Зруйновані зорі

Споглядаючи зорі, рідко замислюєшся про відстані, що пролягають між ними. А коли це й спадає на думку, то все одно в голові не вкладається, які вони величезні й неосяжні. Космос такий безмежний, що його реальні масштаби просто непідвладні буденній уяві. Навіть одна-єдина планетна система, крихітна цятка на карті Ґалактики, насправді має такі колосальні розміри, що жоден флот з усіх нині сущих і тих, що можуть бути створені в доступному майбутньому, не в змозі цілковито контролювати її.

Та що там планетна система! Взяти хоча б невеличку, але дуже важливу

частину, по суті її ворота — дром-зону. На цій обмеженій ділянці простору зосереджені гіперканали, які, немов нитки величезного павутиння, простягаються від зорі до зорі і по яких можна потрапити в будь-який реґіон Ґалактики, не витрачаючи роки, сторіччя й тисячоліття на польоти з субсвітловою швидкістю. Зазвичай радіус дром-зони рідко перевищує п’ятнадцять мільйонів кілометрів. На перший погляд, це дрібничка у масштабах усієї системи — але тільки на перший. А насправді це секстильйони кубічних кілометрів, напхані понад сотнею мільярдів каналів, — цифри жахливі, запаморочливі, вражаючі. Ці цифри роблять будь-яку систему вразливою перед масованим нападом противника.

І лише системи, що належать людству, є винятком з цього правила. Їх мало, проте всі вони перетворені на неприступні фортеці, які не можна взяти ані штурмом, ані облогою. Люди єдині володіють секретом повного блокування дром-зони, і понад сотню років тому цей секрет не дав їм зазнати остаточної поразки в ґалактичній війні з іншими розумними расами. А нещодавно людство, зализавши рани й зібравшись на силі, перейшло від оборони до наступу і знову стало якщо не наймогутнішим, то найгрізнішим і найнебезпечнішим з усіх народів Ґалактики…

Утім, система Джейхани, яку атакував флот альвів, не належала людям. Вона була власністю ґаббарів, однією з ключових систем цієї раси, столицею всіх ґаббарських володінь у Великій Маґеллановій Хмарі. Про значущість Джейхани свідчив хоча б той факт, що за чисельністю й потужністю військ, які охороняли її, вона поступалася лише чотирьом ґаббарським світам, серед яких, природно, був Ґаббаріс — планета-прародителька всіх ґаббарів, центр їхньої могутньої імперії.

Флот нападників, за всіма правилами військової стратеґії, завдав розсіяного удару відразу по кількох десятках каналів. Як уже зазначалося, війська оборонців були чисельними, але й дром-зона чимала за площею, тому ґаббарам довелося терміново підтягувати сили до вогнищ прориву. За цей час у локальний простір Джейхани проникло вже достатньо кораблів аванґарду, щоб прикривати вторгнення в систему основних сил флоту. Незабаром по всій дром-зоні точилася запекла битва.

Важкий ракетний бомбардувальник „За Мельмак!“ під командуванням Жорже Перейри Душ Сантуша, флот-надполковника Об’єднаних Збройних Сил Альвійської Федерації, йшов у самісінькому хвості другої хвилі вторгнення. Його рідна 249-та Ґвардійська ескадра вийшла з каналу, розташованого на зовнішній межі дром-зони, й одразу атакувала оборонні позиції противника. Під її потужним вогневим прикриттям бомбардувальник у супроводі ескорту з двох десятків високоманеврених винищувачів поспіхом залишив район бойових дій і з максимальним прискоренням помчав у безкраї глибини космосу.

Кілька ворожих кораблів, що патрулювали простір за межами дром-зони, кинулися навперейми цій невеличкій ескадрильї, але розрахунки бортового комп’ютера свідчили, що всі вони, крім одного, не встигали наблизитися на відстань, придатну для ведення прицільного

обстрілу. П’ятеро винищувачів негайно відокремилися від ескорту й рушили назустріч єдиному противнику, що становив реальну загрозу. Під час короткої, але запеклої сутички двох із них було знищено, але своєї мети вони досягли — ґаббарський корабель зазнав суттєвих ушкоджень і мусив припинити переслідування.

Ще протягом півгодини винищувачі супроводжували Душ Сантуша, аж поки почали потроху відставати — хоча вони мали досить потужні двигуни, та за своїми швидкісними характеристиками все ж поступалися бомбардувальнику „За Мельмак!“. Нарешті пілоти винищувачів, переконавшись, що їхньому підопічному більше ніщо не загрожує, стали гальмувати. Тепер їм належало повернутися до своїх і доповісти командуванню, що перший етап операції успішно виконано.

А Душ Сантуш, зберігаючи цілковите радіомовчання, продовжував іти своїм курсом. Він піднявся високо над площиною екліптики системи і вже міг не боятися зустрічі з випадковим патрулем ґаббарів. Космос гігантський, і навіть ті величезні сили, що зосереджені в системі Джейхани, наче голка в скирті соломи.

Шлях попереду був вільний і безпечний, тож надполковник Душ Сантуш дозволив собі трохи розслабитися. Йому вдалося відірватися від ворога без найменших ушкоджень — і це було найголовніше. Голова Ради Верховного Командування ґранд-маршал Ітіро Ямамото чесно попередив його: у разі серйозного порушення в роботі життєво важливих систем бомбардувальника негайно спрацює механізм самознищення, перетворивши корабель на хмару плазми.

Ні, Душ Сантуш не боявся смерті, бо інакше не пішов би на військову службу. Але йому дуже не хотілося померти безглуздо й безцільно, так і не виконавши свого завдання — мабуть, найважливішого за всю кар’єру.

Хоча саме завдання, відверто кажучи, йому зовсім не подобалося, і надполковник не побоявся прямо сказати про це головнокомандувачу. У відповідь ґранд-маршал по-батьківськи поплескав його по плечу й промовив:

— Якби я бодай на секунду припустив, що завдання буде вам до смаку, ви б нізащо його не отримали. Ми, альви, цивілізований народ, і такий спосіб ведення війни не може не викликати у нас огиди… Але так треба, надполковнику. Сподіваюсь, ви це розумієте.

Душ Сантуш усе розумів і цілковито погоджувався з ґранд-маршалом. Ґаббарів слід провчити. Не просто помститися їм (хоча надполковника, як і всіх альвів, переповнювала жага помсти), а суворо покарати — так, щоб вони запам’ятали це надовго.

Альви ніколи не симпатизували ґаббарам і вважали, що природа припустилася фатальної помилки, наділивши цих мавп здатністю до абстрактного мислення, тобто тим, що відрізняє розумних істот від вищих тварин. Ну а люди свого часу утнули ще більшу дурницю, коли зробили ґаббарів космічною расою. Засвоївши передові технолоґії й розселившись по Ґалактиці, ці дикуни зберегли психолоґію кам’яного віку, вони за ніщо мали власне життя й існування інших розумних істот. Так, понад сім років тому вони піддали масованому ядерному бомбардуванню людську Країну Хань; на цей акт ґеноциду людство відповіло знищенням кількох їхніх планет. Але ґаббарів це не зупинило, їм було начхати на втрати, вони керувалися не мораллю, а простою арифметикою — люди значно поступалися їм у чисельності, а отже, можна було пожертвувати десятками мільярдів своїх одноплемінників заради цілковитого винищення людства.