З далеких планет
Шрифт:
Нова теорія пояснює все. Хай наш Всесвіт розширюється. Хай розбігаються галактики. Хай розсіюється енергія. В іншому, сусідньому Всесвіті йде стискування галактик, концентрація енергії. Відбувається взаємний обмін. Ритмічна пульсація Єдиного Космосу. Ви зрозуміли? — В професорових очах загорілися вогники захоплення, по щоках поповзли плями. Він, напевне, забув, про що починав. Він зовсім забув, що йшлося про долю Люсі. Я нагадав йому про це.
— Я все зрозумів, професоре. Але повернімось до Люсі…
— Ах, так, — спохмурнів Шрат. —
— І Люсі… — з жахом почав я, але професор перебив мене.
— Ваша Люсі потрапила в той світ. Вона перша з людей Землі ввійшла туди.
— А назад? — крикнув я. — Чому вона не повернулася назад? Для чого вам такі експерименти, якщо нема підтвердження? Це рівнозначно вбивству людини!
— Не зовсім. Не зовсім, містере Уоллес, — миролюбно заявив Шрат. — Я пояснив їй, у чому суть. Вона щось переплутала. Ми домовлялися, щоб вона запам’ятала координати і через певний час повернулася назад. Ми мали відтворити її, повернути в фізичний світ. Напевне, вона забулася…
— Або загинула, — з гіркотою сказав я.
— Ні! Я певен, що ні. Прилади показують, що експеримент удався.
— Як же тепер бути? Як урятувати її? Чи ви залишили її напризволяще?
Професор уважно поглянув на мене, трохи помовчав, ніби обдумуючи відповідь, і сказав:
— Багато залежить від вас… А може, навіть усе. Не треба гаяти часу. Дайте згоду… і, може, все буде добре…
— Ви хочете, щоб я… пішов туди?
— Так. І знайдете її. Це — єдиний вихід. Врятуєте Люсі… і прислужитеся науці.
Я мовчав, гарячково думав. Що робити? Як бути? Невже це ймовірно — те що говорив Шрат? Світ поряд з нами, інше, невідоме життя? І в ньому — Люсі, одинока, покинута, безпорадна.
— А що це дає вам? — раптом запитав я професора.
— М-м…Якби вам сказати, — не знайшовся одразу Шрат. — Це не зовсім дозволено… говорити… Але оскільки ви зв’язані з нашою роботою, я скажу. Перше — проблема антиречовини. Друге — проблема невидимого пересування в просторі.
Я промовчав. Я добре зрозумів, для кого вигідне таке пересування. Вторгнення в чужі країни серед білого дня прямо з вакууму, з пустоти. Як завжди, монополії могли застосувати найколосальніші відкриття науки лише для руйнування.
В моїй душі зріло обурення. Але я не хотів заперечувати Шрату. Треба було подумати про долю Люсі. А професор, схилившись наді мною, лагідно говорив:
— Подумайте. Але відповідайте негайно. Бо може бути пізно. Ми не знаємо, що там з нею, куди вона піде, що зробить.
Я намагався уявити собі життя без Люсі. Робота… дні і ночі з іншими людьми, без її слова, без її погляду… Ні, ні! Це неможливо!
З мороку виринуло її неповторне обличчя, ніжний голос докірливо сказав:
— Ми ніколи не
Так, так! Це вона сказала перед прощанням. Перед проклятим експериментом. Вона відчувала, що наступить розлука. Ми будемо разом, сказав я їй тоді. Вона вірила, що я зроблю все, щоб не розлучатися з нею. Я повинен виконати свою клятву. І шлях — лише один. Єдиний. Іти за нею. Так. Вирішено.
Я підвівся, встав. Шрат дивився на мене, ніби кіт на мишу. Я відчував це, я розумів, про що він думає, але мені все було байдуже. Я піду назустріч коханій, я знайду її в дивному світі, якщо він існує… або загину на тій дорозі, де загинула вона.
— Я готовий, професоре.
Шрат міцно потиснув мені руку, відкинув недокурену сигару, дістав нову. Тремтячими руками почав надрізувати її. Схвильовано сказав:
— Ви герой, Уоллес. Скажу вам одверто — бажаючих іти на той світ не дуже багато…
— Це не дивно, — іронічно всміхнувся я.
— Просто — це незвичайно. Це перевертає всі наші поняття про світ. Але потрібні піонери. Колись подорож між світами буде звичайною і необхідною. І майбутні покоління не забудуть вас… І Люсі…
— Не будемо говорити про це, — сухо сказав я. — Ви знаєте, що я йду не з любові до вашого експерименту.
— Гаразд, гаразд! Не будемо сперечатися. Ходімо в зал. Там проведемо інструктаж… і з богом…
Я мовчки пішов за ним. Вперше за час перебування на острові вступив до заповітного залу. В центрі стояв суцільний сірий циліндр з кількома вузенькими вічками. До нього тягнулися товсті кабелі, верхівку вінчав матовий гриб з органічної речовини. Циліндр продовжувався десь у глибині, під бетонною підлогою. Біля нього стояло кілька асистентів Шрата. Вони запитливо дивилися на нас.
— Містер Уоллес дав згоду на експеримент, — коротко пояснив професор. — Прошу на хвилину відійти. Ми бажаємо поговорити. Інструктаж я проведу сам.
Асистенти вийшли з залу. Ми сіли в крісла. Я прямо запитав Шрата:
— В чому суть експерименту, перетворення?
— Зміна полярності тіла. Зміна заряду. Перетворення часток вашого тіла на античастки.
— Але ж “той світ” — це світ негативних енергій, — сказав я. — Куди йде енергія мого тіла?
— Вона забирається нашою установкою, — відповів професор. — Ваше тіло стає своєрідною “діркою” в вакуумі, в фоні Дірака. Воно переходить в антисвіт. Але поскільки співвідношення античасток не змінюються, організм мусить існувати…
— Це дуже гіпотетично, — усміхнувся я і навіть сам здивувався. Я зовсім не страшився майбутнього експерименту. Була лише гостра цікавість і пронизливий холодок за плечима, ніби передчуття дивовижних подій.
— Я вірю в успіх, — сказав Шрат. — Ще не все ясно. Може, тут відбувається не механічна заміна часток на античастки, а складніший процес. Напевне так воно і є. Може, ми в собі носимо обидва світи або навіть більше. Отже, експеримент — це, можливо, розкриття одного з наших власних світів…