Безсоння
Шрифт:
— Про що ти, Еде? — Раптом у голові Ральфа спалахнуло: — Щось сталося з Наталі? Ти хвилюєшся за Наталі?
Хитрувата, підступна усмішка скривила губи Еда. Він глянув мимо Ральфа на Товстуна:
— Виходить, добриво? Що ж, якщо це так, ти ж не будеш заперечувати і відчиниш одну з діжок?
Товстун неспокійно глянув на Ральфа.
— Хлопцеві потрібен лікар, — промимрив він.
— Можливо. Але мені здалося, що він заспокоюється… Чи можеш ти відкрити одну з діжок? Можливо, від цього йому полегшає.
— Звичайно, без проблем. Назвався грибом — лізь у
Ще один спалах блискавки, ще один гуркіт грому — цього разу він, здалося, прокотився по всьому небу, — і перша холодна крапля дощу впала на пітну шию Ральфа. Ліворуч від нього Дорренс Марстеллар, стоячи біля майданчика для пікніків із книгою в руках, стривожено дивився на всю трійцю.
— Здається, зараз поллє як із відра, — зіщулився здоровань, — а я не можу допустити, щоб усе це добро намокло, інакше почнеться хімічна реакція. Так що дивіться швидше. — Просунувши руку між діжками, він дістав ломика. — Мабуть, я такий же божевільний, як і він, якщо роблю це, — сказав водій Ральфові. — Я їхав додому, думаючи про своє. А він збив мене.
— Нумо, відкривай, — перебив його Ральф. — Це займе не більше секунди.
— Так, — кисло промимрив здоровань, піддіваючи пласким кінцем ломика кришку найближчої діжки, — але спогадів вистачить до кінця життя.
У цю мить знову прогримів грім, і здоровань не почув того, що мовив Ед Діпно. Ральф, однак, почув, і йому похололо в грудях.
— Ці діжки набиті мертвими дітьми, — поділився своєю думкою Ед. — Ось побачиш.
У голосі Еда було стільки переконаності, що поки здоровань відкривав кришку діжки, Ральф майже сподівався побачити переплетений клубок рук, ніг і маленьких безволосих голівок. Натомість побачив суміш білого і коричневого порошку. З діжки запахло чи торфом, чи хімікатами.
— Ну що? Тепер ти задоволений? — запитав здоровань, знову звертаючись до Еда. — Зрештою, я ж не Рей Джуберт і не цей маніяк Дамер. То що скажеш?
На обличчі Еда з’явився винуватий вираз, а коли вчергове прогримів грім, він увесь якось скулився. Нахилившись уперед, він простяг руку до діжки, тоді запитально глянув на здорованя. Ральфові здалося, що той кивнув майже співчутливо:
— Звичайно, торкнись, я не заперечую. Але якщо піде дощ, коли ти будеш тримати це в руці, затанцюєш не гірше від Джона Траволти. [3] Воно обпалює.
3
Відомий голлівудський кіноактор і танцюрист.
Ед сунув руку в діжку, зачерпнув трохи суміші й просіяв її крізь пальці. Він ошелешено подивився на Ральфа (була в його погляді й дещиця замішання), а тоді занурив руку аж по лікоть.
— Гей, — злякано закричав здоровань. — Це ж не коробка з крекерами!
На мить хитра усмішка знову з’явилася на обличчі Еда — вона, здавалося, промовляла: «Я знаю й не такі трюки», — а потім її знову змінила розгубленість, коли він не виявив нічого, крім добрива.
Ед витяг руку з діжки — брудна, вона пахла хімічною сумішшю. Ще одна блискавка сяйнула
— Витри це, поки не пішов дощ, — порадив здоровань.
Крізь опущене скло свого «форда» він дістав пакет серветок, вийняв кілька і простягнув Едові — той, немов у сні, почав стирати суміш із рук. А здоровань у цей час закрив кришку, вставивши її на місце одним ударом величезного кулачища і кинув швидкий погляд на потемніле небо. Коли Ед торкнувся рукава його білої сорочки, чоловік напружився, неспокійно глянувши на хлопця.
— Здається, я повинен вибачитися, — мовив Ед, і вперше тон його голосу здався Ральфові абсолютно чистим і розумним.
— Але ж ти й веселун, — полегшено реготнув здоровань, опускаючи покритий поліетиленовою плівкою брезент і зав’язуючи вузли швидкими, вмілими жестами.
Спостерігаючи за ним, Ральф подумав про те, яким же хитрим злодюжкою виявився час. Колись і він міг з такою ж легкістю й моторністю в’язати вузли. Він і зараз міг, однак тепер йому знадобилося б хвилини дві й, можливо, три його найулюбленіші лайки.
Здоровань поплескав рукою по брезенту, а тоді повернувся, схрестивши руки на своїх неосяжних грудях.
— Ви бачили аварію? — звернувся він до Ральфа.
— Ні, — моментально відреагував той. Ральф не мав ані найменшого уявлення, чому бреше, але рішення прийшло миттєво. — Я спостерігав за тим, як приземляється «Юнайтед».
На його подив, яскраві плями на щоках здорованя проступили ще різкіше. «Ти теж спостерігав за ним! — раптом подумав Ральф. — І не тільки за посадкою, інакше ти не став би так червоніти… Ти дивився й на те, як літак вирулює до терміналу».
Відтак він усе збагнув. Товстун вважав, що він сам винен у зіткненні, і побоювався, що поліцейські, які прибудуть на місце аварії, теж схилятимуться до цього. Він спостерігав за літаком і не помітив машини Еда, що стрімко виїхала з воріт на дорогу.
— Послухай, мені справді шкода, — щиро мовив Ед; вид у нього був не просто винуватий, а геть розчарований.
Ральф раптом піймав себе на думці про те, наскільки він довіряє своїм очам і чи справді розуміє хоч щось із того (гей, гей, Сьюзен Дей), що сталося тут… І ким, зрештою, була Сьюзен Дей?
— Я вдарився головою об кермо, — казав у цей час Ед, — і мені здається… Розумієш, у мені щось заклинило.
— Гадаю, так воно й було. — Почухавши потилицю, здоровань подивився на низьке темне небо, тоді знову на Еда. — Хочу дещо запропонувати тобі, приятелю.
— Так? Що саме?
— Давай просто обміняємося іменами й номерами телефонів, замість того щоб влазити в усе це лайно зі страховками. А потім роз’їдемося кожен у свій бік.
Ед непевно глянув на Ральфа, що стенув плечима, а тоді знову на чоловіка в кепці.
— Якщо у справу втрутиться поліція, — продовжував здоровань, — у мене виникне безліч проблем. По-перше, вони одразу з’ясують, що торік узимку я теж мав аварію і тепер їжджу за тимчасовими правами. Тому вони постараються насолити мені. Розумієш, про що я кажу?