Bitches Get Everything
Шрифт:
На світлофорі п'яний в сраку Нуріель під крилом диявольського Марка бовкає щось таке, від чого в Тріші знову врубається профілактична система… Чи може їй просто захотілося погуляти нічними кварталами старого міста… Одним словом, вона вискакує посеред дороги і біжить геть.
Ясна річ, сподіваючись, що й за нею хтось побіжить – ну, а хто б не сподівався? – і тепер подумки грає в лотерею «Хто ж саме?». Здається, це буде Стоґнєвіч. Або Долоріо усвідомить свою лажу. Кроки дуже близько. Тріша обертається… осанна! Це Давид.
– Погуляємо? – Сльози з пики непомітно витерто.
Коли ти закоханий, то засцяні сходи на міст через дорогу видаються тобі «атмосферною родзинкою цієї барокової приморської архітектури». Просто затискаєш ніс – і все. Головне – другою рукою затиснути шматок бажаної плоті. Найчастіше це долоня. Ну, хоч щось.
– А де вони всі? – за хвилю питає Тріша.
– Там же, – байдуже відказує Давид. – Посеред дороги.
– Ти просто так кинув тачку?
– Нє, ну не просто. Включив аварійку.
– Гигигиги. Зет'с май ніґґа.
Прогулянка була короткою, але такою емоційно насиченою, ніби саме нічне місто пристрасно поцілувало Трішу в губи: глибоко, по-дорослому.
Стоґнєвіч, здавши пост охорони машини – «ну нє магла же я аставіть єйо на етіх дєбілав?!» – тепер сама поривається втікати. Як кури по городу, чесне слово.
– Давайте спати! – каже канонічну фразу Тріша, і п'ятірка врешті-решт рушає до готелю. Правда, Нуріель із Марком одразу ж ідуть тусувати в ніч, прочитавши Тріші на прощання лекцію про те, що вона оточує себе не друзями, а свитою.
– Та хоч веретою, – позіхнула Тріша, – аби лиш тепло було.
Решта ночі неспокійна й зимна. Близькість моря, як-не-як. І близькість Давида, хоч і через стінку.
Якщо хтось вам каже, що ранкова ерекція – феномен суто чоловічий, харкніть йому в писок. Бо коли поряд людина, котру хочеш і, в принципі, можеш, ерекція стає всезагальним поняттям, як, наприклад, атмосферна вологість чи політична ситуація на континенті.
Тріша ніколи не вміла чекати. Імпульсивна конячка інтуїції – ось ким була Тріша Торнберґ. А інтуїція казала їй: тут і тепер, поки не повернувся Долоріо, бо хто потім буде ваші спільні мізки відшкрібати від асфальту?!
До поняття «тут» пасувала ванна.
– Давай, Давиде, підйом.
Частина Давида і так уже здійснила підйом. Решта Давида була повільнішою, але все одно функціонувала.
Готельний душ. Ранкові сонні пестощі, вологі поцілунки, струмені води потрапляють в очі, в ніс і в рот, стікають вниз його грудьми і животом. Тріша обгортається довкола його стегон, він притримує її ззаду за сідниці, притискаючи до себе, і… грюкають вхідні двері. Піздєц.
– Долоріо.
В такі моменти робиться не так страшно, як смішно. Ти ніби переміщаєшся в дурну й надуману французьку комедію з Жераром Депардье в головній ролі.
– Нам тапки! – шипить Тріша. – Як звідси вилізти?
– А я знаю? – шипить Давид.
– От же ж блін, і поїбатися не вийшло… – скисла Тріша.
– Так а чо' – давай!
– Ти шо – дурний? Там балкон відкритий. Хєр зна, яку вони там наркоту хавали з Марком вночі. Долоріо мне дораг…
– Думаєш, стрибне?
– Думаю, нам треба шось придумати.
І тут Тріша заспівала. Дурним голосом – таким тьотьки тільки у ванних і співають. Їй здалося, що саме так найкраще створюється ілюзія душової самотності – в будь-якого нормального мучачіка все, що було встало, давно би вже опало від таких солов'їних трелей.
– Треба вийти так, щоби кожен у свою кімнату, і непомітно… – розмірковував тим часом Давид. – Але як це зробити, якщо він, наприклад, стоїть біля відкритих дверей в коридорчик і пасе двері в душ?
(Кімнатки розташовано під кутом одна до одної, їх розділяє крихітний коридорчик із душем і туалетом.)
– О! Я, кажись, придумав. Слухай сюда!
Тріша кивнула головою, не припиняючи підвивати своє «Can't take my eyes of you-u-u…»
– Карочє, ти зараз виключаєш воду, замотуєшся в рушник, виходиш з ванної, виключаєш тут світло і закриваєш двері. Потім заходиш до нього в кімнату і теж закриваєш за собою двері. А я просто клацаю на виключатель і голосно грюкаю дверима – типу, я щойно ввійшов прийняти душ. Всьо ясно?
Коли співаєш, та ще й голосно співаєш, співрозмовника почути важко. Але Тріша що не зрозуміла, то додумала і зробила все приблизно так, як наказував Давид. Для максимального ефекту у відвертанні уваги ніжної психіки від деструктивного фактора у Тріші в піковий момент звалився з тіла рушник… Долоріо засяяв, мов сонце. Ні тіні підозри чи похмурості на його гарному лиці.
– Знаєш, шо фігово, – посміхаючись, сказав він, – здається, Марко вирішив, що я підарас…
00:00:01:06
Цікаво, хто був би більшим героєм у ваших очах? Той, у кого більше бабла і статусу (не завжди, до речі, взаємозалежні речі), чи той, хто цей статус заробив собі віртуозним найобом широкого загалу? Приміром, що б ви подумали про Трішу Торнберґ, якби взнали, що розкішне помешкання, де вони зі Стоґнєвіч час від часу любили замочувати свої тіла у велетенській ванні і гратися в трейлер, насправді сквот? У тому сенсі, що проживали вони там абсолютно незаконно, поцупивши ключі у накачаного наркотою власника й запихнувши того власника в літак рейсом на Лос-Анджелес – катай, любесенький, Голлівуд за тобою вже всі нігті погриз… Маєш візу в паспорті і візу-ґолд у гаманці – це краще за акторські здібності.
Так, Тріша Торнберґ без будь-яких моральних спазмів може дозволити собі саботаж чужого життя, захоплення чужого приміщення і запуск свого летючого коріння в будь-якому місці на землі, аби їй там подобалося… Але не можна, в жодному разі не можна прив'язуватися до місць. Як і до людей. Тільки свобода забезпечує справжнє кохання. Справжню дружбу. Справжнє все.
– В цьому місці мені мали б перерізати горло, – відкашлюється Тріша, – ну, це якби я була дяпчиком із «Хороброго серця». Шотландія прохолодна й волога, як Карпати. Але більше я звикла до Азії. Тому ліпше буду красивим мальчіком із «Пустого дому» Кім Кі-Дука.