Джейка «вже менше тягнуло у мандри». Так висловився ще однин «викидень» з Дартмута — Роберт Фрост.

Недивно, що він мене завжди приваблював, зізналася я сама собі, висловивши потаємну думку, яку тримала за сімома замками.

— Агов, Кетрін! — кличе він мене саме цієї миті.

Він що, телепат? Утім, я аніскілечки не здивуюся, якщо так воно і є.

Я йду до Джейка, а він стоїть за штурвалом. Це його найулюбленіше у світі місце. Так він мені колись сказав. Сказав лише раз, бо Джейк не любить повторюватися.

— Збери, будь ласка, дітей, — каже він мені. — Хочу перелічити ті правила, про які я їм уже казав. Знаю, що їм це не сподобається, але це вкрай необхідно.

— Нема питань, — відповідаю я, а сама мимрю собі під ніс: «Правила… Цікаво буде послухати».

Я зазираю під палубу й відразу ж бачу в камбузі Керрі та Ерні. Ерні наминає печиво з наповнювачем (і це недивно), а тим часом Керрі дивиться на нього так, наче перед нею не Ерні, а велика товста свиня. Що теж недивно.

Хоча Керрі ще дуже худа, принаймні, вона вже не вергає харчі в унітаз, не «стругає», як зараз прийнято казати.

Я помітила, що зуби в неї побілішали, а волосся погустішало. Добрі ознаки. И університетський психіатр, і тамтешній лікар-дієтолог сказали, що Керрі одужує і що мені не слід наїжджати на неї, примушуючи більше їсти.

Не наїжджатиму.

Але ж їй не зашкодить трохи збадьоритися! Доцю, переключайся! Куди ти подінешся з цієї яхти, на якій ти опинилася разом з усіма нами? А ще у тебе є я, Керрі. Я твоя мати.

— Дядько Джейк хоче поговорити з вами про правила, — оголошую я. — А де Марк?

Керрі та Ерні синхронно показують мені на спальне приміщення. Я вирушаю у вказаному напрямку, тим часом як вони вибираються на палубу з таким виглядом, наче старий добрий дядечко Джейк буде піддавати їх тортурам і четвертувати.

— Марку! — гукаю я.

Він не відповідає — як і зазвичай. Тому я заглядаю в кожну каюту, але його ніде немає.

— Марку, ти де? — знову гукаю я.

Нарешті він відповідає.

— Не кіпешуй. Я в туалеті, — каже він. — Зараз вийду.

Я вже була хотіла сказати Маркові, щоб він ішов нагору, коли справиться, аж раптом почула отой характерний звук, який видає його з головою. С-с-с-с-т.

Я ледь не сказилася від люті, що мене охопила. Ледь на гівно не зійшла від злості.

Розділ 8

Я гупаю в двері туалету так сильно, що вони, здається, ось-ось тріснуть.

— Негайно ж відчини! — волаю я. — Марку, зараз же відчини двері! Серйозно тобі кажу, йолопе!

Я чую, як ляснуло, зачиняючись, віконце-ілюмінатор, — і знову той клятий звук! С-с-с-с-т! Потім з'являється запах освіжувача повітря — така собі ароматична суміш.

У якій має зникнути запах марихуани.

Нарешті Марк відчиняє двері й напускає на себе вигляд безневинного немовляти, але зробити це досить важко, коли у тебе скляні очі. Я гепаю його так сильно й різко, що він навіть не здогадався, що то його вдарило. Добре, що хоч долонею, а не кулаком. Отак роздратував мене мій найстарший та найбезголовіший син.

А коли він намагається заперечити, що курив «план», я горлаю на нього як навіжена. Тому що мені вже осточортіли його витівки та його побрехеньки.

«Ну-ну, тихше, тихше», — чую я за спиною.

— Що тут відбувається? — питає Джейк, а з-за нього визирає Ерні.

Я беруся під боки і роблю глибокий вдих, щосили намагаючись придушити свій гнів. Утім, даремно, нічого не виходить.

— А ти спитай оцього невдаху-наркомана! — відказую я. — Не минуло й години — лише години! — як ми на яхті, а він уже кайфує!

Зачувши ці слова, Марк дурнувато посміхнувся.

— Вибач, мамцю, а мені що, цілий день треба було чекати?

— Не корч із себе дурня, Марку! Це тобі не личить. І взагалі, твої справи досить кепські, скажу тобі чесно, — напучує його Джейк.

— Ага, можна подумати, що ти у молодості ніколи не курив шмаль!

Ось вона, типова універсальна відмовка підлітка: «Сам дурень!» І він запускає її, наче тенісний м'яч, на половину Джейка з радісно-переможним виглядом: «Отакий я розумний і кмітливий у свої шістнадцять!»