Адепт
Шрифт:
Численні колоди огорожі у містичному сяйві срібного диска виглядали лиховісно. Масно відблискували поліровані часом кістки конячих черепів. Світлородні комахи несли своє гнилизняне сяйво до тих черепів, немов душі прадавніх жерців здіймалися з чорного полум'я пекла у полишений ними світ.
Хідник під мідяним сонцем не охоронявся. Силеник добре знав забобонність розбійників із Діброви і не боявся нападу. Вугільна темрява огортала сущі за огорожею речі. Але я не боявся, бо, не знаючи свободи, не знав і страху, немов тварина дурна, нетямуща.
На агеоліті було порожньо. Смолоскипи біля ідолів погасли, від каменя смерділо і ніякої Оряни не було тут.
Крадучись попри намети, я уявляв собі
Дивне зеленкувате сяйво огорнуло мене. Здалось мені, що Місяць збільшився втричі і щось дивне й неможливе — теплий холод чи холодне тепло — протягнуло свої руки від велетенського Місяця до мого обличчя.
«Сили Даждьбожі…», — прошепотів я і демонське ім'я розкрило мені потаємне.
Побачив я срібну дорогу велетенських слимаків. Білі, слизотні повзли вони цією дорогою з темряви у темноту. Були в них людські обличчя — обличчя мерців зі стягненою до вух блідою шкірою, з жовтими гнилими зубами. Але ось проповз останній мерзенний слимак-гисполин і срібною дорогою того слизу покотилося щось кругле. Я придивився і побачив голову воїна — вусату, голену з довгим чорним аварським оселедцем [28] .
28
Аварський оселедець— Авари захопили землі східних слов'ян у кінці VI на початку VII ст. Авари мали звичай голити голову, залишаючи одне довге пасмо волосся — оселедець.
І пізнав я кагана Аскольда з роду Дирового, володаря Києва. До того видіння бачив я кагана двічі. Він заходив до Силеника — завжди у чорній хазарській броні, в обладунку з потрійної шкіри і з важкою срібною бляхою на грудях. Бляха та особливо запам'яталася мені, бо була стародавньої роботи: бараняча голова з хитрими очима, зіркою між рогами і грецьким написом на кільці.
Але тепер тої розкоші не було. Відрубана голова котилася срібним слизом… і я заверещав. Видіння зруйнувалось, і серед дубів почув я голос Силеника. Мерщій побіг я від агеоліту, проколов собі ногу при втечі, але щасливо добрався до землянки.
На ранок Оряна, всезнаюча відьма Даждьбожа, спитала мене: «Що бачив Відзначений при вівтарі?» Я розповів про Аскольдову голову, і сказала Оряна: «Не прожити йому й року».
Так і сталося.
В день зимового сонцестояння повернувся каган з півдня. Привів за собою іноків і пресвітерів християнських із Корсуня Таврійського. Був з ними владика Марко, висвячений за благословенням найсвятішого Фотія [29] в єпископи Києва й усіх кресів Північних.
Силеник виліз на дуба й дивився відправу, що її провадив владика просто неба. Потім заклав на агеоліті трьох цапів білих і покликав мене.
29
Фотій— Патріарх Константинопольський у 858—867 та 877—886 pp. Висвячення Марка у єпископи Київські відбулося біля 881 р. (За іншими даними — у період VIII Вселенського Собору 866—867 pp.).
«Ось тобі знак Роду», — сказав старший жрець і подав мені трикутний червоний камінь із поганським символом курячої лапи. «Іди до хрестопоклонників і вклади знак Роду в чашу, з якої вони п'ють вино жертовне. Це моє на візантійців закляття».
І тут Бог милосердний подвигнув мене відмовитися.
«Дам тобі на три ночі Оряну», — сказав Силеник.
Але
Силеник, напучуваний демонами, яким слугував, побив мене тоді, коли відмовився я вдруге, за задумом Божим, від сатанинського знаку і від Оряни, відьми-спокусниці. Але в той день Єдиний не звільнив мене від омани — шляхи Господнього Провидіння незбагненні та нешвидкі. Силеник не прогнав мене від капища, а знак Роду відніс у будинок владики інший жрець — Богумил.
Силеник наказав Оряні вийти за огорожу й піти у землянку до Богумила. Проте відьма відмовилася, закляла Силеника страшним закляттям і пішла від капища на північ, у печеру Велесову, що під Вишгородом, малим селом на березі Бористену. Можливо дорогою до Вишгороду завітала Оряна до Дитинця каганового і розповіла про страшні прокляття, що їх Силеник посилав володареві і його дітям. Можливо, каганові сказали про це інші люди, не знаю. Але навесні прийшли до священних дубів вої, охрещені Марком, з дружини каганової, і покликали жерця до володаря.
Вийти Силеник відмовився. Натомість із Дубрави вийшли чотири волхви — кудлаті старезні діди з палицями і сокирами, чорними від жертовної крові. І сила демонська променіла з очей їхніх. Вої від капища повтікали, Силеник взяв собі нову наложницю з Берестова — прегарну білявку, ще дитину.
Вбили Силеника аж на Купала — християнським літургійним численням перед днем святого Іоанна Хрестителя. Перед цим була лиховісна чорна буря. Вітер три дні ніс із-за Дніпра степовий гарячий порох. У ніч, коли вітер ущух, Силеника знайшли в хіднику під мідяним Сонцем із чорною стрілою в потилиці.
Того дня капище лишилося без старшого жерця. Я увійшов на подвір'я без остраху — старший лиходій уже розмовляв з Даждьбогом. Буря накидала у капище гілки і пил, покосився крилатий Симарґл. У шатрі плакала білявка-наложниця і, здавалося, чогось не було в цій виті.
Відлетів від неї важкий тисячолітній дух і лишилась, як непотріб, недоладна дерев'яна споруда: сточені комахами трухляві колоди, пожовтілі черепи здохлих коней, смердючий жертовник.
Мене охопило бажання чимось наповнити цей безглуздий простір і, не знаючи інших слів до Єдиного, промовив я вголос Даждьбожу молитву, що її бува співала Оряна:
Ой Даждьбоже, сило роду нашого, рік од року бог наш невідступний, рік од року бог наш добрий, ярий, вік од віку всього ти початок! Ой Даждьбоже, ти врожаю батько, рік од року всіх дерев господар, рік од року сила трав високих, вік од віку всього ти початок! Трьох доріг і трьох горбів володар, трьох світів старійшина одвічний! Ой Даждьбоже! Дай свою нам милість рік од року, вік од віку, завжди!