Частина друга

Меньшов Олександр

Жнка протягнула мен ключ та рушила по свох справах. Я зачинив комрку та спустився до компан Мухова.

Увечер в трактир вже було повно народу. В основному, то були яксь мандрвники, молодш офцери з пришвартованих кораблв, купц середньо руки та дехто з портово варти. Як я зрозумв, "Красний птух" вважався мсцем вдносно пристойним, аби хто сюди не завалювався.

Поки сьогодн здив з порту до млинв, встиг звернути увагу на мсцеву чоловчу моду. Що стосуться бльшост молодих хлопцв, то вони здебльшого носили коротко стрижене волосся, при чому з навмисним

пдкресленням високого чола. Майже вс були безвус, проте з невеличкою бордкою. Поверх косоворотки парубки носили шкряну безрукавку, а на ногах - вузьк штани та чоботи до колн... А-а-а! головне - це широкий ремнь з шикарною мдною пряжкою. У Мирона, мж ншим, вона була у вигляд морди вовка, який хижо визврявся.

– Да то слободкнск хорохоряца!
– говорив мен Сава, коли я його спитав про цих хвалькуватих павичв.
– Будш в столц, увдш, что там всйо нач!

Я пдсв до свох нових товаришв одним махом випив кухоль пива, поки внизу в подклет нам готували вечерю. Пиво виявилося напрочуд смачним.

– во тут на мду варят, - повдомив Сава.
– Рцпт знат только хазяйка.

Принесли ще по келиху, а незабаром смаженого гусака. Вмолотили ми його в одну мить. Знову випили, Копил тут же голосно промовив, що я непоганий хлопець.

– сл надумаш, прход ко мн в артль! Говорю то открито... чесно... А на того дурака, Мрона, плюнь! Слишиш? Плюнь!

Я посмхнувся та вдмахнувся.

– Не двка, не розкисну!
– сказав Копилу.

Ми доли гусака, допили пиво та стали розбрдатися.

Йти спати було ще зарано. Не дивлячись на денну втому я виршив трохи прогулятися по околицях. Треба було оглянутися, прикинути що до чого. Вдвдування столиц виршив перенести на ранок. Заодно пройдуся завтра по крамницях, загляну на ринки, може дещо прикуплю.

Портова слобдка бльше нагадувала якийсь добротний сльський хутр, нж передмстя. З пвноч до не пдступав густий лс, а схднше можна було помтити велик вигони, звдки пастухи повльно гнали стадо корв. Потинявшись серед вуличок, я знову повернув вбк порту, та деякий час спостергав з парапету за судами. В свтл вечрнього сонця гавань виглядала казково. Особливо зачаровувала гра кольорв в астральному мор. Такого бачити ще не приходилось, навть коли сидв на берез острова Безменного.

ледь тльки почали запалювати лхтар, рушив до трактиру. Чесно кажучи, цього разу трохи заблукав вийшов аж бля млинв. Неподалеку виднлася невелика капличка, поряд з якою стояла служниця Свтла - тендтна ельфйка, яка була закутана в чорну рясу. Вона, судячи з усього, продавала мру якимось перехожим. Т вдсипали мдякв, забрали баночку пшли геть.

– Що тоб, друже?
– голос служниц вдгукнувся дзвночками.
– Мри? нших прянощв? Або ти просто прийшов помолитися?

– Н, - було замотав я головою, тут же усвдомив, що давно не вдвдував подбних мсць.
– Хоча, стй!
– порившись в кишен, я дстав деклька мдякв теж купив невелику баночку мри, пару свчок та увйшов всередину каплички.

Бля входу по обидва боки висли зображення Великого Тенсеса, пд якими горли

маленьк лампадки. Я навть розгубився, не знаючи, що треба робити. Тут на допомогу прийшла служниця:

– Якому святому ви прийшли помолитися?

– Ну... Святому Аргу... Слухайте, а можна це робити своми словами?

– Не бажано, звичайно, - посмхнулася ельфйка.
– А давайте вам допоможу.

– Стривайте, - я тут же простягнув служниц мру свчки.
– А ви можете помолитися замсть мене, а я почекаю зовн?

– Але...

– Прошу вас, зробть так.

Чесно кажучи, мен стало трошки няково. чому це мене смикнуло попертися до ц каплиц? Що тут забув?

– Як ваше м'я?
– тихо спитала ельфйка.

– Бор.

Двчина прийняла мру, поставила свчки та увйшла вглиб примщення. А я хутко вискочив та став чекати бля входу. Молитва зайняла менше чверт години.

– Я звернулась до Тенсеса та Святого Арга, попросила у них для вас благост!
– промовила ельфйка, вибравшись назовн.
– А можу у вас дещо запитати?
– не очкуючи вдповд, двчина промовила: - Чи проходили ви обряд Посвяти?

– Що?

– Знате, я не бачу Свтла в вашому серц. Таке бува, коли навмисно не приймаш його...

– Хммм! Обряд?.. Не пам'ятаю, якщо чесно... Напевно не проходив... А вн допомага?
– звсно питання було дурнуватим. Проте хба не таку людину я повинен зображати?

– Восвт говорить, що мало виконувати тльки ритуали, мало того, щоб пти просто купити мри й прочитати в "Молитвослов" потрбну молитву... А треба пустити Свтло всередину себе...

– Овва! А що ж зараз всередин мене? Невже птьма?

– Там суцльне безладдя...

– ви це бачите?
– здивувався я.

– Ви даремно ронзуте, Боре. На вашому мсц я б негайно вдвдала наш головний храм в Новоград... пройшла б обряд Посвяти! Покаялася, причастилася... омилася б святою водою...

Мен чомусь подумалось, що швидше за все цй бднй ельфйц не вистача сплкування. Адже каплиця бозна де! хто сюди заходить? Ведмед та вовки! А суть вчення нести треба, ось начебто шука "заблукалих". Насправд вона нчого не бачить в мому серц... Нчого!.. Хоча ззнаюсь, що на якусь мить я поврив словам... навть трохи перелякався...

– Дякую!
– перебив я ельфйку.
– От зараз пду в столицю... прямо до храму!

розвернувшись, швидким кроком потопав геть. Вийшло, звичайно, грубувато не тактовно, але так я б простояв до ранку, вислуховуючи проповд.

Повернувшись до трактиру, я пднявся до себе в комрку роздягнувшись впав на м'яке лжечко. Ледь примружив оч, як майже миттво провалився в сон.

Ось, Боре, пройшов твй перший день в Новоград. Що, цкаво, видасть тоб другий?..

2

...Прокинувся вд того, що пустотливий промнчик сонця свтив мен прямо в оч. Клька секунд намагався зрозумти, де знаходжуся, лише тонкий лоскотливий запах свжо здоби пояснив мой соннй свдомост, що я в трактир у Корчаково.