Буремні дев'яності
Шрифт:
— То, значить, домовились? — спитала місіс Гауг, і обличчя її засяяло посмішкою. — Морріс піде напарником з вами й містером Брайрлі? Тепер скажіть мені точно, що вам потрібно. Я дам вам продуктів з своєї комори, а Моррісу приготую одяг.
Дінні з радістю пристав і на цю пропозицію. Він пояснив, що найкраще — це об’єднати їхні припаси. Таким чином вони зможуть навантажити на фургон значно більше. Він з Олфом бере інструмент, намет і табірне начиння — всього цього зараз тут ні за які гроші не купиш. А внеском Морріса будуть харчі, за них також деруть втридорога, та майже всі вони вже й розпродані.
Повідомивши Олфу добру новину, Дінні чимдуж побіг до
Коли Дінні через кілька годин вийшов з «Клаб-готелю», де в товаристві Арта Бейлі та інших старателів вихилив не один кухоль, він був п’яний і від пива, й від того, що наговорив йому Бейлі; але не настільки, щоб забути про справи, й одразу заходився складатись. Морріс покірливо слухався його наказів; він був схвильований і зговірливий не менше за Олфа, й обидва вони раділи, мов діти, що їх бере під свій захист такий досвідчений золотошукач та знавець місцевих умов.
Дінні переказав їм усі чутки, що ходили по місту про знайдене Артом Бейлі золото.
— Арт каже, — весело гомонів він, — що загалом привіз п’ятсот п’ятдесят вісім унцій. А скільки там ще лишилось! Вся земля ущерть набита золотом. Томмі Телбот з своїми хлопцями спробував був захопити його ділянку, та Форд пригрозив їм револьвером. Він і зараз там — стереже місце. Арт каже, що такого родовища він ще ніколи не бачив, а він немало перебачив на своєму віку. Туди кинуться всі, тільки-но ця новина дійде до Мельбурна й Сіднея. Наше щастя, що ми вже готові в дорогу і зможемо зразу ж закілкувати ділянку. Ви взяли дозвіл на старательство, містер Гауг? Взяли? Тоді все гаразд. Ну й напосіли ж на інспектора — одразу всією братією. Певне, за все життя йому не доводилось так попріти, як сьогодні, з отими дозволами. Він підписував їх навіть за обідом, та, мабуть, і вночі йому не дадуть спокою… Гадаю, ми обійдемось одним наметом, адже є ще ваш брезент, містер Гауг. Я роздобув просмолений мішок — згодиться нам для води; а якщо ви, місіс Гауг, зможете перебитись без отих двох бідонів з-під гасу, що стоять у вас на веранді, вони нам дуже стануть у пригоді. Ми покладемо в них харчі, а потім триматимемо там воду.
Дінні перевірив їхнє спорядження. Він дозволив Олфу й містеру Гаугу взяти для переміни по фланелевій сорочці, парі штанів та чобіт, хоч сам мав лише одну запасну сорочку. Кожен з них брав для себе вовняну ковдру, міх для води, похідний котелок, кварту, бляшану миску, ніж і виделку. Ступка Дінні, товкачик і два тази для промивання золота були ретельно сховані між одежею. Вірьовки й моток дроту разом з інструментом — кирками, лопатами, сокирами, кресалом та трутом — загорнули в намет і брезент, а потім у мішковину і міцно перев’язали мотузками. Харчі складалися з борошна, цукру, чаю та кількох бляшанок м’ясних консервів. Дінні додав до них пляшку «цілющого зілля». Вирішили також узяти рушницю Олфа й коробку патронів, а Моррісу дозволили прихопити револьвер.
До півночі все добро було акуратно спаковано і підготовлено для відправки фургоном, який вирушав на світанку.
Увечері прибігла Марі Робійяр і, заливаючись слізьми, кинулась в обійми місіс Гауг.
— О Саллі, — заголосила вона, — мій Жан теж іде й каже, що мені не можна з ним!
— І Морріс іде, — бадьоро відказала місіс Гауг, — а я мушу зостатись сама. Нічого не вдієш, Марі. Містер Квін запевняє, що нема ніякої небезпеки. Їй-бо. Адже інші чоловіки жили в тій глушині місяцями — і містер Бейлі, і містер Форд, і Томмі Телбот зі своїми друзями. Містер Бейлі каже, що тубільці там зовсім сумирні, як і тут у нас.
—
— Мені теж страшно, — призналася Саллі. Однак життєрадісність і здоровий глузд ніколи не зраджували її, і вона додала: — Але ми тут нічого не вдієм, Марі. Всі чоловіки в селищі немов знавісніли, кожному закортіло неодмінно піти в цей похід. Доведеться нам потерпіти, а там видно буде, як підуть справи у Жана та Морріса. Бог дасть, вони хутко й повернуться, або ми до них зможемо поїхати.
Така перспектива трохи втішила Марі. Вона сказала Саллі, що її Жан піде у парі з двірником готелю — той досвідчений старатель. Звісно, Жан був гордістю «Клаб-готелю» — ще б пак, кухар-француз! Та насправді Жан зовсім не кухар, пояснила подрузі Марі. В Англії він був учителем, хоч мріяв стати фермером, купити клапоть землі й поселити там своїх старих батьків, висланих з Франції через політичну неблагонадійність. Марі також була дочкою емігрантів, але її батьки померли, коли вона була ще дитиною.
Невдовзі після одруження вони з Жаном переїхали в Західну Австралію, сподіваючись знайти тут роботу й ті добрі заробітки про які так багато наслухались. Жан найнявся на ферму, аби збити грошей на землю та худобу. Та наймитський заробіток був такий жалюгідний, що Жан зістарівся б швидше, ніж здійснилася б його мрія. Отож він приєднався до першого ж походу старателів у Південний Хрест, і Марі, разом з ним притряслася з Евонської долини на підводі.
Золота Жан не знайшов і якийсь час працював на руднику. В ті дні у селищі було дуже мало жінок, і місіс Гауг та Марі Робійяр, якось здибавшись у крамниці, швидко заприязнилися. Навіть Морріс дружелюбно поставився до молодої французької парочки: вони так ніжно кохали одне одного й у цій чужій для них країні дещо нагадували рибин, викинутих із води. Проте його дружелюбність мов рукою зняло, коли Робійяр найнявся шеф-поваром у готель. От і на неї він образився за те, подумала Саллі, що вона влаштувала у своєму домі пансіон. Морріс казав, що цим Саллі виявила цілковиту відсутність почуття власної гідності й небажання рахуватися з ним.
— Але ж їсти щось треба, Моррісе, — заперечувала вона. — Тільки пансіон дасть мені певність, що ми будемо мати і шматок хліба, і дах над головою.
Марі Робійяр і місіс Гауг дуже зблизились за ті місяці, коли Морріс був таким вередливим і незгідливим: він гордував платними відвідувачами, відмовлявся їсти разом з ними і взагалі не бажав нічого робити, щоб посприяти хоч трохи успіхові справи, яку затіяла Саллі. Цілими днями він сидів на ґанку з книгою або газетою в руках, а вечорами пропадав у пивниці за покером, де на гроші, які йому щастило виканючити в Саллі чи позичити в когось, вигравав або ж програвав кілька фунтів.
Завжди весела і незрадлива, Саллі навіть взнаки нікому не давала, що вона, як казала Марі, з Моррісом «у сварці». Та Марі й без слів відчувала, коли інша жінка нещасна чи занепокоєна своїми сімейними справами. Сама вона була стримана й сором’язлива; чорне волосся, гладенько зачесане, строго облямовувало її бліде, простеньке личко, і вся вона справляла враження тихої, простакуватої жіночки, поки щось не зачіпало її за живе. Тоді чорні шовковисті вії прудко злітали над сіро-зеленими очима, в ній спалахувала жвавість, і вона враз ставала зовсім іншою людиною.