Амок
Шрифт:
— Ні, ні, — похитав головою Гейс. — Не ми важливі для них, а честь і авторитет влади.
На восьмий день разом загуркотіло безліч гармат. Луна покотилася лісами, низинами, міжгір'ями і злилася в один гул.
Не минуло і двох годин, як знизу прибігли товариші і сказали, що дерева, скелі і кулемети біля греблі знищені дощенту. Тоді партизани розсипалися по схилах гори і почали затримувати ворога з-за кожного дерева, з-за кожного каменя. Неможливо було вже вибивати гарматою кожного окремо, навіть кулемети не
Зате у них була незрівнянна перевага в кількості. Потроху, по одному, але безупинно проскакували вони через греблю і розбігалися по схилах гори. Ось один за одним вони з'являються поруч, з боків, навіть ззаду. Лінія партизанів відходить усе вище й вище. Ось вона вже біля селища.
Затріщали двері древнього храму, і по кам'яній підлозі загуркотіли колеса кулемета. Гейс намагався пригадати хід, яким він колись спускався вниз до Піпа, але в цій плутанині важко було розібратись.
А в своєму кутку, як і раніше, стояв факір, спокійно позирав на цей гармидер, і очі його, здається, говорили: «І чого ці люди метушаться, хвилюються, коли кожен має можливість знайти спокій і щастя, як я?..»
Шукаючи виходу вгору, Нонг, як колись Піп, натрапив на яму з зміями. Запаливши сірник, Нонг простояв якусь хвилину мов скам'янілий перед цією жахливою ямою.
Нарешті, повстанці приладнали вгорі кулемет, і він почав поливати околиці свинцевим дощем. Тоді у відповідь почали рватися снаряди. Все ближче, ближче. Ось уже один снаряд скосив маленьку вежу на церкві… Другий пробив стіну.
А навколо, ніби мурашки, повзуть солдати. Жах охопив Гейса, коли він побачив зверху, як їх багато.
Сонце хилилося на захід, коли з'ясувалося, що триматись далі немає рації і потреби. Салул дав наказ відступати. Вирядив чоловіка до Гейса, щоб передати йому про це. Але дорогою посланця підкосила куля.
Не встиг Гейс розібратися в обстановці, як побачив, що все селище в руках ворога. Одна церква стояла, наче острів серед ворожого моря. З Гейсом, крім Нонга, лишилося ще два партизани.
— Попрощаємось, товариші, — сказав блідий Гейс і якось криво посміхнувся.
— Заждіть трохи! Стріляйте далі! — крикнув Нонг і побіг униз.
Він виламав по дорозі кілька дощок, побіг до ями з зміями, опустив туди дошки одним кінцем і повернувся назад.
— Тепер стежте і підготуйтесь до спуску, — сказав він. Гуркіт стрілянини, вибухи снарядів, здригання стін так розбурхали змій, що вони мов шалені кинулись надвір і покотилися клубками. А побачивши тих істот, які все це наробили, змії кинулись на них.
Солдати не тільки не мали часу оборонятись, а покидали навіть зброю від жаху і з нелюдськими криками побігли хто куди. Одразу вщухла стрілянина, ніхто нічого, крім змій, не бачив. І Пойс з товаришами мали досить часу, щоб почекати, поки фронт відсунеться, знайти зручне місце,
Але не тільки цей штурм підготовило голландське командування. Багато війська було направлено різними шляхами в гори, в тил повстанцям. Протягом місяця тривало полювання на інсургентів, які втекли в гори. Важко було спіймати їх тут, але все ж таки чимало з них потрапило в руки влади.
XI. НИЗКИ ЖЕРТВ
Океан був спокійний. Команда корабля «Дандельс», який прямував до острова Нова Гвінея вздовж південного берега Яви, раділа з хорошої погоди і почувала себе дуже добре.
— Але деякі з моряків усе ж таки були сумні, ніби щось мучило їх. Часом два матроси-яванці, боязко озираючись, перемовлялися сумними словами. Часом той чи інший, озирнувшись, спускався вниз.
А там, внизу, лежали низки повстанців. Справжні низки, бо вони були скуті ланцюгами по десять чоловік.
А всього їх було п'ятсот чоловік, і розмістили їх на такій площі, де за звичайних умов і сто чоловік не могли поміститись. Усього ж на каторгу на Нову Гвінею було відправлено таким чином дві тисячі чоловік тих, яких випадково не розстріляли на місці.
В одній такій низці були Пуан, Гуран і дехто з команди «Саардама». У другій — Селім та кілька батавських товаришів. У третій — Пандо, кілька членів комітету з Сурабайї, Батавії.
Високо вгорі блищить маленьке око ілюмінатора. Лише на кілька сантиметрів піднімається він над водою. Часом хвиля заливає його, і тоді в трюмі темніє. Але і крізь нього в'язні пізнають місцевість.
— Здається, тут ми зустріли англійський дредноут, — говорить матрос із «Саардама». — Салютували один одному як рівні.
— Але нашого обшарпаного капітана мусили сховати, щоб не осоромив шановну публіку, — посміхнувся другий.
— Де тепер він, наш власний корабель? — замріяно сказав третій.
— Мандрує десь і, мабуть, завдасть ще клопоту голландцям.
— Чи то не Ластівчині Гнізда там? — сказав Пуан, показуючи на ледь помітну цяточку на березі Яви.
— Так, вони! — впевнено відповіли матроси. — Пригадуєте машину Сагура? Добре працювала. Чи вціліла наша зброя?
— Очевидно, вціліла, — промовив Пуан. — Принаймні досі не було чути, щоб її знайшли. І в палаці Гіранг-Ту-Уна збереглась.
— Значить, використаємо ще! Не ми, то наші товариші.
— Добре, що Салул і Гейс врятувалися, — сказав Пандо. — Вони щось зроблять ще.
— Це завдяки Нонгу, — сказав один з пуанівців. — Коли солдати несподівано натрапили на них, то Нонг один зчинив таку стрілянину, ніби то був цілий загін. Солдати кинулися в його бік і загубили слід Гейса та Салула. А Нонга убили…